44. Проективний малюнок

Малювання - творчий акт, що дозволяє клієнту відчути і зрозуміти самого себе, висловити вільно свої думки і почуття, звільнитися від конфліктів і сильних переживань, розвинути емпатію, бути самим собою, вільно висловлювати мрії і надії. Це не тільки відображення в свідомості клієнтів навколишнього соціальної дійсності, але і її моделювання, вираження ставлення до неї. Деякі вчені схильні розглядати малювання як один із шляхів виконання програми вдосконалення організму.

Малювання розвиває чуттєво-рухову координацію. Його гідність (порівняно з іншими видами діяльності) полягає в тому, що воно вимагає узгодженого участі багатьох психічних функцій.

На думку фахівців, малювання бере участі в узгодженні міжпівкульна взаємин, оскільки в процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов'язане в основному з роботою правої півкулі мозку, і абстрактно-логічне, за яке відповідально ліва півкуля.

Будучи безпосередньо пов'язаним з найважливішими функціями (зір, рухова координація, мова, мислення), малювання не просто сприяє розвитку кожної з цих функцій, але і пов'язує їх між собою.

Малюючи, клієнт дає вихід своїм почуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої відносини в різних ситуаціях і безболісно стикається з деякими страшними, неприємними, травмуючими образами. Таким чином, малювання виступає як спосіб осягнення своїх можливостей і навколишньої дійсності, як спосіб моделювання взаємовідносин і вирази різного роду емоцій, у тому числі і негативних, негативних. Тому малювання широко використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів.

Проективний малюнок може використовуватися як в індивідуальній формі, так і в груповій роботі. Основне завдання проективного малюнка полягає у виявленні та усвідомленні трудновербалізуемих проблем, переживань клієнтів.

Керуючи і направляючи тематику малюнків, можна домогтися переключення уваги клієнта, концентрації його на конкретних значущих проблемах. Це особливо ефективно в дитячому віці при корекції страхів методом терапії малюванням.

Проективне малювання розглядається деякими авторами як допоміжний метод у груповій роботі. Він дозволяє діагностувати і інтерпретувати труднощі у спілкуванні, емоційні проблеми і т.д. Теми малюнків підбираються так, щоб надати учасникам можливість висловити графічно або малюнком свої почуття і думки. Метод дозволяє працювати з почуттями, які суб'єкт не усвідомлює з тих чи інших причин.

