53. Німеччина в епоху середньовіччя. Середньовіччя

Після смерті в 768 р. короля франків Піпіна Короткого, його син Карл консолідував владу в королівстві та став відомим як «Карл Великий». З 771 р. до смерті в 814 р. Карл Великий збільшив імперію каролінгів за рахунок північної Італії та територій всіх західний германських племен, включно з саксами та баварами. 800 р. влада Карла Великого була підтверджена коронацією імператором в Римі. Імперські фортеці (Kaiserpfalzen) перетворились на економічні та культурні центри, Аахен був одним з найвідоміших^[4].

Починаючи з 843 р. і до 880 р., коли завершились війни між онуками Карла Великого, Імперія каролінгів була поділена на декілька частин за Верденським (843 р.), Мерсенським (870 р.) та Рібмонським (880 р.) договорами. Німецький регіон виділився зі Східного королівства Франків. Починаючи з 919 р. і до 936 р. германські племена (франки, сакси,шваби, та баварці) були об'єднанні під правлінням Генріха І Птахолова, який став королем^[5]. Вперше була використана назва королівство (імперія) германців (Regnum Teutonicorum) для позначення королівства франків, хоча слово Teutonicorum спочатку мало значення ближче до «країна германських племен», або «германська країна»^[6].

Оттон і Великий [ред.]

В 936 р. в Аахені був коронований Оттон I Великий; коронація Папою в Римі в 962 р. ознаменувало створенняСвященої Римської імперії германських племен^[7]. Оттон підсилив владу монарха підтвердивши намір скористатись старими правами каролінгів на церковні призначення^[8]. Він відібрав у знаті право призначати єпископів та абатів, які контролювали багато землі. На додачу, Оттон відновив стару програму каролінгів призначення місіонерів у прикордонні райони. Оттон підтримував целібат для вищого духовенства. Таким чином, церковні посади не могли передаватись у спадок. Даючи землю у власність призначеним ним абатам та єпископам, Оттон перетворив їх на«імперських князів» (нім. Reichsfürsten)^[9]. Це дозволило Оттону створити національну церкву. Зовнішні загрози королівству були стримані завдяки вирішальній перемозі над угорцями в битві на Лехському полі в 955 р. Також були підкорені слов'янські племена між Ельбою та Одером. Оттон виступив з наступом на Рим та скинув з папського престолу Папу Івана XII та взяв під контроль вибори Папи, створивши прецедент імперського контролю в майбутні роки.

Під час правління сина Конрада II, Генріх III (1039–1056 рр.), Священна Римська імперія підтримала клюнійські реформи — Божий Мир, заборона симонії та вимогу целібату для священників. Вплив імператора на Папу досяг вершини. Під час боротьби за інвеститури між Генріхом IV та Папою Григорієм VII — за право призначати на церковні посади — після відлучення від церкви імператор мав підкоритись Папі в Каноссі в 1077 р. Вормський конкордат 1122 р. допоміг досягти тимчасового перемир'я між Генріхом V та Папою. Наслідком боротьби за інвеститур стало послаблення Оттонської церкви (нім. Reichskirche) та посилення секулярних імперських князів^[10].

В роки з 1096 р. і до 1291 р. тривала епоха хрестових походів. Були створені релігійні лицарські ордени, зоркемаТамплієрів, Госпітальєрів та Тевтонського ордену^[11].

1176 р. — поразка імперських військ при Леньяно зірвала плани завоювання італійських міст.

XII в. — Генріх Лев захопив землі слов'янського племені бодричів і заснував герцогство Мекленбург. Альбрехт Ведмідьзайняв територію лютичів і створив маркграфство Бранденбург. Початок німецьких завоювань на сході — «Дранг нах Остен». XIII в. — орден Мечоносців захопив землі ливів і естів, а Тевтонський Орден — землі слов'янського племеніпруссів. У 12 — 13 ст. німецькі князі (особливо саксонські) у результаті хрестових походів захопили землі боричів, лютичів, пруссів, литів і естів. Подальшу експансію німецьких лицарів на Схід припинили слов'янські народи (Льодове побоїще 1242 р., Грюнвальдська битва 1410 р.).

У 13 — 15 ст. німецькі міста зосередили в своїх руках посередницьку торгівлю у Європі. Об'єднання північнонімецьких міст у торговельний союз — Ганза. 1356 р. — «Золота булла» Карла IV узаконила політичну роздрібненість Німеччини. Великі князі (курфюрсти) мали право обирати імператора. З 1438 по 1806 роки імператорський престол у Німеччині посідали Габсбурги.