40. Участь слов’янських народів в першій світовій війні.

На початку XX ст. Балкани небезпідставно вважалися пороховою бочкою Європи. І хоча напруженість у цьому регіоні ее спадала, розв'язанню війни в середині 1914 р. можна було запобігти. Приводом для війни стало вбивство в Сараєво 28 червня сербом Г. Принципом спадкоємця габсбурзького престолу ерцгерцога Франца Фердінанда. Проте австро-сербських конфліктів і до цього вистачало, але ж до війни не доходило: або Росія переконувала Сербію поступитися, або Німеччина, вичікуючи, стримувала Австро-Угорщину.

    Німецькі правлячі кола розуміли, що після невдалої війни з Японією та потрясінь революції 1905—1907 рр. Росія до війни ще не готова, але час плине, й ситуація може змінитися. Вільгельм II, який ретельно готував свою країну до війни, вирішив, що довго очікуваний момент настав. У відповідь на звернення імператора Франца Йосифа І він рекомендував своїм союзникам діяти швидко й рішуче.

    Діставши 7 липня 1914 р. гарантії підтримки Німеччини, австрійський уряд підготував ультиматум, який не мог­ла прийняти жодна суверенна країна. 23 липня він був пе­реданий Сербії з вимогою відповісти протягом 48 годин. Отримавши ультиматум, сербський уряд звернувся по до­помогу до Росії, яка рекомендувала не чинити опору, посту­питися тискові грубої сили й віддати вирішення своєї долі великим державам. З певними застереженнями серби пого­дилися прийняти дев'ять пунктів ультиматуму й відхилили останній, у якому Габсбурги наполягали на безпосередній участі Сербії в придушенні антиавстрійського руху й про­веденні розслідування сараевського вбивства на сербській території. Діставши відповідь, австро-угорська місія в той же день залишила Белград, а 28 липня уряд Франца Йосифа І оголосив Сербії війну.

    Причин вибуху першої світової війни декілька. Зіткнен­ня інтересів європейських держав на Балканах набрало та­кої гостроти, що розв'язати суперечності можливо було тільки силовими засобами. З цієї точки зору балканська війна стала історично неминучою. Росія не мала іншого ви­ходу, ніж підтримати сербів у конфлікті з Австро-Угорщи­ною, що автоматично залучало до нього Німеччину.

    Балкани становили об'єкт інтересів багатьох європей­ських країн. Туреччина, яка впродовж століть тут панувала, в результаті балканських війн 1912—1913 рр. утратила майже всі свої території на півострові і, природно, прагнула їхнього повернення. Однак у 1914 р. необхідних еконо­мічних та військових сил турки для цього не мали.

    Австро-Угорщина за підтримки Німеччини протягом десятиліть намагалася загарбати якомога більше слов'янських земель на Балканах. У 1908 р. вона анексувала Боснію й Герцеговину, значну частину населення якої становили серби, що істотно загострювало всю ситуацію в регіоні. Начальник генерального штабу австрійської армії П. Гетцендорф розробляв плани приєднання Сербії до Габсбурзької монархії. В цьому його підтримували значна частина гене­ралітету, спадкоємець престолу Карл та міністр закордон­них справ О. Чернин.

    Зміцніла після балканських війн Сербія була тією реальною силою, яка стояла на перешкоді анексіоністським планам Габсбургів на півострові. Крім того, в сербському суспільстві існували досить впливові націоналістичні сили, які прагнули створення «Великої Сербії» на терені слов'ян­ських земель. Однак серйозної військової загрози для Австро-Угорщини Сербія сама по собі, звичайно, не становила.

    Відвернення світової війни певною мірою залежало від політики Англії, яка раніше в конфліктних ситуаціях завжди попереджала Німеччину про свою принципову позицію, утримуючи її від рішучих дій. Та в липні 1914 р. англійський уряд не тільки не зробив відповідних заяв, але, навпаки, дав німцям зрозуміти, що Англія «докладе всіх зусиль, щоб не бути залученою до війни». Напередодні вручення авст­рійцями ультиматиму Сербії російський міністр закордон­них справ С. Сазонов звернувся до свого англійського ко­леги Е. Грея з пропозицією, щоб Англія, Франція та Ро­сія колективно вплинули на Габсбургів. Однак англійський міністр відхилив її.

    Слов'янські народи православного віросповідання, по­неволені Туреччиною та Австро-Угорщиною, здавна бачили в Росії свого головного захисника й визволителя. Кинути напризволяще в критичний момент Сербію і Чорногорію, які завжди були вірними союзниками Росії, вона вважала не­можливим. Франція й Англія підштовхували Росію до рі­шучих дій. При цьому їх найменше цікавили російські проб­леми, пов'язані з Балканами, зокрема вільний вихід через Дарданелли. Франція небезпідставно вважала, що з по­чатком великої європейської війни вся сила німецької зброї обрушиться на неї. Єдине, що могло врятувати Францію,— це вступ у війну Росії, яка примусила б Німеччину весги боротьбу на два фронти.

    Із самого початку перша світова війна була загарбниць­кою, несправедливою війною між двома великими імперіа­лістичними угрупованнями — австро-німецьким блоком і Антантою. Кожна з імперіалістичних держав, вступаючи у війну, добивалася своєї загарбницької мети. Австро-Угор­щина розраховувала захопити Сербію і Чорногорію, вста­новити свою гегемонію на Балканах. Італія, пов'язавши свою долю у війні з Антантою, також прагнула затвердитися на півострові. Тільки Сербія, яка стала об'єктом агресії з са­мого початку, вела справедливу, визвольну війну.

    В ході боїв сербські війська виявили воєнну майстер­ність і стійкість у боротьбі з кількісно й технічно перева­жаючими силами загарбників. У серпні 1914 р. в районі Церського хребта їм удалося завдати поразки австро-угор-ським військам. Незважаючи на те, що сербам двічі дове­лося поступитися противнику Белградом, перемога в Колубарській битві («сербська Марна») в першій половині грудня 1914 р. привела до очищення території країни від загарбників. Успіхам сербської армії сприяли операції російських військ у Галичині, які відтягнули значні сили Австро-Угор­щини. Водночас сербські війська, що зв'язували частину австро-угорських сил, допомагали російській армії на Схід ному фронті. Стійка оборона й наступ сербів порушили пла­ни австро-німецького командування, яке розраховувало встановити вже в 1914 р. прямий зв'язок із Туреччиною. До осені 1915 р. бойові дії на сербському фронті мали пози­ційний характер.