45. Практичному психологові часто приходиться мати справу з дітьми, які мають значні відхилення від прийнятих у суспільстві правових чи моральних норм. Прохання до психо¬лога «якось вплинути» на того чи іншого «важкого» школяра — одне з найбільш частих звернень зі сторони вчителів і батьків. При цьому в категорію «важких» попадають дуже різні учні: невстигаючі, недисципліновані, діти з різного роду нервовими і психічними розладами, підлітки, що стоять на обліку в комісії у справах неповнолітніх, врешті, просто діти з так званих неблагополучних сімей. Це висуває перед шкільним психологом пробле¬му вибору адекватних методів психологічної і педагогічної роботи з «важкими» учнями. На сьогоднішній день у психолого-педагогічній науці немає єдиного розуміння поняття «важка» дитина, єдиного підходу до діагностики і корекції її поведінки і особистісного розвитку. Кожний із наявних підходів має свої сильні та слабкі сторони, і вибір того чи іншого з них залежить від багатьох обставин: характеру професійної підготовки психоло¬га, його теоретичних знань, методичного оснащення, особливостей конкретної ситуації. Як відомо, значну кількість дітей «групи ризику» становлять школярі, яких інколи називають соціально чи педагогічно занедбаними. Соціально-педагогічна занедбаність — це стан особистості дитини, який проявляється у несформованості у неї властивостей суб'єкта діяльності, спілкування, самопізнання і виявляється у порушенні образу «Я» [4; 5]. Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких розвива¬ється дитина. її основними проявами в дитячому віці є нерозвинутість соціально-комуні¬кативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями. Педагогічна занедбаність зумовлена, перш за все, недоліками навчально-виховної роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб'єкта навчально-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто власне педагогічні труднощі. Педагогічна занедбаність — це стан, протиле¬жний пізнавальній розвинутості, освіченості. Він характеризується відсутністю необхідно¬го запасу знань, навчально-пізнавальних мотивів, слабким володінням способами і прийомами їх здобуття. Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємозв'язані і взаємозумовлені. Зовнішніми причинами соціально-педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефек¬ти сімейного виховання, на які накладаються недоліки і прорахунки у навчально-виховній роботі в дитячому садочку та школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання. Внутрішніми причинами виникнення і розвитку занедбаності дітей можуть бути ін¬дивідуальні психофізіологічні та особистісні якості дитини: генотип, стан здоров'я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодіючими та ін. Відомо, що дитина проходить через три виховних соціальних середовища: с чий садок і школу. І кожне із цих середовищ створює багато соціально-пе, ситуацій, котрі по-різному відображаються на її розвитку. Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини, особливо на ранніх етапах розвитку, є сім'я. Основними факторами сімейного виховання, що сприяють формуванню соціально-педагогічної занедбаності дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість та жорстоке ставлення до неї. Можна виділити чотири типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню соціально-педагогічної занедбаності дитини: 1. Кримінальні і аморальні сім'ї (сім'ї, в яких батьки схильні до кримінальної та аморальної поведінки). 2. Конфліктні сім'ї (сім'ї, взаємини між подружжям, родичами в яких характеризуються постійними конфліктами). 3. Сім'ї з недостатніми виховними ресурсами (неповні сім'ї, багатодітні сім'ї 4. Педагогічно некомпетентні сім'ї (сім'ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання). Наслідком виховання в подібних умовах можуть бути соціальна дезадаптація, педагогічна занедбаність дитини, підвищена її агресивність, тривожність, пошук дитиною емоційного комфорту, психологічної підтримки та зразків для наслідування поза сім'єю. Соціально-педагогічна занедбаність бере свій початок в ранньому дитинстві приблизно в трьохрічному віці, тобто співпадає з початком розвитку самопізнання її правильної і доцільної поведінки. При несприятливій ситуації розвитку прояви занедбаності нагромаджуються і переходять в якісні утворення — симтомокомп¬лекси. Проявляються вони спочатку в поведінці дитини, не зачіпаючи її особи знаходиться на стадії становлення (дошкільне дитинство). В подальшому занедбаність розповсюджується на особистісний рівень. У молодшому шкільному віці, в зв'язку з переходом до навчання, у розвитку занедбаності головну роль починають відігравати шкільні фактори: непосильність перевантаження навчальними завданнями, негативне емоційне ставлення зі сторони вчителя, втрата бажання вчитися, інтересу до навчання, тощо. У цьому випадку, за наявності несприятливої ситуації розвитку в сім'ї, зачіпаються всі особистісні структури дитини, порушуються процеси формування самопізнання особистості. Вихід із цієї ситуації можливий лише за умови зміни методів навчання і виховання дитини, проведення психолого-педагогічної роботи з нею. Таким чином, соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де не створюються умови для повноцінної соціалізації і індивідуалізації особистості дитини на: навколишнє мікросередовище, перш за все батьки і педагоги, негативно впливають на формування особистості дитини як суб'єкта власного життя, вона не отримує достатньої свободи для прояву своєї активності. В залежності від характеру динаміки, вираженості ознак занедбаності, рівня адаптації до соціального середовища і рівня оволодіння соціально значущою діяльністю виділяють латентну (легку), початкову (середню) і яскраво виражену ступінь педагогічної занедбаності дитини. Занедбані діти є менше соціально пристосовані, вони відрізняються недовірою надмірною ображеністю, у їхній поведінці часто спостерігається негативізм, впертість, егоцент¬ризм. У них погана увага, швидка втомлюваність. Вони часто реагують на невдачі, невпе¬внені в собі, важко адаптовуються до нових умов, настрій у них нестійкий, самооцінка неадекватна. Занедбана дитина намагається компенсувати свій стан агресивністю, схильніс¬тю до ризикованих вчинків з метою привернути до себе увагу. Однак незадоволення її основних потреб — бути особистістю (для молодших школярів — це потреба бути хорошим) і бути прийнятим здійснюють негативний вплив на формування особистості дитини. Як же можна виявити занедбаних дітей? Р.В. Овчаровою розроблений метод комплексної експрес-діагностики соціально-педа¬гогічно занедбаних дітей [4]. В основі методу лежать незалежні характеристики дитини, написані педагогом і психологом. Одночасно ведеться спостереження за дитиною, вивча¬ються продукти її діяльності, медична картка, проводяться бесіди з батьками. Метою психологічної роботи з соціально-педагогічно занедбаними дітьми є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, успіш¬ної їх соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням. Психологічна робота здійснюється в таких напрямках: • Профілактика соціально-педагогічної занедбаності неповнолітніх — комплекс заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спри¬чиняють занедбаність дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педаго¬гічних радах, спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків і вчителів). • Психологічне — просвітництво та робота, спрямована на розвиток особистості дитини (факультативні курси психології, поширення передового педагогічного досвіду в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвивальні ігри, правова освіта дітей та підлітків). • Надання психологічних консультацій дітям зазначеної категорії, їхнім батькам, вчи¬телям. • Психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери у сім'ї тощо). Профілактика професіонально-педагогічної занедбаності на ранніх етапах її розвитку, безпосередньо пов'язана з особливостями навчально-виховного процесу і тому носить загально-педагогічний характер. Педагогічна робота здійснюється в таких напрямках: формування і стимулювання мотивації учіння; розвиток допитливості і пізнавальних інтересів дитини; активізація навчально-пізнавальної діяльності; підвищення рівня довільності психічних процесів; формування основних властивостей суб'єкта навчальної діяльності. Основними засобами педагогічної корекції дисгармоній розвитку є розуміння, безу¬мовне прийняття дитини, співчуття зі сторони педагога, особистий приклад вчителя, довіра до дитини, створення ситуацій запрограмованого успіху, підкреслення досягнень дитини. Ці засоби допоможуть скоректувати високу тривожність занедбаних дітей, подо¬лати труднощі спілкування, неадекватність поведінки і підвищити тим самим соціальний статус дитини. Аналіз психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми дозволяє виділити загальні принципи профілактики, діагностики і корекції соціально-педагогічної занедба¬ності дітей: 1. Комплексний і системний підхід до профілактики, діагностики та корекції. 2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, специфіки соціально-педагогічної ситуації її розвитку. 3. Професійна компетентність та розподіл функцій психолога і педагога. 4. Опора на позитивні, збережені сторони особистості дитини і орієнтація на і гармонізацію її розвитку. 5. Єдність і взаємодоповнення психологічних та педагогічних методів. 6. Особистісно зорієнтований підхід. Отже, психологічна робота, спрямована на подолання соціально-педагогічної занедбаності дітей, повинна проводитися у тісному співробітництві психолога з учителями і вихователями, тобто повинна мати не лише психологічне підґрунтя, але й носити загальнопедагогічний характер, оскільки пов'язана з навчально-виховним процесом.

