14)Ворожіння і поєтика жанрів магії.

Ворожіння — це різні способи передбачати майбутнє, простежу­вати людську долю. Переважна більшість таких способів будується на посередництві потойбічних сил або ж на контактах з померлими предками. Крім того, з найдавніших часів ворожили по зорях, по нутрощах тварин, по лініях на долоні, по сновидіннях, на зернах, ви­користовували різні предмети та речовини: дзеркала, гребінці, свіч­ки, віск, олово тощо.

Церква Христова завжди негативно ставилася до чаклунів, воро­жок, провидців, вважаючи користування їхніми послугами одним із найтяжчих гріхів.

До ворожок у народі склалося двояке ставлення: це й повага до їх­нього незвичайного дару і острах перед загадковим, таємничим. Ворожками на селі здебільшого були одинокі жінки літнього віку, іноді — заїжджі циганки, для яких ворожіння — це ремесло, яке го­дувало їх та їхні сім’ї.

Поетика жанрів магії

У поетиці магічних жанрів перш за все виразно простежується їх композиційно-синтаксична алогічність, відсутність причинно-наслідкових зв´язків, а відтак — сюжетності. За словами М. Новикової, «замість причинності тут суміжність». Оскільки «весь фольклор побудовано за принципом паралелізму», то і «вся магія — це, по суті, вплив-діяння за аналогією. Топиться віск — тане від кохання серце. Згоряє зрізаний волос — гине в очисному вогні хвороба й неміч». Окремі елементи тіла (волосся, нігті, кров) заміщують у магічних формулах та ритуалах саму людину, що є своєрідною архаїчною синекдохою (частина замість цілого).

Особливістю поетики даних жанрів є також їх кумулятивна побудова, тобто ланцюжкове нагромадження елементів, де нерідко зображення накладаються одне на одне. Це суголосне з доісторичною свідомістю давньої людини, для якої немає часової послідовності подій чи причинно-наслідкових зв´язків, а є співіснування явищ у просторі. Композиційним засобом замовлянь та заклинань є ритуальні зачини та спеціальні закінчення-замки, якими скріплюється сказане. У текстах пізнішого періоду може зустрічатись образ ключа, яким скріплюють сказане і кидають його у воду. Важливою формотворчою характеристикою замовлянь, заклинань, клятв є їх синтаксично речитативний нерівноскладовий ритм, який значно відрізняється від синтаксично-строфічного ритму лірики.

Християнство вело боротьбу проти магії, як такої, що суперечить біблійному вченню, оскільки передбачає очікування допомоги від сил природи, померлих духів, демонічних істот, а не від Бога; а також вороже ставлення до інших людей, накликання на них шкоди. Не зважаючи на це, магія ще довго співіснувала з християнством (а Подекуди збереглась і до нашого часу). При цьому в структуру поетичних формул увійшли деякі біблійні та апокрифічні образи, які Набули язичницької інтерпретації, наприклад: «їхав Ілля на коні, тяг ноги по землі, ноги підняв — кров уняв. Ішла Пречиста: одна з Киева, друга з Чернігова, третя з Ніжина, несли срібну голочку, шовкову ниточку, рану зашивали, кров замовляли».

Архаїчна система усної народної творчості є цікавою з того огляду, що «всі міфологічні й демонологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тільки пов´язані з фантастичною сферою — вони, як правило, відбивають і багатющий міжпоколінний досвід людей, а часом відтворюють їхні вікові прагнення». У них можемо шукати пояснення багатьох фольклорних явищ пізніших періодів.

32)Архітектоніка кумулятивної казки

Чіткою композиційною системою, стилем, словесним оформленням та виконанням кумулятивні казки відрізняються від інших жанрових підвидів. Важливою відмінністю є також їх своєрідна архітектоніка.

Вони складаються із окремих ланок, які приєднуються одна до одної двояко: 1) елементи перелічуються один за одним (проста кумуляція); 2) при приєднанні нової ланки щоразу повторюються всі попередні.

Композиція складається з трьох складових — експозиції, кумуляції, розв'язки. При цьому між експозицією та розв'язкою є певна (позитивна чи негативна) відповідність. Часто розв'язка збігається з кульмінацією. Фольклористами (вперше запропонована Шкловським) запроваджена система запису кумулятивних казок у вигляді формул. Найпоширеніші формули кумуляції такі:

(a+b+c+d+e)+(e-d-c-b-a)

a+(a+b)+(a+c)+(a+d)+(a+e)...+.. .e-»d->c-»b-»a

a+(a+b)+(a+b+c)+(a+b+c+d)+((a+b+c+d)+e)=0

(a-»b)+(b->c)+(c->d)+(d->e)+(e-»f)=0

Головний спосіб приєднання мікрочасток тексту здійснюється за принципом аглютинації (від лат. agglutinare — приклеювати), тобто приєднання частин одна до одної без змін у їх структурі.

