17. Боротьба плебеїв з Патриціями…..

Боротьба плебеїв з патрициями у Давньому Римі - цікава і барвиста сторінка його фінансової історії. Власне, у майже двох вікової боротьбі цих станів виникло держава Риму, "громадський організм". До нас дійшло досить багато свідчень античних істориків і письменників про цю боротьбі, але пов'язаних і послідовних оповідань - лише 2. Великого римського історика Тита Лівія і Діонісія Галикарнасского. Обидва писали свої твору різні епохи й з різними цілями, тому іноді суперечать одна одній. Але обидва історика, захоплюючись розповіддю справді хвилюючих подіях, тим щонайменше, трепетно ставилися до усній традиції розповіді про них. Записані ними історії - перекази й предмета гордості римського народу. Послухаємо їх розповідь.

У міру розширення римської території і що збільшення населення, старе виняткове становище патриціянських родів були залишитися приземленим. Боротьба станів почалася, за переказами, ще наприкінці царського періоду. Тіт Лівій і Діонісій Галикарнасский так викладають хід цієї боротьби. Першим крок з шляху для поширення політичних прав межі небагатьох патриціанських сімей наші джерела вважають реформу Тарквиния Стародавнього; цей цар приєднав до старовинним Рамнам, Тициям і Луцерам низку інших сімей, не утворивши їх самостійних триб, але включивши до колишні під назвою Рамнов, Тициев, Луцеров-младших, і надавши їм цим право участі у народному зборах. Частина плебеїв (за свідченням Лівія - 100) отримала навіть доступ до сенату, як "батьків молодших народів". Ця перша міра полегшила поліпшення становища плебеїв, найближче реформу Сервия Туллия, знахідок собі підтримку з них. Традиція приписує Сервию не лише одну військову реформу, а й політичної; розділивши народ на класи і центурії, Сервий водночас , за словами римських істориків, поклав початок центуриатным зібранням, доступними цінами й для патриціїв й у плебеїв, які мають необхідним цензом. Цих завоювань, за переказами, майже втратили при Такрвинии Гордом, все царювання якого, із моменту набуття на престол, було суцільним насильством і порушенням законом. Явно прагнучи розширення своєї влади, Тарквиний дедалі рідше радив з сенатором і майже скликав народних зборів, а вирішував справи одноосібно. Затаенное невдоволення царем було підігріто насильством з дружини Коллатина – Лукрецією, досконалим сином Тарквиния. Народ оголосив Тарквиния Гордого позбавленим престолу, піддав його з родиною вигнання і він вирішив назавжди знищити царську влада. Созванное центуриатное збори обрало двох консулів – наступників царської влади, але з такими відомими обмеженнями, з часом все увеличивавшимися. Між іншим, вже першого рік республіки консул Публій Валерій провів ряд законів, дали йому прозвання Публиколы ("прихильника народ"). Серед законів Валерія привертає увагу споряджена санкцією закону про провокації – в законі про апеляції, що дозволило громадянинові, засудженому не більше Риму чи 1 милі від цього до карному покаранню, звернутися народу зі скаргою, до розгляду якої вирок не наводиться у виконанні. У на самому початку республіки число сенаторів було поплнено членами з плебеїв – "приписані до Сенатові батьки".

1 Патриції - представники корінного населення Лация - області, у якій виник Рим (карта). 300 патриціянських родів мали представників ув Сенаті і обиралися попри всі посади на державі.

Видалення плебеїв на Священну Гору

Тим більше що економічне становище плебеїв було досить обтяжує: внаслідок безперервних воїн і високим податкам вони заплутувалися в боргах, розплачуватися які по панівною тоді системі доводилося не майном, а особистістю. Диктатор Валерій, розумів всю небезпека становища, пропонував сенатові полегшити хоч якийсь становище плебеїв, та його старання не призвели чого. Тоді доведені украй плебеї вирішили відокремитися від Риму та заснувати своє місто. Для цього він вони перейшли річку Анио і розташувалися на Священної горі (перше отшествие 260 р. е.). Патриції, втративши що найчисленнішою частини і своєму війську, налякалися і пішли шляхом поступки. Результатом переговорів були такі звані священні закони, котра амністію для отделившихся, якесь послаблення в боргах, а головне, яка визнала за плебеями право обирати своїх станових представників – народних трибунів і эдилов.