46. Принцип програмованого навчання передбачає розробку дитиною про­грам, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких — спо­чатку з психологом, а потім самостійно — приводить до формування в неї необхідних умінь і дій.

47. Психогимнастика - метод, при котором участники проявляют себя и общаются без помощи слов. Это эффективное средство оптимизации социально перцептивной сферы личности, так как позволяет обратить внимание на "язык тела" и пространственно-временные характеристики общения.

Термин "психогимнастика" может иметь широкое и узкое значение. Психогимнастика в узком значении понимается как игры, этюды, в основе которых лежит использование двигательной экспрессии в качестве главного средства коммуникации в группе. Такого рода психогимнастика направлена на решение задач групповой психокоррекции: установление контакта, снятие напряжения, отработку обратных связей и т.д.

В широком смысле психогимнастика - это курс специальных занятий, направленных на развитие и коррекцию различных сторон психики человека как познавательной, так и эмоционально-личностной сферы.

Психогимнастика как невербальный метод групповой работы предполагает выражение переживаний, эмоциональных состояний, проблем с помощью движений, мимики, пантомимики; позволяет клиентам проявлять себя и общаться без помощи слов. Это метод реконструктивной психокоррекции, цель которого - познание и изменение личности клиента.

Психогимнастика включает в себя три части, характеризующиеся самостоятельными задачами и собственными методическими приемами:

1. Подготовительную.

2. Пантомимическую.

3. Заключительную.

48. Психодіагностика та корекція агресивної поведінки дітей та підлітків  2.1 Методики діагностики агресивності у дітей та підлітків  Агресивна поведінка дітей та підлітків легко виявляється за допомогою спостереження. Але для підтвердження результатів спостереження психологи застосовують спеціальні методики діагностики агресивності. Розглянемо основні з них, які застосовні до дітей та підлітків.  Опитувальник Басса-Дарки  У діагностиці якісної своєрідності проявів агресії у підлітків можливо застосовувати опитувальник Басса - Дарки.  Створюючи опитувальник, автори виходили з положення про те, що агресивні прояви можна розділити на два основних типи:  - Мотиваційна агресія, як самоцінність  - Інструментальна, як засіб  При цьому автори мали на увазі, що і той і інший вид агресії можуть виявлятися як під контролем свідомості, так і поза ним, і пов'язані з емоційними переживаннями (гнів, ворожість).  Опитувальник Басса - Дарки спрямований на виявлення властивих особистості деструктивних тенденцій. На думку авторів, визначивши їх рівень можна з великим ступенем імовірності прогнозувати можливість прояву відкритої мотиваційної агресії.  Створюючи свій опитувальник, диференціює прояви агресії і ворожості, А. Басса і А. Дарки виділили такі види реакцій:  1. Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи.  2. Непряма агресія - агресія, обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована.  3. Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, грубість).  4. Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених звичаїв і законів. 

