60 (19) Доброякысны ы злоякысні пухлини.

В залежності від клініко-морфологічних особливостей поведінки пухлини поділяють на:

 доброякісні;

 злоякісні;

 пухлини з местнодеструірующім ростом.

Доброякісні , Або зрілі, пухлини складаються з клітин, в такій мірі диференційованих, що майже завжди можна визначити, з якої тканини вони ростуть {гомологічні пухлини).Характерні тканинний атипізм пухлини, її експансивний і повільний ріст. Пухлина зазвичай не має загального впливу на організм, як правило, не дає метастазів. У зв'язку з особливістю локалізації (головний і спинний мозок) доброякісні пухлини іноді можуть виявитисянебезпечними. Доброякісні пухлини можуть малігнізуватися (від лат. Malignum - злоякісний), т. е. озлокачествляться.

Злоякісні , Або незрілі, пухлини складаються з мало-або недиференційованих клітин, вони втрачають схожість з тканиною(Органом), з якої виходять (гетерологічние пухлини). Характерні Інфільтруючий і швидкий ріст пухлини. Виділяють диференційовані (високо-, помірно-і низькодиференційовані) - менше злоякісні і недиференційовані - більш злоякісні пухлини.Уста ¬ лення ступеня диференціювання, а значить, і ступеня злоякісності пухлини має велике прогностичне значення.

Злоякісні пухлини дають метастази, рецидивують, роблять не тільки місцеве, а й загальний вплив на організм.

Метастазування проявляється в тому, що пухлинні клітини потрапляють в кровоносні і лімфатичні судини, утворюють пухлинні емболи, несуться потоком крові і лімфи від основного вузла, затримуються в капілярах органів або в лімфатичних вузлах і тамрозмножуються. Так виникають метастази, або вторинні (дочірні) пухлинні вузли, у печінці, легенях, головному мозку, лімфатичних вузлах та інших органах. Освіта метастазів не можна звести лише до механічного закупорці капілярів пухлинними емболами. У їхньому розвиткуважливе значення мають особливості клітин пухлини, що виражаються в наявності у однієї і тієї ж пухлини фенотипів клітин з «високої метастатічностью» і фенотипів «не-метастазуючих клітин». Для «вибору» пухлинними клітинами органу при метастазуванні вони використовуютьрецепторну систему, за допомогою якої при циркуляції розпізнають «органоспецифічних афінність» кровоносного чи лімфатичного русла.

61. Кровохаркання та легенева кровотеча належать до невідкладних станів, які можуть виникнути при патології легенів. Розподіл цих двох станів досить умовний. Так, під кровохарканням розуміють виділення невеликої кількості крові з харкотинням під час кашлю, а під кровотечею із легенів - виділення досить великої кількості крові з кашлем.

Етіологія. Як правило, кровохаркання та кровотеча спостерігаються при захворюваннях легенів, які супроводжуються розпадом або розривом тканин легенів. При цьому часто виникає розрив судин, що і є безпосередньою причиною кровотечі. Найчастіше кровохаркання та легенева кровотеча виникають при туберкульозі легенів, бронхоектазах, абсцесі, інфаркті легенів. Крім того, кровохаркання - частий симптом раку легенів і пневмонії, особливо грипозної.

Клінічні ознаки. Основним патогномонічним симптомом при кровохарканні та легеневій кровотечі є виділення під час кашлю яскравочервоної крові, яка майже не згортається, з пінистим харкотинням.

Невідкладна допомога. Кровохаркання, а тим більше кровотеча, які виникли вперше, дуже лякають пацієнта. Тому необхідно заспокоїти хворого, надати йому напівсидячого положення, до мінімуму обмежити розмову з ним. Надалі необхідно, по можливості, провести бронхоскопію для уточнення причини кровотечі. Хворого переводять або госпіталізують у хірургічне відділення і, після уточнення джерела кровотечі, вводять катетер у бронх і тампонують його або проводять емболізацію бронхіальних артерій. Якщо ці процедури не ефективні, то здійснюють хірургічне втручання.

62. Переломи кісток  Розрізняють закриті переломи, коли не порушена цілісність шкіри, і відкриті, що супроводжуються ушкодженнями покривають кістки м'яких тканин.  Ознаки:  - інтенсивний біль у місці пошкодження;  - порушення форми і довжини кінцівки в порівнянні зі здоровою;  - неможливість руху кінцівкою;  - патологічна рухливість (там, де її не повинно бути) в місці перелому.  Найбільшу небезпеку становлять відкриті переломи, коли ушкоджується шкіра, що створює можливість потрапляння в рану інфекції.  Перша допомога  Перш за все необхідно запобігти попаданню інфекції в рану і одночасно знерухомити пошкоджену кінцівку. Це зробить менш болючою наступну доставку потерпілого до лікувальної установи, а також зменшить вірогідність зміщення уламків.  Забороняється виправляти деформацію кінцівки, тому що це може підсилити страждання хворого, викликати у нього розвиток шоку!  При відкритому переломі шкіру навколо рани необхідно змастити розчином йоду, накласти стерильну пов'язку, після чого приступити до іммобілізації. Транспортну (тимчасову) іммобілізацію на місці події найчастіше доводиться здійснювати за допомогою наявних під рукою засобів (шматок фанери, дошка, картон і т.п.), які можуть забезпечити нерухомість ушкодженої кінцівки. При цьому слід дотримуватися наступних принципів:  - як можна швидше знерухомити кінцівку;  - шину з підручного матеріалу накладають поверх взуття та одягу, щоб не заподіяти додаткової болю і не погіршити травму;  - шину фіксують бинтом, але не надто туго, щоб не порушити кровопостачання кінцівки. Якщо потерпілий скаржиться на оніміння, а при огляді пальці пошкодженої кінцівки мають синюшне забарвлення, необхідно послабити пов'язку;  - у холодну пору року для попередження відмороження пошкоджену кінцівку поверх шини необхідно накрити теплим одягом