52. Маргарет Тетчер….

В 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейбористам, котрі знаходилися при владі до 1979 р. - спочатку пост прем'єр-міністра зайняв Г. Віпьсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи пішли на ряд поступок: відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, намагалися заручитися у внутрішній політиці підтримкою тред-юніонів.

В 1974 р. на 106 з'їзді Британського конгресу тред-юніонів між урядом та БКТ підписано соціальний контракт. Профспілки обіцяли уряду підтримку в політиці цін, а уряд, зі свого боку, - контроль за бізнесом, ліквідацію безробіття, подальше здійснення націоналізації. Однак, ситуація в економіці не сприяла цьому. Лейбористи прийшли до влади в розпал економічної кризи 1973-1975 рр., тоді, коли скорочувались капіталовкладення, а ріст цін на сировину обганяв ріст цін на готову продукцію з неї.

В обстановці загальних економічних труднощів в 1975 р. в Англії розгорнулась підготовка до референдуму про дальше перебування країни в "Спільному ринку", в котрий вона вступила з 1973 р. Причини хитань навколо питання бути чи не бути Англії в "Спільному ринку" обумовлювалися прагненням зберегти особливі стосунки зі своїми колишніми колоніями через систему існуючої Співдружності (до 1947 р. - Британська співдружність націй).

Багато хто в Англії вважав, що існуючі всередині Співдружності преференції (пільгові мита для імпорту-експорту товарів тощо) можуть бути ушкоджені, а потік західноєвропейських товарів, особливо сільськогосподарської продукції, розорить окремі галузі британської економіки. Думки політиків, громадських діячів з цього питання, розійшлися, а тому 5 червня 1975 р. відбувся референдум, в ході якого 67,2% учасників висловилися за перебування Великобританії в "Спільному ринку".

ажливим рубежем в післявоєнній історії Англії став 1979 р. До влади повернулися консерватори на чолі з У. Тетчер, першою жінкою, котра очолила уряд за всю довгу історію британської державності. Лейбористський уряд не зміг вирішити економічні проблеми і проводив політику, яка вела до зниження матеріального рівня життя, заморожування зарплати, росту цін та інфляції. Наприкінці 70-х років Англію називали хворою людиною Європи. І Тетчер серйозно повернула курс вправо.

Перші реальні заходи кабінету М. Тетчер виявилися у збільшенні асигнувань монополіям, урізуванні витрат на соціальні потреби з метою сповільнити, а відтак зупинити ріст цін. В соціальній галузі Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нічого безплатно вчитися і лікуватися. Політичною філософією такої політики став вислів: "Безплатний сир буває тільки в мишоловці". Держава, на думку Тетчер, повинна повернутися до ролі нічного сторожа, звести до мінімуму втручання в економіку. Тетчер знизила максимальні ставки податків 8 корпорацій, створила режим найбільшого сприяння для нових перспективних галузей.

Політиці Тетчер послужила також північноморська нафта (на шельфі Північного моря Великобританія щорічно видобуває 80 млн. т. легкої нафти). Крім того, Тетчер рішуче пішла на закриття збиткових підприємств, обмежила ріст зарплати 6 відсотками на рік. Уряд Тетчер надав повну свободу вільному підприємництву, націоналізовані підприємства передав приватному сектору. Водночас йшла ліквідація численних бюрократичних рогаток.

Безжалісна ломка старого - закриття нерентабельних підприємств, скорочення відомчого апарату, денаціоналізація державного сектора та інші, на перший погляд, драконівські заходи в перші роки перебування торі при владі, загострили соціальну та політичну ситуацію у Великобританії, погіршили її економічне становище. Як і раніше, високим залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли роздрібні ціни. Англію вже збирались зарахувати у другорозрядну державу. Однак все помітнішим ставало й інше. Англія важко, але успішно перебудовувалася. Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, та зняття багатьох обмежень в сфері бізнесу стали приносити перші результати.

