83. Способи тимчасової зупинки зовнішньої кровотечі Затиснути судину, що кровоточить (рану)

Артерію слід сильно притиснути м'якоттю двох-чотирьох пальців або кулаком до прилеглих кісткових утворень до зникнення пульсу. Пальцеве притиснення артерії болісно для потерпілого і вимагає великої витримки і сили від того, хто надає допомогу. До накладення джгута не відпускай притиснуту артерію, щоб не відновилася кровотеча. Якщо почав втомлюватися, попроси когось із присутніх притиснути твої пальці зверху.

Накласти давлячу пов'язку або виконати тампонаду рани

Утримуючи затиснутою судину, наклади давлячу пов'язку зі складених асептичних (чистих) серветок або декількох туго згорнутих шарів марлевого бинта. Тампонада рани: в рану щільно «набити» стерильний бинт, рушник і т.п., потім прибинтувати до рани.

Якщо пов'язка промокає, поверх неї наклади ще кілька щільно згорнутих серветок і міцно натисни долонею поверх пов'язки.

Накласти кровоспинний джгут

Джгут - крайня міра тимчасової зупинки артеріальної кровотечі.

Наклади джгут на м'яку підкладку (елементи одягу потерпілого) вище рани і якомога ближче до неї. Підведи джгут під кінцівку і розтягни.

Затягни перший виток джгута та перевір пульсацію судин нижче джгута або переконайся, що кровотеча з рани припинилася, а шкіра нижче джгута зблідла.

Наклади наступні витки джгута з меншим зусиллям, накладаючи їх по висхідній спіралі і захоплюючи попередній виток.

Вклади записку із зазначенням дати і точного часу під джгут. Не закривай джгут пов'язкою або шиною. На видному місці - на лобі - зроби напис «Джгут» (маркером).

84. Епідемічний процес – безперервний процес взаємодії мікро- та макроорганізму на популяційному рівні, який супроводжується поширенням специфічних інфекційних станів серед людей і забезпечує збереження збудника у природі як біологічного виду. 

Будь-який епідемічний процес можна собі уявити як безперервний ланцюг з трьох основних ланок – джерела збудника інфекції, механізму передачі та сприйнятливого організму, що послідовно відтворюються. Розмножившись у макроорганізмі, який фактично стає на якийсь час джерелом збудника, патогенний мікроб за допомогою певного способу (механізму ) передається іншому сприйнятливому до нього організму, і цей останній стає новим джерелом. 

Зазначені три ланки епідемічного процесу є водночас і його рушійними силами, без яких він не може існувати. 

85. Дезінфекція або Знезаражування — комплекс заходів (дезінсекція, дератизація) щодо знищення у середовищі життєдіяльності людини збудників інфекційних хвороб (дезінфекція) та їх переносників — комах (дезінсекція) і гризунів (дератизація).

Об'єднання заходів з дезінфекції, дезінсекції та дератизації, під одним поняттям "дезінфекція" сталося давно. Головним їх спільним завданням є розрив механізму передачі збудників інфекцій на шляхах їх передачі, в яких беруть участь членистоногі і гризуни. Тому поняття "дезінфекція" включає в себе три розділи: власне дезінфекцію (або знезаражування), що забезпечує усунення патогенних і умовно-патогенних мікроорганізмів, які є збудниками інфекцій, дезінсекцію, що забезпечує усунення членистоногих, які є переносниками інфекцій або збудниками інфекцій (коростяний кліщ), і дератизацію, що забезпечує усунення гризунів, які є переносниками або джерелом збудників інфекції^[1]

Дезінфекційні заходи поділяються на такі види:профілактичні дезінфекційні заходи — заходи, що проводяться у житлових, виробничих, навчальних, санітарно-побутових та інших приміщеннях, будівлях і спорудах, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку населення та рекреаційних зонах, в інших можливих місцях розмноження переносників збудників інфекційних хвороб.

