2. Закони хамураппі.

Вивчення древніх судебников, одним з яких і є судебник Хаммурапі, на сьогоднішній день, як мені здається, не втратило своєї актуальності. Судебники ці, є найпершими законами, а їх упорядники - першими людьми що спробували встановити деякі соціальні норми поведінки, щоб якось керувати людьми, адже єдина сила відокремлює державу від хаосу - це закон.

Закони Хаммурапі (1792 - 1750 рр.. До н. Е..) - Шостого царя першої вавилонської династії були знайдені французькою експедицією в 1901 р. в Сузах (столиця Еламу). Зараз зберігаються в Луврському музеї в Парижі.  Закони Хаммурапі висічені на чорному базальтовому стовпі. Кодекс законів Хаммурапі містить 282 статті але на стовпі збереглося 247 статей, 35 статей були вискоблено, очевидно, за наказом еламська царя.

Клинописний текст складається трьох частин: вступу, законів і висновку. У першій і останній частині Хаммурапі характеризує себе і своє правління, а також вказує мету складання законів: щоб сильний не пригноблював слабкого і т.д. Закони Хаммурапі являють собою результат ретельного узагальнення та систематизації різночасових писаних і неписаних правових норм. Закони Хаммурапі містять кілька сот правових норм, що відносяться, якщо вживати сучасну термінологію, як до кримінального, так і до громадянського права. Кожна норма вводиться словом "якщо». При виданні тексту законів сучасними вченими він був розбитий на "параграфи", або "статті", забезпечені нумерацією (сам текст такій нумерації, природно, не має, тому що, імовірно, вивчається напам'ять). Усього таких параграфів - 282.  Подальші розділи присвячені таким нормам:  п.89 - 126 - торгові та комерційні операції.  п.127 - 195 - сімейне право.  п.196 - 214 - умисні і ненавмисні тілесні ушкодження.  У завдання цієї роботи входило показати цей судебник не просто, як юридичний документ, але і як історичне джерело, здатний відтворити загальну картину Вавилона часів Хаммурапі і показати деякі звичаї та звичаї цієї країни. Найбільш зручно цю проблему розглядати по блоках. Основних таких блоки два - економічний, в якому розповідається про економічному устрої Вавилона того часу: землеробстві, скотарстві, садівництві, торгівлі і т. д. і соціальний, в якому розповідається про соціальні відносини між мешканцями, сімейному праві і судочинстві. Виходячи з перерахованого вище, кожен блок був розділений навідповідні розділи, що розкривають певну частину проблеми.

3. Англійська буржуазна революція хvіі ст характер, рушійні сили.

На початку XVII ст. в Англії, як і раніше, панували феодальні відносини. Понад 3/4 населення Англії проживало в селах. Однією з найважливіших повинностей була десятина, яку сплачували англіканській церкві. Підприємливі господарі продовжували обгороджувати общинні угіддя та розводити овець.

Зростала чисельність безземельних селян. Так створювалася потенційна армія трударів для мануфактур і копалень. На селі поширилася капіталістична оренда землі, де використовувалася наймана праця для виробництва сільськогосподарської продукції на продаж у містах. У сільській місцевості з'явилися "нові дворяни", які за інтересами і заняттями були подібні до буржуазії, а дворянський титул купували разом із землею. Часто вони були водночас і землевласниками, і промисловцями, і комерсантами. Цим енергійним підприємцям заважали феодальні обмеження - заборони щодо торгівлі, цехова регламентація. їхнє невдоволення особливо посилилося за королів династії Стюартів - Якова І та його сина Карла І (1625-1649).

З часом феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталістичних відносин.

Спроба Карла І поповнити скарбницю за рахунок нових податків наштовхнулася на опозицію в парламенті (за традицією лише парламент міг дозволити запровадження податків). 1629 р. король розігнав парламент і впродовж 11 років правив одноосібно. Відсутність грошей, зокрема для війни з Шотландією, яка розпочалася 1639 p., змусила Карла І скликати 1640 р. парламент.

