44. Визвол терит Укр від нім-фашист загарбн

Битва за Лівобережну Україну. Розгром німецько-фашистських військ у Курській битві (липень 1943 р.) — став передумовою для наступу Червоної Армії по всьому фронту, зокрема на Лівобережну Україну. Перед Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-Західним і Південним фронтами була поставлена задача звільнення Донбасу, Лівобережної України, форсування Дніпра і створення плацдармів на Правобережній Україні.

В результаті успішного наступу радянські війська у вересні 1943 р. звільнили Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області і лівобережні райони Київщини, Донбас, а 6 листопада 1943 р. — Київ. У 1944 р. проведено ряд військових операцій (Житомирсько-Бердичівська, Корсунь-Шевченківська, Ровенсько-Луцька й ін.), що дозволили чотирьом Українським фронтам вигнати загарбників із території республіки.

Після завершення Карпатської операції 10 жовтня 1944 р. була цілком звільнена Україна.

В першу чергу відновлювалися важка та військова індустрія, що забезпечувала потреби фронту: електростанції, металургійні комбінати, затоплені фашистами шахти, залізниці. Більшість підприємств легкої і харчової промисловості, колгоспи і радгоспи залишалися напівзруйнованими через нестачу сил і засобів.

Бої у Західній Україні. Прихід Червоної армії в Західну Україну поставив перед УПА складне питання про доцільність продовження боротьби з переважаючими силами супротивника. Після краху надій на відновлення союзу гітлерівської Німеччини з західними державами ОУН/УПА переходить до військових дій, жорсткого терору проти комуністів, всіх тих, хто співробітничав із радянським ладом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом УПА було смертельно поранено генерала Н. Ватутіна. Радянські війська блокували райони дій УПА; сутички сторін носили озлоблений характер. 9 травня 1945 р. війна закінчилася, але мир на Західній Україні наступив не швидко.

Висновки: народ України зробив значний внесок у розгром фашистської Німеччини, направив у армії СРСР біля 6 млн. чол. Кожний третій із них загинув на фронті, кожний другий із тих, хто лишився живий, став інвалідом. За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з загарбниками, 2072 українця були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. Бійцям і офіцерам української армії вручені 2,5 млн. орденів і медалей.

45. Відбуд. Нар.Господарства урср у 1945-50рр. Радянізац Зх обл. Укр.

Відбудова народного господарства республіки розпочалася одразу ж після визволення з-під фашистської окупації й особли­во активізувалася у повоєнний час. У відбудовчому процесі ставка роби­лася насамперед на відновлення роботи важкої промисловості — основи воєнно-промислового комплексу, на економію та нако­пичення фінансів та ресурсів за рахунок сільського господарст­ва, легкої промисловості та соціальної сфери. Процес відбудови здійснювався централізовано, на основі єдиного загальносоюз­ного плану. Економ України відбудовувалася і добудовувалася не як самост, замкну­тий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної еко­ном системи. Характерною рисою стратегії радянського керівництва у про­цесі відбудови було повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі лежала примітивна схема індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток кількох базових галузей важкої промисловості і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. Повоєнне село, яке фінансувалося за залишковим принци­пом мусило вико­нати щонайменше три завдання: забезпечити потреби промисло­вості у сировині, вирішити проблему постачання міст продовольс­твом, виростити достатню кількість сільськогосподарської про­дукції для експорту в країни Східної Європи. Ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усьо­го народу, народне господарство України за короткий строк було відбудоване. Наприкінці 40-х років становище з робочою силою полегшилося завдяки демобілізації 2,2 млн. колишніх воїнів і у 1950 році чисельність робітників і службовців досягла 6,9 млн. чоловік, тобто на 724 тис. більше, ніж у 1940 р. Слід наголосити, що успіх індустріального зростання забезпечувався низькою часткою заробітної плати робітників та службовців у національному доході, нееквівалентним обміном між містом та селом й іншими «сталінськими». Наприкінці жовтня 1939 р. Народні збори прийняли Декл про возз'єднання Зах У з Рад У у складі СРСР. У листопаді відб сесії Верх Ради СРСР і Укр РСР, що ухвал закони про включення Зх У до скл СРСР і возз'єднання її з Укр РСР. Процес приєднання зхукр земель одержав своє продовження у 1940 р., коли на вимогу Рад Союзу Румунія змушена була передати СРСР Буковину та Бессарабію, Пн Буковина та укр придунайські землі ввійшли до складу УРСР.Із вступом у вересні 1939 р. Червоної армії на зхукр землі розпочалася їх активна радянізація.ЇЇ кроками стали експропріація маєтків польських землевласників з обіцянкою перерозподілу їхньої землі між укр селянами, українізація системи народної освіти, держ установ, судочинства; поліпшення мед обслугов, особливо на селі; націоналіз пром і торгових підприємств, які до цього контролювалися переважно поляками та євреями. Серед трудящих розподілялось житло, націоналізоване у великих власників. Вживалися дієві заходи з ліквід неписьменності. Одночасно почалися арешти й виселення тих, кого Рад влада вважала нелояльними у ставленні до неї. Десятки тисяч західноукраїнців, поляків було депортовано до північних і східних районів Радянського Союзу.