Профілактичні дезінфекційні заходи проводяться ліцензованими суб'єктами господарської діяльності на підставі відповідних договорів з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та громадянами;

Поточні дезінфекційні заходи - заходи, що систематично проводяться у закладах охорони здоров'я, на об'єктах громадського харчування та на підприємствах харчової промисловості, у приміщеннях масового перебування людей (підприємства побутового обслуговування населення, навчальні та культурно-освітні заклади тощо), а також у житлових приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи проводяться по декілька разів на день залежно від епідемічної ситуації. Поточні дезінфекційні заходи проводяться працівниками відповідних підприємств, установ, організацій, а в жилих приміщеннях — хворими на інфекційні хвороби, бактеріоносіями, членами їх сімей тощо;

Прикінцеві дезінфекційні заходи - заходи, що проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього джерела інфекції. Заключні дезінфекційні заходи проводяться установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Порядок проведення профілактичних, поточних і прикінцевих дезінфекційних заходів встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я з урахуванням особливостей збудників інфекційних хвороб, факторів передачі інфекції тощо.

86. При тяжких ушкодженнях грудної клітки можливі травми плеври, розриви легень, розвиток пневмотораксу, гемотораксу і підшкірної емфіземи. При закритих ушкодженнях легень у хворих відмічається кровохаркання, іноді легеневі кровотечі і супровідний пневмоторакс, який можна визначити під час фізичних методів обстежень і рентгенологічного діслідження. При перкусії в ділянці гемотораксу виявляється приглушення, при аускультації дихання не проводиться.

Вразі розривів бронха стан хворого тяжкий внаслідок розвитку клапанного напруженого пневмотораксу. При перкусіїгрудної клітки на боці ураження звук коробковий, міжреберні проміжки розширюються. Підшкірна повітряна енфізема виникає при порушенні цілості легені або бронхів. Коли порушена цілість парієтальної плеври, повітря проникає в підшкірну клітковину і може поширитись на шию, лице, кінцівки, тулуб.

При ушкодженні головних бронхів або трахеї розвивається емфізема середостіння. Лікування. Закриті ушкодження легень лікують консервативно при відсутності симптомів значної кровотечі. Призначають серцеві засоби, наркотичні речовини. Роблять ватосимптоматичну блокаду. З гемостатичною метою вводять внутрішньовенно 10мл 10% р-ну кальцію хлориду, призначають вікасол.

При легеневих кровотечах, а також розривах бронха терміново роблять торакотомію для спинення кровотечі і зашивання бронха.

Лікуваня гемотораксу полягає в періодичних розвантажних пункціях з наступним введенням у плевральну порожнину антибіотиків.

87. Вплив радіації на живий організм викликає в ньому різні оборотні і необоротні біологічні зміни. І ці зміни діляться на дві категорії – соматичні, викликані безпосередньо у людини, і генетичні, що виникають у нащадків. Важкість впливу радіації на організм людини залежить від того, як відбувається цей вплив – відразу чи порціями. Більшість органів встигає відновитися, тому вони краще переносять серію короткочасних доз, в порівнянні з тією ж сумарною дозою опромінення за один раз. Як писалося вище, реакція різних органів на радіацію не однакова – червоний кістковий мозок та органи кровотворної системи, репродуктивні органи та органи зору найбільш вразливі. Також, варто зауважити, що діти сильніше схильні до дії радіації, ніж доросла людина. Більшість органів дорослої людини не такі схильні до впливу радіації – це нирки, печінка, сечовий міхур, хрящові тканини. Далі для прикладу показана шкода організму від одноразової дії гамма-випромінювання.

 Радіоактивні речовини характеризуються іонізуючим випромінюванням, енергії якого достатньо для відділення електронів від атомів (в результаті чого утворюються заряджені іони) і розриву хімічних зв'язків. Іонізуюча радіація може зашкодити будь-якому типу тканини людського організму, причому в більшості випадків пошкодження від іонізуючого випромінювання не піддаються відновленню. Більше того – будь-яке порушення природного механізму відновлення організму призводить до утворення ракових клітин.

У загальному випадку ступінь ушкоджень організму залежить від інтенсивності і тривалості впливу радіації на нього. Наслідки для здоров'я в результаті радіаційного опромінення прийнято поділяти на дві основні категорії: стохастичні і не стохастичні.

88. Гепати́т (грец. ἡπατῖτις від грец. ἥπαρ, «печінка») — загальна назва гострих та хронічних дифузних запальних захворювань печінкирізної етіології.

Один з найпоширеніших та виснажуючих симптомів серед хворих гепатитом — це втома, універсальний симптом для усіх типів захворювань печінки, який не обов'язково корелює із гостротою хвороби печінки^[1].

