85. Інтерактивне навчання історії.

Інтерактивне навчання — це навчання, побудоване на основі спілку­вання та взаємодії, що реалізуються і в технологіях, і в методах, і в органі­заційних формах.

Використання досить нового терміну «інтерактивний» у методичній літературі на сьогодні не є сталим. Зустрічаємо формулюван­ня й трактування такі, як «інтерактивне навчання», «інтерактивна техно­логія», «сукупність технологій», «інтерактивні форми» та ін. Але головне, що мова тут іде саме про процес спілкування, в якому відбувається обмін інформацією, вміннями, досвідом між учнями та вчителем або учнем та учнем. За О. І. Пометун, суть інтерактивного навчання полягає в тому, що «навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове навчання співпраці), де й учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють що вони роблять, рефлектують з при­воду того, що вони знають, уміють і здійснюють.

Підгрунтя інтерактивного навчання закладено ще в радянській школі XX ст. й пов’язане з використанням бригадно-лабораторного, проектно­го методу, колективного способу навчання (КСН) та ін.

Мета інтерактивного навчання

Підготовка особистості до реального життя, формування громадянської позиції, перехід від особис­тості учня, що самоідентифікується, до особистості, яка саморелізується. Інтерактивні технології навчання стимулюють потребу учня в реалізації свого потенціалу. Освітні та розвивальні цілі виступають як супутні.

Використан­ня інтерактивного навчання, на відміну від інших систем навчання, дозволяє значно збільшити відсоток засвоєння інформації (до 90 %); навчання орієнтоване, на відміну від традиційно­го, не тільки на засвоєння знань, але й на розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання. Головним джерелом мотивації є інтерес самого учня, в результаті чого навчальній діяльності притаманний високий рівень ак­тивності. Учитель, виступає як рівноправний партнер учнів, виконує організаційні та консультаційні функції.

Існує досить значна кількість підходів до класифікації інтерактивних технологій навчання. У посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчан­ня» (О. Пометун, Л. Пироженко) пропонується, наприклад, така класифі­кація (за метою уроку та формою організації навчальної діяльності)

86. Класифікація методів навчання.

Білоруський дидакт І. Ф. Харламов подає удосконалений варіант класифікації методів навчання за рекомендаціями М. О. Данилова і Б. П. Єсипова. Всі методи навчання він поділяє на п'ять груп:  – методи усного викладу матеріалу й активізації пізнавальної діяльності суб'єктів учіння;  – методи закріплення матеріалу, що вивчається;  – методи самостійної роботи над осмисленням і засвоєнням нового матеріалу;  – практичні методи;  – методи перевірки й оцінки знань, навичок та вмінь.

У сучасній вітчизняній дидактиці найбільш популярними є праці А. М. Алексюка та В. О. Онищука, в яких подається історія розвитку методів навчання та їх класифікація.

За дидактичними цілями та завданнями В. О. Онищук так розподіляєметоди навчання :  – комунікативний метод навчання (дидактична мета – засвоєння готових знань);  – пізнавальний метод навчання (дидактична мета – сприйняття, осмислення і запам'ятовування учнями нового матеріалу);  – перетворювальний метод навчання (дидактична мета – засвоєння учнями знань і творче використання навичок та вмінь);  – систематизований метод навчання (дидактична мета – узагальнення і систематизація знань, навичок і вмінь);  – контрольний метод навчання (дидактична мета – з'ясування якостізасвоєння знань, навичок і вмінь та їх корекція).

А. М. Алексюк пропонує дотримуватися бінарних методів навчання, тобто подвійних, коли метод і форма навчання зливаються в єдине ціле. Він науково обгрунтував ідею бінарних методів, які було висунуто в 20-х роках минулої доби автором підручника з педагогіки А. Г. Пінкевичем (1925), згодом – Г. Ващенком, у 50-х роках – М.М. Верзиліним.  А. М. Алексюк підкреслює, що «бінарна класифікація методів навчання має в своїй основі поділу не одну, а дві істотні ознаки і через те містить значно більшу інформацію про кожний метод навчання, ніж будь-яка інша класифікація, в основу якої покладено кожну ознаку», і, відповідно, класифікацію здійснює за двома ознаками: «характер і рівень пізнавальної самостійності й активності учнів, а також ті джерела, з яких учні набувають знань». Наприклад, названі іншими авторами словесні методи він поєднує з формами того самого типу та визначає чотири рівні їх застосування:  1) на інформаційному рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;  2) на проблемному рівні – словесно-проблемного;  3) на евристичному рівні – словесно-евристичного;  4) на дослідницькому рівні – словесно-дослідницького.

Аналогічно класифікуються бінарні методи наочної форми (наочно-інформативний, наочно-проблемний, наочно-практичний, наочно-евристичний, наочно-дослідницький) і практичної форми (практично-евристичний, практично-проблемний).