69.Види гарячок

Сама гарячка може дати деяку інформацію про причину такої реакції макроорганізму. Аналіз гарячки передбачає оцінку рівня підвищення температури тіла, тривалості періоду гарячки та характер температурної кривої [4, 8].

Розрізняють такі види гарячки:

• субфебрильну (37,1–38,0 ^оС);

• фебрильну (38,1–39,0 ^оС);

• піретичну (39,1–40,0 ^оС);

• гіперпіретичну (вище 40,0 ^оС).

Гарячка - це типовий патологічний процес, який характеризується зміною терморегуляції і підвищеням температури тіла, незалежно від температури навколишнього середовища. В еволюції гарячка виникла як реакція організму на інфекцію і тому, крім підвищення температури тіла, при цьому процесі спостерігаються й інші явища, характерні для інфекційної патології. Інтоксикація і самоперегрівання створюють складну картину, у якій явища ушкодження сполучаються з захисними реакціями.

Слід відрізняти гарячку від гіпертермії. Остання розвивається внаслідок зовнішнього або внутрішнього розігрівання організму. При гарячці центр терморегуляції перебудовується таким чином, що це дозволяє активно піднести температуру тіла на вищий рівень. При гіпертермії температура тіла підвищується всупереч спробам центру терморегуляції утримати її на нормальному рівні.

У нормі терморегуляція здійснюється рефлекторно. На периферії (шкіра, внутрішні органи) є холодові і теплові рецептори, що сприймають температурні коливання зовнішнього і внутрішнього середовища і з яких надходить інформація в центр теплорегуляції, розташований у гіпоталамусі. Нейрони, що тут знаходяться, володіють і безпосередньою чутливістю як до тепла, так і до холоду. Інтеграція температурних сигналів і температури самого гіпоталамуса формує ефекторні імпульси, що проходять переважно по симпатичних нервах і визначають стан обміну речовин, інтенсивність периферичного кровообігу, тремтіння, задишку. Лихоманка починається зі зміни цього рефлекторного механізму і встановлення температури на іншому, більш високому, рівні.

70 Вегето-судинна дистонія

Вегетосудинна дистонія (ВСД) - стан, що характеризується порушенням вегетативної регуляції серця, судин, внутрішніх органів, залоз внутрішньої секреції. Це синдром, який виникає за багатьох видів патології.

Вегетосудинна дистонія - найбільш розповсюджений розлад серцево-судинної системи, який виявляється у 15-30 % дітей. У 33 % із них він зберігається у наступні періоди життя, у 17-20 % - прогресує. У 7,3-12,5 % дітей спостерігаються кризи.

Причини формування вегетативних розладів численні.Основне значення мають первинні, спадково обумовлені відхилення в структурі і функції різних відділів вегетативної нервової системи, частіше простежуються по материнській лінії. Інші фактори, як правило, грають роль пускових механізмів, що викликаютьманіфестацію вже наявної прихованої вегетативної дисфункції.

 Формуванню вегето-судинної дистонії багато в чому сприяють перинатальні ураження ЦНС, що призводять до церебральним судинним розладам, порушення ліквородинаміки, гідроцефалії,пошкодження гіпоталамуса та інших відділів лімбіко-ретикулярного комплексу. Пошкодження центральних відділів вегетативної нервової системи призводить до емоційного дисбалансу, невротичним і психотичних порушень у дітей, неадекватних реакцій на стресовіситуації, що також впливає на формування і перебіг вегето-судинної дистонії.

 У розвитку вегето-судинної дистонії дуже велика роль різних психотравмуючих впливів (конфліктні ситуації в родині, школі, сімейний алкоголізм, неповні сім'ї,ізольованість дитини або надмірна опіка його батьками), що призводять до психічної дезадаптації дітей, що сприяє реалізації і посилення вегетативних розладів. Не менше значення мають часто повторювані гострі емоційні перевантаження, хронічністреси, розумове перенапруження.