5. Образа - заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні та вигадані дії.  6. Підозрілість - в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання у тому, що інші люди планують та приносять шкоду.  7. Вербальна агресія - вираз негативних відчуттів як через форму (крик, виск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози).  8. Почуття провини - висловлює можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуваються їм докори сумління.  Опитувальник складається з 75 тверджень, на які випробовуваний відповідає "так" або "ні". При складанні опитувальника авторами використовувалися принципи:  1. Питання може відноситися тільки до однієї форми агресії.  2. Питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на запитання.  Відповіді оцінюються за вісьмома шкалами, а так само обчислюється індекс ворожості і індекс агресивності.  Нормою агресивності є величина її індексу, що дорівнює 21 плюс-мінус 4.  Нормою ворожості - 6,5-7 плюс-мінус 3.  При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.  Методика Hend - test  Hend-test - це проективна методика дослідження агресивної поведінки особистості. Її можливо використовувати в діагностиці дітей та підлітків. Опублікована Б. Брайкліном, 3. Піотровський і Е. Вагнером в 1961 р. (ідея тесту належить Е. Вагнеру) і призначена для передбачення відкритого агресивної поведінки.  Стимульний матеріал тесту складають 9 стандартних зображень кистей рук і одна порожня таблиця, при показі якій просять представити кисть руки і описати її уявні дії. Зображення пред'являються в певних послідовності і положенні. Обстежуваний повинен відповісти на питання про те, яке, на його думку, дію виконує намальована рука (або сказати, що здатний виконувати людина, рука якого приймає таке положення). Окрім запису відповідей реєструється становище, в якому обстежуваний тримає таблицю, а також час з моменту пред'явлення стимулу до початку відповіді.  Оцінка отриманих даних здійснюється за наступними 11 категоріями:  1. Агресія - рука сприймається як домінуюча, завдає ушкодження, активно захоплююча який-небудь предмет;  2. Вказівки - рука ведуча, спрямовуюча, перешкоджає, пануюча над іншими людьми;  3. Страх - рука виступає у відповідях як жертва агресивних проявів іншої особи або прагне захистити кого-небудь від фізичних впливів, а також сприймається як завдає пошкодження самої себе;  4. Прихильність - рука висловлює любов, позитивні емоційні установки до інших людей;  5. Комунікація - відповіді, в яких рука спілкується, контактує або прагне встановити контакти;  6. Залежність - рука висловлює підпорядкування іншим особам;  7. Ексгібіціонізм - рука різними способами виставляє себе напоказ;  8. Каліцтва - рука деформована, хвора, нездатна до будь-яких дій;  9. Активна безособовість - відповіді, в яких рука виявляє тенденцію до дії, завершення якого не вимагає присутності іншої людини чи людей, проте рука повинна змінити своє фізичне місце розташування, докласти зусиль;  10. Пасивна безособовість - також прояв «тенденції до дії, завершення якого не вимагає присутності іншої людини, але при цьому рука не змінює свого фізичного стану;  11. Опис - відповіді, в яких рука тільки описується, тенденція до дії відсутня.  Відповіді, пов'язані з перших двох категорій, розглядаються авторами як пов'язані з готовністю обстежуваного до зовнішнього прояву агресивності, небажанням пристосуватися до оточення. Чотири наступні категорії відповідей відображають тенденцію до дією, спрямованою на пристосування до соціального середовища, ймовірність агресивної поведінки незначна. Кількісний показник відкритого агресивної поведінки розраховується шляхом віднімання суми «адаптивних» відповідей із суми відповідей по перших двох категорій, тобто  SHAPE \ * MERGEFORMAT

Відкрите агресивна поведінка = S («агресія» + «вказівки») - S («страх +« прихильність »+« комунікація »+« залежність »).