Парламент (англ. parliament, від фр. - говорити) - найвищий представницький орган влади. Вперше скликаний в Англії за ініціативою графа Сімона де Монфора у 1265 р. під час повстання баронів, лицарів і міських жителів, які виступали проти свавілля і зловживань королівської влади. 8 XVII ст. в Англії сформувалася парламентська монархія, за якої монарх призначав главу уряду (прем'єр-міністра), котрий був одночасно лідером парламентської більшості. Парламент складався з двох палат: палати лордів, члени якої (пери) призначалися монархом, і палати громад, члени якої обиралися. Палата громад поділялася на парламентську більшість і опозицію.

Парламент не лише не дав королю грошей, а й висунув претензії щодо його свавілля. Через два тижні парламент, який назвали "коротким", було розпущено. Народні заворушення, а також затяжна і непопулярна війна проти Шотландії змусили короля знову скликати парламент, що наполягав на виконанні своїх вимог. Уряд побоявся його розігнати. "Довгий парламент" існував до 1653 р. Він засудив до смертної кари найближчих помічників короля, скасував королівські протиправні податки. Спроби короля заарештувати вождів опозиції були невдалими. Тому Карл І утік на північ країни, де сформував армію і восени 1642 р. розпочав війну проти парламенту. У цій громадянській війні королю допомагали феодали економічно відсталих північно-західних районів Англії.

Буржуазія і нове дворянство підтримали парламент. У перші роки війни королівська армія переважала противників. Перелом у війні настав 1645 р., коли армія Олівера Кромвеля розгромила королівське військо. Навесні 1646 р. королівська армія зазнала цілковитої поразки.

Англійський парламент прийняв рішення конфіскувати землі короля, феодальної знаті та володіння церкви і продавати їх дворянству та буржуазії, а всі землі дворян і буржуазії проголосив їхньою власністю. Залежність селян зберігалася, вони повинні були сплачувати феодальні побори і десятину.

У цей час в армії парламенту виникло угруповання зрівнювачів, лідером якого був Джон Лільберн. Зрівнювачі вимагали запровадження загального виборчого права, знищення влади короля, скасування палати лордів, передання влади палаті громад, відповідальності перед виборцями, цілковитої свободи совісті.

1647 р. Карл І утік із полону до Шотландії. Навесні 1648 р. розпочалася друга громадянська війна, що закінчилася поразкою прихильників короля. Парламент призначив засідання суду, що ухвалив Карлові смертний вирок. 1649 р. йому відтяли голову. Англія була проголошена республікою. Уряд, створений з верхівки армії, та залишки парламенту виражали інтереси нового дворянства та буржуазії. Рух левелерів і дигерів (так званих справжніх левелерів, які хотіли не тільки політичної, а й економічної рівності) було придушено.

Згодом армія Кромвеля придушила визвольну боротьбу у Шотландії та Ірландії.

1653 р. Кромвель розігнав парламент. Його було проголошено лордом-протектором республіки. Режим протекторату був військовою диктатурою Кромвеля - ставленика нового дворянства і буржуазії.

За свого правління Кромвель придушував повстання левелерів та прихильників королівської влади, остаточно приєднав до Англії Ірландію і Шотландію. Після смерті Кромвеля влада перейшла до його сина Річард а.

Нестійкість політичного режиму, народні заворушення, вимоги демократичних реформ привели буржуазію та дворян до думки про необхідність реставрації монархії. Організатором перевороту став командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, який відновив правління династії Стюартів. Спроби монархів цієї династії повернутися до безконтрольного правління та насадити в Англії католицизм викликали загальне невдоволення. Лідери буржуазної опозиції запросили на англійський престол правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який обіцяв поважати волю парламенту і повинен був забезпечити союз Англії з Нідерландами у боротьбі проти Франції. 1688 р. війська Вільгельма висадилися в Англії та захопили Лондон. Він був проголошений королем Англії.

Так відбувся безкровний державний переворот, що отримав назву Славної революції.