46. Радянськ У доби десталініз(1956-64рр)Отож у жовтні 1964 р. М. Хрущов був звільнений з посади першого секретаря ЦК партії та Голови Ради Міністрів СРСР. Новим партійним керівником став Л. Брежнєв. Так завершилося «велике десятиліття». Очікування, пов'язані з оздоровленням суспільства, економічним зростанням, підвищенням життєвого рівня народу, розвитком національних культур, виявилися марними. І це цілком закономірно: і Хрущов, і ті, хто прийшли йому на зміну, були членами тієї ж самої партії, оборонцями комуністичної системи.

Під кінець «хрущовської відлиги» ставали дедалі помітнішими посилення ідеологічного пресингу, відмова від серйозного аналізу недоліків системи, намагання звести все до часткової критики лише однієї особи — Сталіна. Масовими були факти порушення прав людини, переслідування за погляди, котрі відрізнялися від офіційних. Політико-ідеологічний наступ ставав тотальним. Але в суспільстві не зникали ідеї боротьби проти режиму.

Один із виявів останнього — формування наприкінці 50-х — на початку 60-х років українського правозахисного руху. У травні 1961 р.Спілка ставила за мету домогтися виходу УРСР зі складу СРСР шляхом реалізації відповідної статті Конституції СРСР. Отже, йшлося про законну, легітимну зміну статусу однієї з республік СРСР. Очільників засудили.Чимало сторінок розвитку українського правозахисного руху пов'язано з Київським університетом ім. Т. Г. Шевченка. Прихід до влади Л. Брежнєва ознаменувався ще більшим наступом на українську культуру. У другій половині 1965 р. пройшли політичні арешти в Києві, Одесі, Львові, Тернополі, Луцьку та інших містах. У вересні 1965 р. в кінотеатрі «Україна» в день прем'єрного показу кінофільму «Тіні забутих предків» представники української творчої інтелігенції виступили з рішучим протестом проти дій влади. Правозахисний рух в Україні не став масовим з кількох причин, але головною було те, що тоталітарний режим мав щільну мережу своїх місцевих підрозділів, які були більш брутальними у своїх діях, ніж, скажімо, аналогічні служби в Москві. Майже зовсім ізольовані від засобів масової інформації країн Заходу, українські дисиденти не мали тієї «парасолі гласності», котра певною мірою допомагала їхнім московським колегам. До того ж проблема національних прав українців не викликала на Заході скільки-небудь значного інтересу. Вузькість соціальної бази дисидентського руху пояснювалася тим, що він не сформулював чіткої соціально-політичної програми, зрозумілої не тільки інтелігенції, а й широким масам. Разом із тим український Правозахисний рух зазначеного періоду відіграв відчутну роль у пробудженні національної свідомості нашого народу.