Відповіді, які потрапляють під категорії «ексгібіціонізм», і «каліцтва», при оцінці ймовірності агресивних проявів не враховуються, тому що їх роль у даній області поведінки непостійна. Ці відповіді можуть лише уточнити мотиви агресивної поведінки.  У теоретичному обгрунтуванні тесту його автори виходять з положення про те, що розвиток функцій руки пов'язано з розвитком головного мозку. Велике значення руки в сприйнятті простору, орієнтації в ньому, необхідних для організації будь-якої дії. Рука безпосередньо залучена в зовнішню активність. Отже, пропонуючи обстежуваним в якості візуальних стимулів зображення руки, що виконує різні дії, можна зробити висновки про тенденції активності обстежуваних.  На думку ДП ІМАТОН (Санкт-Петербург). інтерпретації цього проективного тесту і способи обробки отриманих результатів представляють широкі можливості для практичних психологів, особливо для тих, хто працює в сферах вивчення відхиляється і медичної психології.  Існують і інші методики діагностики агресивної поведінки, але ці дві найбільш відомі та ефективні.  2.2 Особливості корекції агресивної поведінки у підлітків  Корекційна робота з агресивними підлітками має свої особливості. На початкових етапах не показані групові форми. Не кажучи вже про практично неминучою негативною консолідації підлітків в групі, індивідуальна робота з підлітком є ​​ефективнішою. З самого початку, паралельно, необхідно починати роботу з сім'єю. Після діагностики сімейних відносин і ступеня їх дисгармоничности повинна слідувати психокорекційна робота як індивідуальна, так і групова. Але основний акцент слід робити на індивідуальній роботі з підлітком. Абсолютно неефективними виявляються загальні бесіди про необхідність "добре поводитися".  Особливе місце в корекційній роботі слід приділяти формуванню круга інтересів підлітка також на основі особливостей його характеру і здібностей. Необхідно прагнути до максимального скорочення періоду вільного часу підлітка - "часу дозвільного існування і неробства" за рахунок залучення до позитивно формуєособистість занять: читання, самоосвіта, заняття музикою, спортом, і т.д.  При непродуктивною діяльності в період вільного часу - "нічогонероблення" - неминучий швидке повернення підлітка в асоціальну компанію і рецидив делінквентності. [9]  Виходячи з того, що розвиток дитини здійснюється в діяльності, а підліток прагне до утвердження себе, своєї позиції, як дорослий, серед дорослих, то необхідно забезпечити включення підлітка в таку діяльність, яка лежить у сфері інтересів дорослих, але в той же час створює можливості підлітку реалізувати і затвердити себе на рівні дорослих [13]  Д. І. Фельдштейн виділив соціально визнану і соціально одобряемую діяльність. Психологічний сенс цієї діяльності полягає для підлітка в тому, що, беручи участь в ній, він фактично залучається до справ суспільства, займає в ньому певне місце і утримує свою нову соціальну позицію серед дорослих і однолітків. У процесі цієї діяльності підліток визнається дорослими, як рівноправний член суспільства. Це створює оптимальні умови і для реалізації його потреб. Така діяльність надає підлітку можливість розвитку його самосвідомості, формує норми його життєдіяльності. Але методи і принципи такої діяльності вимагають значної коригування при включенні в неї підлітків, що відрізняються підвищеною агресивністю. Перш за все, необхідна організація системи розгорненої діяльності, що створює жорсткі умови і певний порядок дій і постійний контроль. За умови послідовності, поступовості залучення агресивних підлітків до різних видів соціально визнаної діяльності - трудової, спортивної, художньої, організаторської і інших, - важливо дотримувати принципи суспільної оцінки, спадкоємності, чіткої побудови цієї діяльності.

49. Принцип зростання складності полягає в тому, що кожне завдання по­винне проходити ряд етанів від простого до складного. Формальні труднощі матеріалу не завжди збігаються з його психологічною складністю. Рівень труднощів повинен бути доступним конкретній дитині. Це дозволяє підтри­мувати інтерес до корекційної роботи і дає можливість відчути радість подо­лання.

50. Арт-терапевтичні заняття можна розглядати як одну з інноваційних форм роботи

з дітьми.

Хоча пріоритет теоретичного обґрунтування арт-терапії належить

зарубіжним фахівцям, наша вітчизняна педагогічна наука і народна

педагогіка мають давній досвід використання образотворчої творчості у

виховних, розвиваючих та корекційних цілях. Термін "арт-терапія"

(буквально - терапія мистецтвом) був введений А.Хіллом (1938) при описі

власної роботи з туберкульозними хворими в санаторіях [8].

За М. Лібманом, арт-терапія - це використання засобів мистецтва для

передачі почуттів та інших проявів психіки людини з метою зміни структури

її світовідчуття [2,8].

В енциклопедії соціальної роботи зазначено, що «арт-терапия – это

способы и технологии реабилитации лиц средствами искусства и

художественной деятельности» [7, с.34].

До засобів мистецтва відносяться: музика, живопис, літературні твори,

театр і т. д.