Уже в 1985 р. почалося круте піднесення в економіці. Ріст виробництва замість 0,7% в попередні роки піднявся до 3-4%. Доля Великобританії у світовій торгівлі, стабілізувалася на рівні 7%. Актив платіжного балансу уже в 1986 р. становив 2,3 млрд. ф. с, а в 1989 р. активне сальдо досягло 14 млрд. ф. с, чого ніколи не було у повоєнний час. Такими були наслідки багаторічної діяльності Тетчер. "Тетчеризм означає, - сказав один з міністрів Тетчер, - заставити людей покладатися самих на себе. Маргарет Тетчер - британський еквівалент шерифа з його револьверами, котрий приборкує Дикий Захід".

Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе, і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників. Як і все, тетчеризм мав свої плюси і мінуси. З одного боку - звільнення лишніх робочих рук, а з другого - багато "синіх комірців" стали "білими", квартиронаймачі - власниками, в тому числі і муніципальних квартир. 1 млн. їх було розпродано за пільговими цінами.

Денаціоналізація державного сектора здійснювалася так, щоб сприяти народному капіталізму. З 1979 р. кількість держателів акцій в Англії потроїлась, перевищивши 8 млн. чол., тобто кожен третій виборець став акціонером.

Англійське "диво" М. Тетчер трималося на трьох китах: високі банківські ставки, які стримували інфляцію і стимулювали іноземні інвестиції; засоби, отримані від денаціоналізації; доходи від продажу нафти Північного моря. Англійські виборці хотіли б соціальної політики лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте, поєднати те й друге не судилося навіть знаменитій "залізній леді" - М. Тетчер.

Криза політики і тактики лейборизму

Широкі заходи тетчеризму підірвали соціальну базу лейбористської партії, котра в 1982 о. нараховувала 278 тисяч індивідуальних членів. Якщо в 1945 р. за лейбористів голосувало 70% робітників, то у 80-х роках - лише 35%. В результаті, з початку 80-х років в лейбористській партії виникають гострі суперечки щодо внутрішньої та зовнішньої політики. На 79-й щорічній конференції в Блекпулі (1980 р.) лейбористи поставили вимога розширити державний сектор в економіці, обмежити вивіз капіталу, скоротити військовий бюджет і вийти з ЄЕС.

Конференція висловилася за відмову від ядерної зброї, закриття всіх ядерних баз на території Англії, супроти планів переозброєння американськими ракетами "Трайдент" англійського підводного флоту. Це були вимоги, котрі в той час не могли знайти широкої підтримки серед британського загалу, і частина лейбористів дуже скоро це зрозуміла.

Лідер Майкл Фут та незгодні з цими рішеннями праві лейбористи в 1981 р. пішли на розкол і створили СДП, яка стала блокуватися з лібералами. В результаті утворення с-д-ліберального альянсу сталося зрушення в двопартійній виборчій системі. В 1983 р. альянс очолив лейборист Ніл Кіннок. Але лейбористам та лібералам і їх союзникам не вдалося запропонувати щось солідніше програми М. Тетчер. Таким чином, буржуазний реформізм виявився куди прийнятнішим для пересічного громадянина Великобританії, ніж лейборизм з його невпевненими стрибками то вліво, то вправо.

Занепад старих промислових районів металургії, вуглевидобутку, суднобудування, передача в приватні руки галузей, де профспілки були особливо сильні, завдало відчутного удару БКТ - головній політичній та фінансовій опорі лейбористської партії. Після 1979 р. чисельність БКТ скоротилася з 12 до 9 млн. чол.

Лейбористи так і не знайшли відповіді на виклик Тетчер. Консерваторів підтримують зони обновлення і піднесення, а лейбористи спираються на зони застою та занепаду. Конкуренція між процвітаючим Півднем і занепадаючою Північчю відбивала своєрідні співвідношення між консерваторами і лейбористами. І це закономірно: електроніка витісняє старі традиційні галузі, росте сектор обслуговування, де зайняті мало-політизовані високооплачувані "білі комірці", а промисловий пролетаріат, електорат лейборизму, звужується, втрачає колишню провідну роль.