1.Фольклор та фольклористика

Фольклор (від англ. folklore — народна мудрість, знання) є важливою складовою частиною культури народу. «Фольклор — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно зв´язана з народним побутом (як окремою системою), з літературою (яка, зрештою, витворилась з фольклору і зберігає з ним тісний зв´язок на всіх етапах свого розвитку) та ін.» До цього часу в науці не існує чіткості чи одностайності щодо того, які сфери народного знання окреслюються цим поняттям. Це пов´язано з тим, що у більшості західноєвропейських наук під поняттям «фольклор» розуміють не тільки усне словесне мистецтво народу, а духовну творчість у поєднанні з матеріальною, з урахуванням елементів побуту, знарядь праці, особливостей побудови житла тощо.

У сучасній українській фольклористиці знаходимо трактування цього терміну у вужчому розумінні: «Фольклор — це художнє відображення дійсності у словесно-музично-хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, нерозривно пов´язаної з життям і побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу»

Поряд з терміном «фольклор» існує термін «народна творчість», яким окреслюється вся творча діяльність народу: поезія, музика, театр, танець, архітектура, художнє і декоративно-прикладне мистецтво — все, що несе відбиток побуту, а також є втіленням поглядів, ідеалів та прагнень людей.

Фольклористика тісно пов´язана, межує і взаємодіє з багатьма іншими науками.

її зв´язок з історією виявляється у тому, що фольклористика, як всі гуманітарні науки, є історичною дисципліною, тобто розглядає всі явища та предмети дослідження в їх русі — від передумов виникнення і зародження, простежуючи становлення, розвиток, розквіт до відмирання чи занепаду. Причому тут вимагається не тільки встановлення факту розвитку, а і його пояснення. Фольклор — явище історичне, тому вимагає стадіального вивчення з урахуванням історичних факторів, рис та подій кожної конкретної епохи. Завдання дослідження усної народної творчості полягає також у тому, щоб виявити, як нові історичні умови чи їх зміна впливають на фольклор, що саме зумовлює появу нових жанрів, а також у виявленні проблеми історичної відповідності фольклорних жанрів, зіставлення текстів з реальними подіями, історизм окремих творів. Крім того, фольклор часто сам може бути історичним джерелом.

Існує тісний зв´язок фольклористики з етнографією як наукою, що вивчає ранні форми матеріального життя (побуту) і соціальної організації народу. Етнографія є джерелом та базою вивчення народної творчості, особливо при аналізі розвитку окремих фольклорних явищ.

Як наука, що вивчає народну творчість у різних її виявах, фольклористика межує з культурологією (у дослідженні культурних традицій та звичаїв) та мистецтвознавством (як джерело виникнення та розвитку різних видів мистецтва: театру, хореографії, живопису, музики).

У народнопоетичній творчості чітко зафіксувались давні релігійні вірування та погляди, а також поєднання різних сакральних систем, тому фольклористика пов´язана з релігієзнавством. Подібним чином виявляється також її зв´язок з філософією, оскільки фольклор містить народні погляди на світ та людину в ньому, перші спроби пояснити природні явища та діалектичні зв´язки і взаємовпливи між речами. У ньому виявляються трактування основних філософських категорій (буття (життя) і смерті, матеріального і духовного і т. п.).

Фольклористика тісно пов´язана з літературознавством, бо її предмет — фольклор — є джерелом виникнення та розвитку професійного словесного мистецтва — художньої літератури. Як своєрідна система народних поглядів на прекрасне і потворне, добро і зло, на норми первісної моралі людей, ця дисципліна має спільні наукові зацікавлення відповідно з естетикою та етикою, а також — з педагогікою, яка може розглядати твори усної словесності з точки зору їх виховного впливу та народного досвіду виховання. Із психологією цей зв´язок виявляється різнопланово: по-перше, в дослідженнях психічних станів і процесів, індивідуальної та колективної свідомості, як спонук до творення, збереження та поширення фольклорних текстів; по-друге, як засобу плекання емоцій, почуттів, уяви, мислення членів людських спільнот.