Теоретико-методологічну основу даної статті становлять ідеї арт-

терапевтів, представників гуманістичного напрямку арт-терапії Едіт Крамер,

Е. Віршоп, М. Бетенскі, Р. Сильвер, психологів А.І. Копитіна, О.Р. Кузьміної

і педагогів Л.Д. Лебедєвой, Ю. Красного та ін. про те, що основу успішного

застосування засобів арт-терапії в освіті становлять активність учасників,

безпосередню участь кожної дитини у творчій діяльності, організація умов свободи самовираження, створення обстановки психологічного комфорту для

дітей; арт-терапія сприяє розвитку правої півкулі головного мозку, діяльність

якої становить основу творчого мислення (Е. Віршоп, 1978); арт-терапія має

освітню цінність, оскільки сприяє розвитку пізнавальних і творчих навичок у

учасників (Р. Сильвер, 1978); ідеї Л.Д. Лебедєвої, А.І. Копитіна, О.Р.

Кузьміної та ін про те, що арт-терапія має низку цінних педагогічних

можливостей.

Використання цього терміна в освіті не пов'язано буквально з

лікуванням захворювання (як відомо "therapia" в перекладі з латинської

означає лікування). Мається на увазі "соціальне лікування" особистості, зміна

стереотипів її поведінки засобами художньої творчості. Психолого-

педагогічний супровід пов'язаний зі зміцненням психічного здоров'я дитини і

виконує психогігієнічні (профілактичні) і корекційні функції.

Так, згідно з дослідженнями А.І. Копитіна, за кордоном помітно зросла

роль арт-терапевтів у сфері освіти. Вони працюють в спеціалізованих та

загальноосвітніх школах, частіше з дітьми, що мають певні емоційні та

поведінкові порушення, а також проблеми в навчанні.

В основі сучасного визначення арт-терапії лежать поняття експресії,

комунікації, символізації, з дією яких і пов'язана художня творчість.

Прийнято вважати, що образи художньої творчості відображають всі види

підсвідомих процесів, включаючи страхи, внутрішні конфлікти, спогади

дитинства, сновидіння. При їхньому словесному описі у людини можуть

виникнути труднощі. Тому саме невербальні засоби часто є єдино

можливими для вираження і прояснення сильних переживань. Тут можна

говорити про деяку перевагу арт-терапії перед іншими формами

психотерапевтичної роботи [1, с.49].

Згідно східної мудрості, "картина може висловити те, що не висловить і

тисяча слів". На думку В.С.Мухіної та інших дослідників, малюнок для дітей

є не мистецтвом, а промовою. Їм властиве прагнення малювати. Це -

своєрідне експериментування з художніми символами в якості замісників реальних об'єктів. За допомогою малювання реалізується потреба

особистості в самовираженні.

При використанні арт-терапії пропонуються різноманітні заняття

художньо-прикладного характеру: малювання, ліплення, вироби з тканини,

хутра, природного матеріалу. При цьому спеціальна підготовка, талант

виконавців і художні переваги робіт не такі значущі. Важливі як сам процес

творчості, так і особливості внутрішнього світу людини.

Дослідження, проведені під керівництвом Л.Д. Лебедєвої, показали, що

арт-терапевтичні заняття дозволяють вирішувати такі важливі педагогічні

завдання [4]:

Виховні. Взаємодія будується таким чином, щоб діти вчилися

коректному спілкуванню, співпереживанню, дбайливим взаєминам з

однолітками і дорослими. Це сприяє моральному розвитку особистості,

забезпечує орієнтацію в системі моральних норм, засвоєння етики поведінки.

Відбувається глибше розуміння себе, свого внутрішнього світу (думок,

почуттів, бажань). Складаються відкриті, довірчі, доброзичливі відносини з

педагогом.

Корекційні. Досить успішно коригується образ "Я", який раніше міг

бути деформованим, поліпшується самооцінка, зникають неадекватні форми

поведінки, налагоджуються способи взаємодії з іншими людьми. Хороші

результати досягнуті в роботі з деякими відхиленнями в розвитку емоційно-

вольової сфери особистості.

Психотерапевтичні. "Лікувальний" ефект досягається завдяки тому,

що в процесі творчої діяльності створюється атмосфера емоційної теплоти,

доброзичливості, емпатійного спілкування, визнання цінності особистості

іншої людини, турбота про неї, її почуття, переживання. Виникають відчуття

психологічного комфорту, захищеності, радості, успіху. У результаті

мобілізується цілющий потенціал емоцій.

