38)Небилиці,як жанр усної народної творчості,особливості їх поетики.

«Небилиця — невелике оповідання розважального змісту, комізм якого будується на дотепно скомпонованих алогізмах та каламбурі. Інколи має форму розмовного вірша. Прийоми тво­рення комічного в небилиці дали підстави для народних назв «побрехенька», «нісенітниця» 

«Справіку шанували в Україні речників усного слова, балянд-расників, сільських мудрагелів, які могли прикрасити одноманіт­ність виснажливої праці, розрадити в безнадії, веселою, добрози­чливою розповіддю піднести людину над побутовими реаліями, винести за межі часу та простору на крилах сміху в щасливу пов­ноту народно-святкової стихії. Особливу нагоду продемонстру­вати свій талант мали майстри-слволюби на сільських вечорни­цях та на «вулицях». Саме тут і поширився звичай розповідати жартівливі народні оповідання-перевертні-небилиці, сміх яких був ритуально-скоморошним, кордоцентрично-альтруїстичним: оповідач сміявся над собою, над пригодами, що нібито сталися з ним та його оточенням, але не ображав присутніх, служив камер­тоном доброго настрою. Сміх об'єднував громаду, гуртував, ви­кликав потік здорових позитивних емоцій. І в годину сліз, і в го­дину слави наш народ не полишав природного оптимізму і міг розридатися сміхом, вдаривши лихом об землю.

Народ називає небилиці перевертнями, баляндрасами, побре­хеньками, нісенітницями.

З усної творчості дорослих небилиці перемандрували до дитя­чого фольклору. Вони є перехідним типом між віршованими і прозовими жанрами...» (Наталія Сивачук) [66, с. 133—135].

«Залучаючи дитину у перевернутий світ, ми не тільки не за­вдаємо шкоди її інтелектуальній роботі, але навпаки сприяємо їй, оскільки у дитини є прагнення створити собі такий перевернутий світ, щоб ще більше утвердитися в законах, що правлять світом реальності. Ці небилиці були б небезпечні дитині, якби вони за­слонили їй дійсно реальні взаємозв' язки ідей і речей, але вони не тільки не заслоняють — вони висувають, відтіняють і підкрес­люють їх. Вони посилюють (а не послаблюють) в дитині відчуття реальності» (Корній Чуковський, стаття «Лепые нелепицы»)

39)Народні оповідання,їх класифікація.

Народні оповідання — жанр неказкової прози, дуже близький до переказів. Це розповіді про події сучасного чи відносно недавнього часу, учасником або очевидцем яких був сам оповідач, а тому їм властива форма оповіді від першої особи, особлива емоційність і докладність викладу, а також чітко виявляється власна оцінка оповідача зображуваних подій.

На сьогодні, коли відкинуто всі ідеологічні нашарування минулого, потрібно переглянути існуючі принципи поділу та створити нову класифікацію. Як одну з можливих, пропонуємо класифікацію на основі тематично-хронологічного принципу.

• Історичні оповідання (до них можна зараховувати твори, події яких відбуваються не раніше козацької доби з прямими родичами чи конкретними односельцями оповідача, — в іншому випадку подібні твори відносяться до переказів): 1) оповіді доби козаччини; 2) оповіді доби національно-визвольних рухів 17—18 cт. (Коліївщина, Гайдамаччина, опришківський рух); 3) оповідання про національно-визвольні рухи першої половини 20 cm. (Січові стрільці, УГА, УПА,); 4) оповідання періоду встановлення на українських землях радянської влади (громадянська війна, колективізація, неп, голодомор, II світова війна); 5) оповідання післявоєнної доби (сталінсько-брежнєвські репресії, хрущовська відлига, дисидентський рух, війна в Афганістані); 6) сучасні події (перебудова, розпад СРСР, студентські страйки 90-х років, встановлення незалежності).

• Суспільно-побутові оповідання: 1) заробітчанські (наймитські, робітничі); 2) емігрантські; 3) солдатські (рекрутські, вояцькі); 4) церковно-клерикальні; 5) з життя інтеліґенції; 6) тюремно-таборові; 7) студентські; 8) туристські та ін.

• Родинно-побутові: 1) про кохання, дошлюбні взаємини; 2) родинне життя; 3) фатальні випадки, життя неповних сімей (вдівство, сирітство, розлучення).

Кожна з вищеназваних груп має свою специфіку, умови і середовище побутування. Нерідко в текстах оповідань співіснують риси різних груп (напр., елементи історичні та суспільно-побутові або ж суспільно-побутові та родинні), але подібний тематичний синтез спостерігається і в інших жанрах фольклору, тому вони класифікуються за домінантною ознакою.

У сучасній народній творчості побутують усні оповідання про видатних людей — державних діячів, письменників, акторів (поширені й оповіді локального масштабу)