Чехия под властью германских императоров (XI—XIV века)

В 1086 году в Праге князь Вратислав II был коронован как чешский король епископом Эдильбертом Трирским. Этот титул не был наследственным. Внук Вратислава II Владислав II смог в 1158 году получить королевский титул, но ему не удалось передать его своему сыну и наследнику Фридриху. В 1198 года по решению Филиппа Швабского сын Владислава II Пржемысл Оттокар I, поддержавший Филиппа в борьбе за имперскую корону, был коронован в Майнце как король Чехии, а Чехия получила ряд привилегий. Право наследования чешской короны было окончательно установлено в 1212 году так называемой Золотой сицилийской буллой.

В 1241 году объединённое войско чешского короля Вацлава I и герцогов Австрии и Каринтии успешно отразило вторжение монгольских войск в Моравию и Чехию.

При Карле I (1346—1378) (он же Карл IV, как император Германии) в Праге была учреждена архиепископская кафедра, которой были подчинены епископства ольмюцкое и новооснованное литомышльское. Карл основал в Праге знаменитый университет (1348 год), первый в средней и восточной Европе. Его заботы о безопасности и об улучшении путей сообщения, его постройки (Пражский град, величественный собор св. Вита, замок Карльштейн, мост в Праге и др.), старания распространить виноделие, правильное лесное и рыбное хозяйство, основание нового города в Праге, покровительство торговле и промышленности — всё это способствовало необыкновенному подъёму экономического благосостояния страны. Карл I значительно расширил владения чешской короны (приобретение земель, имений и городов в Верхнем Пфальце, Тюрингии и Саксонии, укрепление верховной власти над всей Силезией, присоединение Нижней Лузации и Бранденбургского маркграфства). Ставя главной своей целью укрепление королевской власти в Чехии, Карл издал закон о порядке престолонаследия (1348 год): трон наследует всегда старший сын короля; женщины наследуют только за отсутствием мужских представителей рода; в случае прекращения рода в мужской и женской линиях, трон завещается по избранию сейма. Избирательное право сейма было подтверждено и в знаменитой Золотой булле 1356 года.

Вацлав IV (Венцеслав) (1378—1419), ещё при жизни отца коронованный короной чешской (1363 год), а затем и императорской (1376 год), получил Чехию, Силезию, часть Лузации и мелкие владения короны чешской в Германии, а остальные земли были отданы другим членам Люксембургского рода. Первые годы царствования Вацлава (до 1393 года) были продолжением счастливого времени Карла I.

25. Реформи братів Гракхів у Стародавньому Римі (іі ст. До н. Е.)

Реформи, що їх проводили у Стародавньому Римі брати Гракхи — Тіберій (162–132 рр. до н. е.) і Гай (153–121 рр. до н. е.), були викликані необхідністю зупинити зубожіння селянства з метою збереження високої боєздатності римської армії в умовах наростаючих повстань рабів і війн із зовнішніми ворогами. Брати Гракхи та деякі інші політичні діячі були прибічниками Пу-блія Корнелія Сципіона-молодшого (185–129 рр. до н. е.), видатного полководця та політика, який вважав, що врятувати Рим від соціальних негараздів і воєнних невдач може тільки обмеження кружного рабовласницького землеволодіння, відродження дрібного і середнього землеволодіння і комплектація римської армії з числа селянства. Саме такими поглядами керувалися Тіберій і Гай Гракхи у своїй практичній діяльності, за це вони віддали своє життя.

Старший з братів — Тіберій, обраний народним трибуном на 133 рік до н. е., запропонував законопроект, що обмежував землеволодіння 1000 югерами на сім’ю (приблизно 250 га). Залишки державної землі невеликими ділянками — не більше 30 югерів (7,5 га) передавалися бідним громадянам без права продажу. Тиберію вдалося домогтися прийняття цього законопроекту Народними Зборами. Для проведення законопроекту в життя було створено аграрну комісію з трьох осіб, до якої увійшли брати Гракхи.  Только самые отборные фильмы для взрослых — бесплатно и без регистрации. Заходите не пожалеете.

Але аграрна реформа зустріла шалений опір з боку переважної більшості крупних землевласників, з яких саме і складався римський Сенат. Під час виборів у народні трибуни на 132 р. до н. е. Тіберія було брехливо звинувачено у прагненні стати царем і вбито.

Молодший з братів, Гай, продовжив справу Тіберія. У 129 та 122 рр. до н. е. Гая Гракха було обрано народним трибуном. Він поновив у повному обсязі аграрне законодавство Тіберія. Щоб придушити опір великих землевласників, Гай намагався залучити на свій бік торговельно-лихварські прошарки населення, а також міських плебеїв, які, на його думку, повинні були діяти разом із сільськими плебеями. З цією метою представникам дрібної та середньої рабовласницької знаті, які складали основний військовий стан римського суспільства (так звані «вершники»), були надані широкі права. Їм навіть дозволялося судити намісників провінцій у разі їхніх провин. Вершники також отримували у своє повне розпорядження податки з однієї з найзаможніших римських провінцій — Азії (колишнє Пергамське царство).

В інтересах міського плебса Гай провів хлібний закон про продаж хліба біднякам за цінами, нижчими за ринкові. Проте інтереси міської бідноти не обмежувалися лише одним хлібом. Вони відрізнялися від інтересів селянства. Це значно послаблювало прибічників Гая.

Гай намагався створити аграрне законодавство, яке б розповсюджувало надання римського громадянства на італійські народи. Ця ідея викликала запеклий опір не тільки з боку сената, але й опозицію вершників, міської та сільської бідноти, що не бажали ділитися своїми правами з новими громадянами. Отже, табір прибічників Гая, і до цього не міцний, розпався остаточно.

На 121 р. до н. е. Гая не було обрано народним трибуном. Під час збройних сутичок з противниками його було вбито. Загинуло також чимало прибічників братів Гракхів.

Оцінюючи наслідки та історичне значення реформ Гракхів, слід зазначити, що вони мали тимчасовий успіх. Намагаючись відтворити дрібну земельну власність за рахунок обмеження великих земельних володінь, не враховували головної причини появи крупних плантацій — розвитку рабовласницького способу виробництва, що неодмінно призводило до зубожіння вільного селянства. Хоча внаслідок реформи близько 80 тис. римських громадян одержали земельні наділи, після 111 р. до н. е., коли було дозволено продавати землю, більшість нових власників змушені були позбутися її, оскільки вони не витримували на ринку конкуренції з продуктами, створеними дешевою працею рабів. Римська держава була змушена замість селянського ополчення створювати постійну армію з найбідніших прошарків населення, а згодом і взагалі набирати найманців.

Однак заходи, які намітили і здійснили брати Гракхи, великою мірою сприяли розвитку Римської республіки шляхом демократії, відповідали життєвим інтересам широких верств римського суспільства. Наприклад, продаж хліба бідноті за символічними цінами став пізніше одним з найпоширеніших заходів, що його використовували різні політичні сили в своїх цілях.

У процесі запеклої політичної боротьби між реформаторами (так званими «популярами», прибічниками демократії) і консерваторами («оптимами», або захисниками рабовласницької олігархії) були створені різноманітні програми подальшого розвитку Римської держави. Боротьба за реалізацію цих програм визначила увесь подальший хід історичних подій в Римській Республіці аж до самого її падіння. Ось чому можна сказати, що політична діяльність братів Гракхів мала великий вплив не тільки на їхню сучасність, але й на усе політичне життя Риму в наступному — І столітті до н. е.