Але плебеї у цьому не заспокоїлися: вони почали йти до визнанню право їх зборами законодавчої влади. Оскільки патриції вдавалися до самого грубому протидії, піднімаючи гомін лісу і аби дати плебеїв займатися справами, то 262 р. трибун Ицилий провів у плебейському зборах плебісцит (сходку плебеїв), за яким обличчя, заважає трибуну розмовляти зборах, може бути ним оштрафоване, і а то й уявити поручителів у сплаті штрафу, навіть засуджено до страти; провокація за показ такої вирок допускалася лише перед плебейським ж зборами. Закон Ицилия про плебесците недоотримав сенатського затвердження, але практично застосовувався, присвоївши, в такий спосіб, певною мірою зібранням плебеїв Законодавчу владу право кримінального суду; цього права з кожним роком залучає дедалі розсувалися, порушуючи невдоволення серед патриціїв, які зупинялися перед убивством найбільш енергійних вождів народу. Трибуни падали духом і вирішувалися вже діяти у старому напрямі. Тоді, щоб воскресити них колишню енергію, на пропозицію Публія Волерона (lex Publilia Voleronis 282 р.) ухвалив надалі вибирати трибунів в зборах плебеїв по трибам, не безпідставно розраховуючи посилити цим шляхом їх незалежність від патриціїв. Закон Волерона пройшов, втім, не без опору патриціїв.

Досягнуті досі результати, усе ж досить забезпечували становище плебеїв у вигляді відсутності писаного закони, що дозволило патриціям можливість довільного тлумачення права під час відправлення суду. Тож у 292 року трибун Терентилий Арса запропонував в плебейському зборах скласти комісію з написання законів у керівництво консулам. Сенат відмовив у наданні свою згоду, але плебеї п'ять років поспіль вибирали одним і тієї ж трибунів, які відновлювали пропозиції Терентилия. Патриції, нарешті, пішли шляхом дрібні поступки: в 297 р. сенат допустив збільшити кількість трибунів до 10, в 298 р. плебеїв будівництва будинків надали громадську землю на Авентийском пагорбі (plebiscitum Icilium de Aventimo publicando), в 300 р. консули проводять у центуриатном зборах Закон Атерния Тарпея, надала плебейським магістратам multae dictio (тобто. право накладати майнові штрафи) і установившую відому поступовість в накладення штрафів, і навіть вищий межа безапеляційного штрафу (2 вівці і 30 биків). Оскільки плебеї, попри ці поступки, стояли своєму, погодившись лише з суто патриціанський склад законодавчої комісії, то 300 року три патриція відправлені був у Грецію ознайомитися на закони Солона, а, по їхньому поверненні складена (в 302 р.) кодификационная комісія з десяти патриціїв – "десять чоловіків для написання законів", якій надано повну владу у державі: нинішнього року не вибиралися ні консули ні трибуни; не допускалася на децемвиров і провокація. Протягом 303 р. вони написали лише деякі з законів (на 10 таблицях), тому їм була продовжено влада і 304 рік; робота другого року дала ще таблиці. Всі ці закони пережили центуриатное збори (два останніх таблиці було проведено консулами вже після падіння децемвиров) і дорівнювали звані "Закони 12 Таблиць". По складанні законів влада децемвиров мала скінчитися, але хотілося позбутися влади: де вони складали із себе звання і олігархічно управляли державою, отож, була влада свого роду десяти царів. Озлоблені плебеї шукали лише приводу до повстання. За переказами, такий прийменник і відрекомендувався у замаху децемвира Аппия Клавдія на жіночу честь плебеянки Вірджінії. Обурення плебеїв виразилося у вторинному отшествии на Священну гору; ще, вони зміцнилися на Авентине, звідки погрожували Риму. Лише стараннями Валерія і Горація вдалося примусити їх повернутися під умовою обрання знову народних трибунів і консулів (305 р.). Консулами було обрано примирители – Валерій Козирєв і Горацій. Вони проводять ряд законів, Закони Валерія Горація, зміст яких зводиться ось до чого:

а) відновлюються і Рьомер оголошуються нерикосновенными плебейські установи, запроваджені після першого отшествия, і навіть десять суддів;

б) Оголошується неотмений провокація; пропозицію закону, який забороняє провокацію проти будь-якого магістрату, прирікає автора до страти;

в) зізнаються зборів народу по трибам.