Запалення печінки (гепатит) може бути викликане різними факторами (гепатотропними), що можуть пошкоджувати паренхіму печінки.

Виділяють дві основні форми клініки гепатитів: гостру та хронічну.

Гостра форма 

Гостра форма найхарактерніша для гепатитів вірусної природи, а також для гепатитів викликаних отруєнням сильними отрутами. При гострій формі розвитку гепатита спостерігається помітне погіршення загального стану хворого, розвиток ознак загальної інтоксикації організму та порушення функції печінки (підвищення температури тіла, у ряді випадків розвиток жовтяниці та ін.), а також підвищення рівня трансаміназ і загального білірубіну крові. Гострий гепатит, як правило, закінчується повним одужанням хворого, однак у деяких випадках спостерігається перехід гострої форми хвороби у хронічну.

Хронічна форма 

Хронічна форма може розвиватися самостійно (наприклад, при хронічному отруєнні етиловим спиртом), або продовжувати розвиток гострого гепатиту (вірусні гепатити В,D). Клінічна картина при хронічному гепатиті — захворювання довгий час протікає безсимптомно. Відмічають стійке збільшення розмірів печінки, тупі болі у правому підребер'ї, непереносимість жирної їжі та ін. При хронічному гепатиті клітини печінки поступово заміщуються сполучною тканиною, так що у більшості випадків хронічний гепатит, що не лікувався, призводить до розвитку цирозу печінки. Пацієнти, які страждали на хронічний гепатит, схильні до високого ризику розвитку первинного раку печінки. Хронічні вірусні гепатити B, С, D у ряді випадків піддаються противірусній терапії^[2]. Лікування проводиться досвідченим інфекціоністом-гепатологом.

За останні роки в галузі дієтотерапії знайшли застосування харчові продукти виготовлені особливим чином. Зокрема, в Болгарії та Україні при дієтотерапії гепатиту почали застосовувати мультінутріентні функціонально-пептидні комплекси «Грінізація». Згідно з фірмою-виробником і публікаціями дослідників, у технології «Грінізація» відсутні хімічні і термічні фактори деструктуризації, що дозволяє уникнути денатурації білків, збільшити їх біодоступність, зберегти їх глобулярний стан з повним збереженням регуляторних пептидів, ядерних ДНК та їх функціональних властивостей^[3][4][5]. Застосування в клінічній практиці ' рекомендовано Міністерством охорони здоров'я України у березні 2010 року^[6]

Профілактика гепатиту А полягає у дотриманні загальносанітарних заходів.

89. Відмороження – це місцеве ураження тканин під впливом низької температури. Відмороженню піддаються пальці обох верхніх і нижніх кінцівок, вуха, ніс. При дії холоду на організм, останній реагує рефлекторним звуженням периферійних судин, що призводить до відтоку крові із периферії в напрямку внутрішніх органів. Діючи на тканини безпосередньо, холод викликає зниження їх температури і порушення в них обміну речовин. За глибиною ураження розрізняють 4 ступені відмороження. 1. Пошкодження поверхневого шару шкіри. Шкіра бліда, після зігрівання стає набряклою, багряно-червоною з темно-синіми плямами, з’являється колючий, пекучий біль. 2. Утворення пухирів, наповнених прозорою, жовтуватого кольору рідиною, навколо яких шкіра темно-синього кольору, біль пекучого характеру. 3. Омертвіння шкіри та підшкірної клітковини, виражений набряк навколишніх тканини, утворення пухирів з гемологічним вмістом, больовий синдром. 4. Омертвіння шкіри, тканин і кістяк, больовий синдром. Невідкладна допомога 1. Для швидкого відновлення кровообігу – швидко зігріти уражені ділянки шкіри шляхом занурення у розчин перманганату калію, поступово підвищуючи температуру від 20о С до 37-39о С, можна розтерти шкіру спиртом при відмороженні 1 ступеня. 2. З метою запобігання попадання інфекції на уражену ділянку – просушити уражені ділянки, накласти асептичну пов’язку. 3. З метою профілактики шоку – ввести знеболюючі препарати (анальгін 2 мл – 50% розчину, димедрол 1 мл – 1% розчину, баралгін 5 мл) наркотичні анальгетики (промедол – 2 мл). 4. Госпіталізація в опіковий центр або хірургічний відділ лікарні.