Діагностичні. Арт-терапія дозволяє отримати відомості про розвиток

та індивідуальні особливості дитини. Це коректний спосіб поспостерігати за нею у самостійній діяльності, краще дізнатися про її інтереси, цінності,

побачити внутрішній світ, неповторність, особистісну своєрідність, а також

виявити проблеми, що підлягають спеціальній корекції. У процесі занять

легко виявляються характер міжособистісних відносин і реальне становище

кожного в колективі, а також особливості сімейної ситуації. Арт-терапія

виявляє і внутрішні, глибинні проблеми особистості. Володіючи

багатосторонніми діагностичними можливостями, вона може бути віднесена

до проективних тестів.

Розвиваючі. Завдяки використанню різних форм художньої експресії

складаються умови, при яких кожна дитина переживає успіх у тій чи іншій

діяльності, самостійно справляється з важкою ситуацією. Діти навчаються

вербалізації емоційних переживань, відкритості у спілкуванні, спонтанності.

В цілому відбувається особистісний ріст людини, знаходиться досвід нових

форм діяльності, розвиваються здібності до творчості, саморегуляції почуттів

і поведінки.

Форми арт-терапії різні при роботі з дітьми, підлітками і дорослими. І

все ж можна говорити про два основних варіанта арт-терапевтичної роботи -

індивідуальній і групової арт-терапії. В освіті перевага віддається груповим

формам, тому що це дозволяє працювати з більш широким колом клієнтів. М.

Лібман [6, с.28], наприклад, вказує, що групова арт-терапія:

• дозволяє розвивати цінні соціальні навички;

• пов'язана з наданням взаємної підтримки членам групи і дозволяє

вирішувати загальні проблеми;

• дає можливість спостерігати результати своїх дій та їх вплив на

оточуючих;

• дозволяє освоювати нові ролі, а також спостерігати, як модифікація

рольової поведінки впливає на взаємини з оточуючими;

• підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності;

• розвиває навички прийняття рішень.

Додаткові плюси групової арт-терапії також у тому, що вона: • припускає особливу "демократичну" атмосферу, пов'язану з рівністю

прав і відповідальності учасників групи;

• у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і

здатності адаптуватися до групових "норм".

Зрозуміло, що складова терміну "арт" акцентує увагу на

образотворчому творчості. Проте в процесі роботи часто використовуються

музика, рухи, відтворювання історій.

Найбільш часто метод арт-терапії використовують в реабілітації людей

з особливостями розвитку і в роботі з дітьми, що мають будь-які проблеми

(мовні, поведінкові, емоційні, сімейні, шкільні та ін.). Тут актуально

з'єднання арт-терапії з корекційно-розвиваючим навчанням, таму як воно

направлено на виправлення будь-яких недоліків і дефектів дитини з

одночасним розвитком, розкриттям його потенційних можливостей. Діти з

відхиленнями у розвитку, діти-індиго, гіперактивні діти мають труднощі в

адекватному сприйнятті світу. У такої людини порушено уявлення про

цілісну картину світу. Дитина може сприймати світ як розрізнений

хаотичний набір елементів. В результаті вона не може знайти своє місце в

житті, бути повноцінним членом суспільства. Як наслідок, характер взаємодії

з середовищем стає в цілому деструктивним. Впливати на таку ситуацію

можна по-різному. Найбільш природним є створення умов для розвитку

людини, наприклад, в групі продовженого дня, на уроках образотворчого

мистецтва і музики, уроках літератури тощо. Тут можна організувати процес

«вибудовування» людських відносин за допомогою природних елементів, а

також включених до життя людини гармонізуючих видів діяльності – мається

на увазі догляд за домашніми вихованцями, прикраса свого класу, заняття

рукоділлям і творчістю. Людина також є частиною природи, і спеціально

організована взаємодія з елементами природної системи завжди має

позитивний результат. Арт-терапія пропонує дитині та дорослому висловити

свої емоції, почуття за допомогою ліплення, малювання, конструювання з

природних матеріалів. Дуже важливо при цьому поєднувати прийоми арт-терапії з прийомами формування комунікативних і мовних навичок:

спонукати людину розповідати, що вона хотіла зобразити, що вийшло і що не

дуже. Ненав'язливі питання допомагають людині, переживаючи образи,

знайти свою цілісність, неповторність та індивідуальність. Дуже дієві і інші

форми мистецтва - інсценування, театральні постановки, літературна

творчість. Використовуючи прийоми арт-терапії, досягаються наступні цілі:

- вираз емоцій і почуттів, пов'язаних з переживаннями своїх

проблем, самого себе;

- активний пошук нових форм взаємодії зі світом;

- підтвердження своєї індивідуальності, неповторності і

значимості;

- і, як наслідок трьох попередніх, - підвищення адаптивності в

постійно мінливому світі (гнучкості).