Плебеи отримують доступом до вищим державним посадам

Забезпечивши себе від свавілля патриціїв (з допомогою трибунів і писаного закону) і вдовольняючись активним виборчого права в народному зборах, плебеї стали домагатися доступу до магистратурам, насамперед до консульству. Оскільки патриції посилалися те що, що плебеї, які мають суто патриціанської крові, що неспроможні здійснювати ауспиций, необхідних під час відправлення Консулату, то плебеї бажали послабити це заперечення, запровадивши у середу патриціїв людей зі змішаною кров'ю; цього потрібно було зробити законними шлюби плебеїв з патриціями; нащадок від шлюбу патриція з плебеянкой робився б тоді патрицієм зі змішаною кров'ю. Після завзятій боротьби трибун Канулей домігся в 309 р. визнання із боку трибунатного зборів смешенных шлюбів між патриціями і плебеями законними (jus conubii). Але й цього патриції енергійно противилися допущенню до консульству плебеїв. Тимчасово зійшлися на полумере: заснована була посаду військових трибунів з консульської владою (військові трибуни з консульської властью2), доступна обом станам. Щороку сенат мав вирішувати, кого вибирати, консулів чи військових трибунів. Хоча трибуни і користувалися повним гідністю консула, але патриції поспішили послабити значення самої консульської влади, виокремивши з-поміж неї вчинення цензу і пов'язані з ним regimen morum в особливу магістратуру – цензуру, доступну лише патриціям (311 р.). Невдовзі потім (333 р.) плебеї отримують доступом до квестуре3. Лівії розповідає, що консули запропонували у Сенаті збільшити кількість квесторов до запланованих 4, щоб двоє залишалися у місті, а були скарбниками на війні. Цим скористалися народні трибуни, котрі зажадали, щоб частину квесторов вибиралися з плебеїв. Интерцессия трибунів заважала правильному ходу справи, чому сенатові довелося поступитися. Після цього плебеї відновили спроби домогтися консульської влади. Щоб заручитися підтримкою незаможної частини населення, було вирішено з'єднати вимога Консулату з аграрними і борговими питаннями, що становили як і болять у житті римського плебсу. Отже, в 377 р. трибуни Лициний Стіл і Секстий Латераний виставили законопроект, що складалася з трьох статей:

1) de aere alieno: виплачені відсотки боргів мають бути відняті з капітальної суми, а залишок сплачено протягом 3 років рівними частинами;

2) de modo agri: хто б повинен мати у своєму володінні більш 500 югеров громадської землі;

3) би мало бути избираемы військові трибуни, а консули, з яких одна завжди може бути плебеєм.

Сенат відмовився утвердженню Лициниева законопроекту, але плебеї 10 років поспіль вибирали тієї ж трибунів, які виконували своїми интерцессиями застій у державному житті. Поступки сенату, що втілилися у наданні плебеїв п'яти місць у духовної колегії десяти чоловіків, гадавшей з книг Сивіли 4 про необхідних заходах при народних бідування, нічого не привели: обрані в десятий раз Лициний і Секстий продовжували наполягати своєму законопроекті (387 р.). Нарешті сенат погодився внесення їх у народне збори, який затвердив його. Щоб зменшити значення перемоги плебеїв, патриції як зазвичай обмежили консульську влада: вони відібрали в консула судову владу і створили нову патрицианскую посаду претора (судді); ще, постали нові посади курульных эдилов5, який належав спочатку також одним патриціям.

Потім, протягом кінця IV і формального початку V століття плебеї досягли, хоча й без боротьби, майже досконалого рівняння з патриціями. У 390 р. плебей робиться курульным эдилом, в 402 р. – цензором, в 415 р. Закон Публія Филония ухвалив, що перший цензор6 може бути неодмінно плебеєм, в 417 р. вибирається перший претор з плебеїв; о пів V століття Закон Огулия допустив плебеїв в колегії понтификов і авгуров7, після чого їм залишилися недоступними посади фламинов, священних речей і членів колегії Салієв, які мали політичне значення.

Боротьба патриціїв і плебеїв призвела до утворення єдиного Римської держави, громадяни якого вважалися членами одного "політичного організму". Таке органічне будова держави проіснувало протягом усього періоду Римської історії.

2 Консул - вища військова і адміністративна посаду у Римі. Колегія з цих двох консулів мала приблизно самі повноваження, як і древні римські царі до вигнання останнього царя Риму - Тарквиния Гордого.

3 Адміністративна і фінансова посаду у Римі.

4 Священні і здійснювати релігійні тексти Стародавнього Риму. Вважається, щодо нашого часу де вони збереглися. Опубліковані нині видання "Сивиллиных книжок" у науці вважаються підробкою.

5 Адміністративна і поліцейська посаду у Стародавньому Римі. Курульные эдилы, зокрема, дивилися на порядком скоєння комерційних угод на ринках.

6 Цензор - посадова особа, выбираемое п'ять років. Його завдання - перевірка правильності складання списку сенаторів. По моральним і солідним юридичним міркувань цензор міг викреслити тієї чи іншої людини зі списку сенаторів.

7 Вищі релігійні колегії (об'єднання) жерців у Римі.