14. Революції 1848-1849 років у Європі

У 1848-1849 рр.. майже вся Європа була охоплена новою хвилею революцій і повстань. У січні-лютого 1848 спалахнули революції в Італії та Франції, потім заворушення поширилися на Німеччину і Австрійську імперію. Події "весни народів", як називали ці революції сучасники, розвивалися в специфічних для кожної країни умовах. Примітно було те, що в більшості країн революціонери надихалися національними ідеями

Населення Франції боролося за реформу виборчої системи і розширення кола виборців. Однак, уряд зайняв жорстку позицію і відмовився йти на будь-які поступки. Відповіддю на це стало повстання в Парижі. "Король-громадянин" Луї-Філіп відрікся від престолу і покинув країну. 25 лютого 1848 у Франції була проголошена Другу республіку і сформовано Тимчасовий уряд. Він прийняв закон про загальне виборче право для всіх чоловіків

Революційні виступи у Відні, столиці Австрійської імперії, також почалися після того, як надійшло повідомлення про ліквідацію монархії у Франції. Під тиском повсталого народу імператор Фердинанд I погодився надати конституцію і скликати Установчі збори. Одночасно з подіями у Відні в Австрії почалися національно-визвольні виступи. Революція охопила Угорщину. У Празі активізувалися чеські ліберали. Хорвати заявили про намір створити власну державу. Розпочалося повстання в австрійських володіннях в Італії. Австрійський уряд для придушення цих виступів використовував міжнаціональні протиріччя і іноземну допомогу

Революції в Італії почалися з повстання на о. Сицилія в січні 1848 р. в деяких з італійських держав в роки революції було прийнято конституції. У березні 1848 р. відбулися народні повстання в Мілані та Венеції, в результаті чого австрійські війська залишили більшу частину Північної Італії. Однак, незабаром національно-визвольний рух був придушений французькими та австрійськими інтервентами. У Північній Італії поновилися абсолютистські порядки і влада австрійців

Революції 1848-1849 років в Європі завершилися поразкою. Лютнева революція 1848 р. у Франції позбавила влади короля Луї-Філіпа, але не привела до встановлення міцної республіки. У Німеччині, Австрії та Італії національні рухи не змогли досягти поставленої мети. Однак, незважаючи на це, революції не минули безслідно. Багато революційних завоювань в тій чи іншій формі збереглися. Конституційний лад в державах Європи став правилом, а не винятком. У більшості європейських країн була остаточно ліквідована давні феодальні повинності селян.

15. Походи Олександра Македонського

У 336 р. до н.е. Македонію очолив син Філіппа II Александр (356-323 pp. до н.е.). Він продовжив справу свого батька. Він не лише здійснив омріянийФіліппом II похід на Персію, а й створив могутню імперію, яка простягнулася від Греції аж до Індії.

У 336 р. до н.е. македонська армія через північ Греції вийшла до земель Персії на півострові Мала Азія. Похід на деякий час було перервано повстанням у підкорених Фівах. Александр жорстоко придушив повстання і 30 000 фіванців продав у рабство. У 334 р. до н.е. 35 000 македонян на чолі з Александром продовжили східний похід.

Перська держава у цей час була ослаблена боротьбою за владу між сатрапами, які стали самостійними і не бажали коритися цареві Персії Дарію III. А Персії протистояла згуртована армія Александра, що складалась із збройних сил усіх великих грецьких полісів, окрім Спарти.

Командувач перської армії Мемнон, розуміючи, що сили нерівні, пропонував заманювати македонців у глиб Персії, знищуючи запаси продовольства та кормів для коней, щоб потім, коли армія Александра буде знесилена, завдати їй нищівної поразки. Але Дарій боявся зради сатрапів і не погодився з планом Мемнона.

Перша велика битва між супротивниками відбулася на річці Ґранік у334 р. до н.е. Александр зіткнувся з найбільшбоєздатною частиною перського війська – грецькими найманцями. Він вишикував свої війська так, що в центрі була фаланга важкоозброєної піхоти, а з флангів – кавалерія та легка піхота. У такому порядку солдати македонського царя форсували річку та знищили перських лучників. Потім ударила кіннота, яка розбила ворожу кавалерію й грецьких найманців. Перемогу було здобуто. Військо Дарія відступило. Не зустрічаючи спротиву, македоняни захопили більшість підкорених персами грецьких колоній у Малій Азії. Лише Мілет і Галікарнас довелося брати штурмом.

Александр продовжив війну з Персією. У 333 р. до н.е. на території Сирії, біля затоки Ісса, на узбережжі Середземного моря, між ним і свіжими силами Дарія відбулася нова битва. Дарій відразу кинув у бій особисту гвардію.Александр очолив атаку важкої кавалерії. Після тривалого та кровопролитного бою Дарій в оточенні охоронців залишив поле бою.

Перські війська занепали духом. Грецькі найманці вважали за краще повернутися на батьківщину. Як трофей Александр захопив казну, царських придворних та особисту колісницю перського царя.

Далі перед Александром лежали землі Єгипту, що були підкорені персами. Єгипет здався Александру без бою. Жерці цієї країни оголосилиАлександра богом. Перський цар Дарій III відчув, що втрачає свою імперію, тому запропонував Александру укласти мирну угоду. Він був готовий віддати узбережжя Малої Азії та сплатити величезний викуп за полонених. Але Александр вимагав, щоб Дарій III визнав його єдиним володарем Малої Азії. Тоді перський цар пішов на відчайдушний крок. Він зібрав війська, які у нього залишилися, і навесні 331 р. до н.е. зустрівся в останньому двобої з Александром.

Це сталося біля селища Гавгамели, на північ від Вавилона. Уперше перси застосували проти македонян бойових слонів і колісниці, до яких були прикріплені величезні серпасті ножі. Лучники Александра перебили більшість візничих та погоничів слонів. Некеровані, поранені та налякані тварини кинулися назад і почали топтати перську піхоту. Залишки перської кінноти прорвали ряди македонян, але загинули, наткнувшись на опір македонської піхоти – воїнів із списами. Сам Александр на чолі кінноти атакував особисту гвардію перського царя. У черговий раз Дарій змушений був відступати. Він утік у глиб імперії, де в 330 р. до н.е. був зрадницьки вбитий сатрапом, що претендував на царський престол. Військо Александра пограбувало та спалило столицю Персії Персеполь.