Ще однією важливою ознакою кумулятивних казок є багатство Форм мовного викладу. Ці твори багаті на монологи, діалоги, полілоги. Імена персонажів цікаві у плані словотвору і, як правило, римуються. При цьому імена героїв часто виступають їх означеннями або короткими характеристиками: мишка-норушка (мишка-гризушка, мишка-скряботушка), жабка-квакушка (жабка-скрекотушка, жабонь-ка-кваконька), зайчик-побігайчик (зайчик-косолапчик), вовк-гаври-ло, ведмідь-давило, коза-дереза, рак-неборак.

Важливим елементом архітектоніки кумулятивних казок є поєднання епічних елементів з ліричними. Тут в оповідні твори може вноситись віршова частина, яка щоразу повторюється. Напр., у казці про колобка це — пісенька, яку співає колобок, щоразу долучаючи нові рядки:

Я по засіках метений,  Я від зайця втік,

У печі печений,   Я від вовка втік,

Я від діда втік,    Від ведмедя втік,

Я від баби втік,   І від тебе втечу...

У казці про Козу-дерезу такими елементами є діалог кози з дідом:

—      Кізонько моя люба,     Бігла через місточок, Кізонько моя мила,       Вхопила кленовий листочок, Чи ти їла, чи ти пила?      Бігла через гребельку,

—      Ні, дідусю, Вхопила водиці крапельку, Я не їла і не пила:         Тільки й їла, тільки й пила...

а також — відповідь кози звірам:

—      Я — Коза-дереза,        Сколю тебе рогами,

За три копи куплена,   Ніжками затопчу,

Півбока луплена...       Хвостиком замету...

Тупу-тупу ногами,

Часто такі віршові елементи перегукуються із формулами замовлянь як у казці про котика і півника, де півник гукає по допомогу:

Мій котику, мій братику,      За крутії гори,

Несе мене лиска  За бистрії води...

За кленовії ліса,

Ці віршові вставки мають характер дитячих приповідок, забавлянок, скоромовок. За словами І. Березовського, «...римована імпровізація на теми «звіриного епосу» в поетичній практиці вилилась у своєрідну з винятковою концентрацією епічного елемента художню мініатюру».

Виконання кумулятивних казок вимагає неабиякої майстерності оповідача — уміння використати інтонацію, голос, прийоми ретардації. Чималу роль відіграє тут промовляння колоритних слів, які нагромаджуються. Тільки так можна зробити ці, на перший погляд, докучливі казки цікавими. Дослідники відзначають широке імпровізування при оповіді кумулятивних творів, що спостерігається навіть у їх віршованих частинах. Нерідко ліричні вставки співаються (мелодія в них теж імпровізується).

Зв'язок кумулятивних казок з народними піснями виявляється в тому, що деякі з творів повністю перейшли в ранг жартівливих пісень, залишаючись по суті кумулятивними казками, що співаються. Наприклад, пісня «Як служив я в пана...». Пан щороку дає за роботу нову винагороду: курочку, качечку, гусочку, індика і т. д. Згодом кумуляція сягає кульмінації:

А та дівка напилася, впала з п'єца, забилася,

А той баран круторогий, поламав він пану ноги,

А то теля хвостом меле,

А той гиндик, гиндик-пиндик,

А та гуся, гуся-сюся,

А та кача дрібно скаче,

А та кура-чубатура

По садочку ходить та й ходить,

Куряточок водить та й водить.

Подібної кумулятивної структури пісня «Ой піду я на базар». Кумуляція будується на основі додавання нового елемента — покупки, яку господар щоразу купує на базарі, завершуючись довгим ланцюгом:

Ой піду я на базар       А в павича чорні брови,

Та й куплю я кобилу,   А в качечки ряжки-бряжки,

Що кобила не іржуха,  А в курочки жовта шия,

А корова не ревуха,    Що по сім'ячку ходила

А в кабана довгі вуха,  Тьох да тьохі

А в барана круті роги,

Своєрідністю кумулятивної структури характеризуються і популярні в народі пісні «Ти казала в понеділок...» (дівчина обіцяє кожного наступного дня щось зробити, але не виконує обіцянок) з повторюваним рефреном «Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела, ти ж мене молодого з ума-розуму звела»; «Ой на горі сухий дуб», що виконується у формі діалогу між жінкою та чоловіком, з повторюваним рефреном «То зрубай (чи ін.), мила - 2, То зрубай (чи ін.) у-ха-ха, мила, чорнобривая». Кумулятивний принцип лежить в основі твору «Заспіваймо пісню веселеньку» та подібних про те, як сусідка позичає в іншої різноманітні речі (решітко, люстерко і т. д.), і нарешті просить позичити чоловіка «хоч на два дні», та отримує відмову:

Проси в мене, чого хочеш: плуга, борони. Чоловіка не позичу — Боже борони!

Найпоширенішими фігурами в кумулятивних казках є анафора та епіфора, які у співаних казках виконуються у вигляді приспіву-Рефрену.

Окрім ґенетичного зв'язку із замовляннями та спорідненості з жартівливими піснями, кумулятивні казки перегукуються з окремими елементами інших груп казкового та неказкового епосу, з малими жанрами (загадками, приказками, прислів'ями). Найбільшою мірою вони пов'язані з такими жанрами дитячого фольклору, як скоромовки, лічилки, потішки, небилиці тощо.