29.Буржуазні реформи 60-70рр 19ст в Нддніпр у, їх наслідки.

У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господар­ства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень нау­ки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соці­альні конфлікти.Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відста­лість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації.Новий російський цар Олександр II ЗО березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ. У кожній губернії було створено комітети з розробки проектів реформ, які мала потім узагальнити Головна комісія в Петербурзі. До складу останньої увійшло чимало українських дворян, у то­му числі Г.Ґалаган, В.Тарновський та інші.19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Маніфест» про скасування кріпосництва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залеж­ності». Селяни-кріпаки, що доти були власністю поміщиків, отримували особисту свободу. За садиби й польові наділи вони мали вносити викуп. Селянам дозволялося без сплати мита торгувати, відкривати фабрики та різні промисли, підприємства, займатися ремеслом за місцем проживання, вступати до гільдій і торговельних організацій.Норми наділу встановлювалися різні, залежно від місцевості та якості землі. Вона надавалася общині або селянському двору (подвірне госпо­дарство) - за числом «ревізьких душ», які мали право на наділи. Однак поміщики відрізали в селян землі й приточували до своїх володінь. З ме­тою збереження за собою кращих земель вони міняли попередні селянські наділи на гірші. Реформа 1861 р. зумовила процес витіснення дворянського землево­лодіння буржуазним. Дворянська земля переходила до рук купців, замож­них селян і представників інших станів. Тоді ж спостерігався посилений процес товаризації поміщицьких і заможних селянських господарств, чіткі­шою стада спеціалізація окремих районів України. Чимраз інтенсивніше використовували найману працю та машини. Все це разом із роз­ширенням посівних площ зумовило підвищення врожайності.Наслідком реформи 1861 р. стало й подальше розшарування селянст­ва. До сільської буржуазії належало 448 тис. дворів (5 млн. осіб), що зосе­реджували майже 40% всіх надільних і приватних земель. Решту - 550 тис. дворів (5-6 млн. осіб) становили середняки, які були власниками четвертої частини надільних земель. Частина селян, які розорилися, йшла до госпо­дарств поміщиків, заможних селян і в промисловість.Хоча земельні реформи 60-х років були запроваджені кріпосниками, вони мали буржуазний характер і сприяли налагодженню ринкових відно­син, матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарського вироб­ництва та піднесенню рівня агротехніки, а отже, й зростанню врожайності.

30.Укр.Нац рух др..Пол19ст. В.Антонович,м.Драгоманов.

У Західній Україні діяло 3 напрямки українських національно-визвольних рухів: 1) революційні демократи, що виражали інтереси селянства, мали нечисленні революційні гуртки у Львові, Станіславі, Перемишлі, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Вони критикували феодальний і національний гніт в Австро-Угорщині, закликаючи до об'єднання всіх трудящих Західної України в боротьбі за свої економічні і політичні права.2) народовольці — ліберальний український національний рух, що об'єднував середні прошарки населення: студентів, священиків, інтелігенцію. Основним питанням своєї діяльності вважали не політичну боротьбу, а розвиток української мови та культури. У 1868 р. у Львові було створено культосвітнє товариство «Просвіта», що займалося вивченням і просвітництвом народу і розвитком українського театру. Незважаючи на значимість літературної і культурної діяльності «Просвіти», народовольці були слабко пов'язані з народом і лише частково виражали його інтереси. 3) москвофіли — найбільше праве, консервативне крило в українському національному русі, що об'єднувало українських поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви й ін., вони були розчаровані в слабкості Австро-Угорщини і мріяли приєднатися до Російської імперії, яка поступово ставала міцною державою. У Східній Україні після розгрому Кирило-Мефодієвського товариства стали організовуватися напівлегальні гуртки — «Громади», що виникли в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві й інших містах, ці кружки об’єднали представників широких прошарків населення. Перша така громада виникла в Київському університеті з таємного гуртка «хлопоманів», учасни­ки якого - В.Антонович, Б. Познанський, Ф.Панченко, Т.Рильський, А.Свид-ницький - «ходили в народ», поширюючи серед селян ідеї соціального й національного визволення. Внаслідок репресій та арештів 1860-1861 рр. гурток «хлопоманів» пе­рестав існувати. Але активні його члени разом зі студентами М.Драгома-новим, І.Касяненком, братами Синьогубами й П.Чубинським створили нове таємне товариство - «Українську громаду», що пропагувала національну ідею переважно в недільних школах, де навчалися робітнича молодь і діти зубожілих міщан. Лише на початку 70-х років унаслідок деякого послаблення цензури В.Антонович зі своїми однодумцями відновлює робо­ту громад, створивши «Стару громаду».

Можна виділити загальні для всіх громад характерні риси:а) їхня діяльність носила в основному культурно-просвітницький характер; б) громади не вели політичної боротьби з царатом, вважаючи, що український народ до неї ще не готовий, тому в першу чергу необхідне просвітництво народу. Більшість членів громад вітало й ідеалізувало скасування кріпосного права в Росії і в Україні. Після Емського указу Олександра II почався розпад громад.