28. Розвиток Фінікії.

Розквіт давньої східно середземноморської цивілізації припав на І тис. до н. е., причому він був зумовлений не стільки вступом цього регіону у вік заліза (перехід до залізного виробництва відбувався там мляво), скільки сприятливою міжнародною обстановкою: Єгипет на той час занепав, йому вже було не до контролю за своїм колишнім васалом, Ассирія ж на початку І тис. до н. е. ще не була готова встановити там своє володарювання.

Фінікійці, які у своїй господарській діяльності надавали перевагу посередницькій торгівлі, хоч до перського завоювання ще не мали своєї монетної системи, побудували наймогутніший на ті часи торгово-військовий флот. За його допомогою вони монополізували всю середземноморську торгівлю, зберігши при цьому тісні економічні зв’язки з Єгиптом. Фінікійські мореплавці освоювали водні простори не лише з метою торгівлі, а й задля піратства, яке тоді було атрибутом морської торгівлі (це добре відобразив Гете у своєму "Фаусті"):

В открытом море дерзок взгляд, Молчит закон, царит захват... Никто не спросит: "Чье богатство? Где взято и какой ценой?" Война, торговля и пиратство — Три вида сущности одной.

Проте навіть морського розбою виявилося замало для пожадливого фінікійського купецтва — воно не зупинилося перед викраденням людей з метою продажу їх у рабство. Про фінікійських людоловів ходила недобра слава в Передній Азії, що засвідчують, наприклад, такі рядки безсмертної Гомерової "Одіссеї":

Вмілий в обманах з’явився до мене якийсь фінікієць, Хитрий шахрай, шо біди не одній вже накоїв людині. Словом облесним умовив він мене поїхати разом До Фінікії, де в нього й будинки були, і маєтки... В Лівію взяв мене він з кораблем мореплавним, облудно Радячи з ним і мені свій вантаж переправити разом, Сам же за ціну велику продати мене намірявся.

Філістимляни, стародавні євреї та арамеї потіснили фінікійців на їхній території, що призвело до її перенаселеності. Ускладнення демографічної ситуації, а також прагнення місцевого купецтва закріпитися на основних шляхах морської торгівлі спричинили інтенсивну фінікійську колонізацію. Засновані фінікійцями колонії та факторії нерідко ставали містами, елітним прошарком у яких, звісно, були фінікійці, а робочою силою — туземне населення. Окремі колонії, передовсім Карфаген, самі вдавалися до колоніальної експансії.

Основним предметом фінікійського експорту була пурпурна фарба, яка мала багато відтінків — від яскраво-червоного до темно-фіолетового. Нею фінікійські майстри фарбували свій текстиль, тонкі єгипетські полотна, а пізніше — й китайський шовк. Тканина, пофарбована фінікійським пурпуром, довго не линяла й не вигорала; вона коштувала дуже дорого, тому йшла майже виключно на пошиття царського вбрання та храмових завіс. 

Фінікійці ні з ким не воювали. Вони, очевидно, вважали, що привласнювати чуже шляхом торгового обману надійніше й безпечніше, аніж за допомогою воєнного розбою.

В Елліністичну добу Фінікія увійшла до складу Сирійської держави Селевкідів, а в 63 р. до н. е. стала римською провінцією. Фінікійці зрештою розчинилися серед сирійськоі людності.