Дитина молодшого шкільного віку часто не може точно сформулювати

те, що його турбує. Дітям іноді сняться чудовиська, що лякають їх своїм

зловісним виглядом. Якщо дитина спробує намалювати або надати образне

значення своєму страху, педагог повинен пояснити, що це добрий казковий

дракон, який бореться зі злом і захищає маленьких дітей. Арт-терапія - це

найбільш м'який метод роботи в контакті з «важкими» дітьми. Дитина може

не говорити, або не може визнати свої проблеми своїми, але при цьому

ліпити, рухатися і виражати себе через рухи тілом. Використання деяких

прийомів арт-терапії на заняттях у можуть знімати психічне напруження.

Багато психічних і деякі фізичні відхилення роблять дитину пасивною.

Коло її інтересів стає вузьким, потреба в активній взаємодії зі світом

знижується. В результаті знижується і здатність до адаптації. Дитина «йде в

себе», вважає, що не зможе знайти вихід зі сформованої ситуації. Арт-терапія

дозволяє розірвати це порочне коло. Коли дитина займається творчістю, вона

винаходить нові й нові способи вираження своїх емоцій, і поступово нові

способи спілкування зі світом, тобто втрачені здібності відновлюються.У занятті мистецтвом дуже важливо, щоб дитина відчувала свій успіх в

цій справі. Якщо вона бачить, що має успіх у вираженні і відображенні своїх

емоцій, створенні унікальних виробів, малюнків, до неї приходить успіх у

спілкуванні, а взаємодія зі світом стає більш конструктивною. Успіх у

творчості несвідомо переноситься і на звичайне життя.

«Соціальні ігри" - найбільш значущі при здійсненні групових форм

арт-терапевтичної роботи. Вони передбачають використання певних норм

групової поведінки, у тому числі в процесі спільної образотворчої діяльності

учасників групи.

51. Під психологічним супроводом дослідники розуміють цілісний і безперервний процес вивчення й аналізу, формування, розвитку і корекції всіх суб'єктів навчальної діяльності, що потрапляють в об'єктне поле діяльності психологічної служби або конкретного практичного психолога. Він здійснюється в межах цілісної науково-розвивальної методики (особистісно-орієнтовані технології, за Е.Ф. Зеєром) в інтересах оптимізації навчальної діяльності, для найповнішої реалізації творчого потенціалу учнів і підтримки комфортного психічного стану й найвищої продуктивності (В.В. Репкін, Г.В. Репкіна, Є.В. Заїка) і за своєю суттю близька до поняття «моніторинг» (Е.Ф. Зеєр).

Поведінка особистості регулюється різними соціальними інститутами. Г. Шромадський вважає, що вплив може мати характер правових санкцій, медичного втручання, педагогічного впливу, соціальної підтримки і психологічної допомоги. Через складний характер поведінкових порушень їхнє попередження і подолання вимагає добре організованої системи соціальних впливів. Психологічна допомога як один із рівнів розглянутої системи відіграє в ній поєднувальну роль і відзначається вираженою гуманістичною спрямованістю. Цей факт одержав відображення в таких принципах психолого-педагогічної роботи, як конфіденційність, добровільність й особиста зацікавленість, прийняття людиною відповідальності за своє життя, взаємна довіра, підтримка, повага особистості й індивідуальності.

Психологічна допомога має два провідних напрямки. Це психологічна превенція (попередження, профілактика) і  психологічна інтервенція (подолання, корекція, реабілітація). Психодіагностика, як правило, не є самостійним напрямком роботи і не повинна бути метою соціально-психологічної і педагогічної допомоги. Це допоміжний вид діяльності, що розв’язує проміжні практичні завдання.

Урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу. Під час реалі­зації корекційної програми необхідно переходити до нового матеріалу тільки після відносної сформованості того чи іншого уміння. Урізноманітнювати матеріал і збільшувати його обсяг необхідно строго поступово.

53. Індивідуальна психотерапія — форма психотерапії, що з успіхом використовується для лікування різноманітних захворювань, що мають психологічний характер. Індивідуальну психотерапію застосовують у провідній вітчизняній здравниці Глорія. Кваліфіковані спеціалісти знають усі тонкощі цієї методики та на високому рівні пропонують лікування та допомогу.

Індивідуальна психотерапія має низку переваг. Зокрема, з її допомогою досить швидко формується довірча атмосфера при взаємодії психотерапевта-консультанта і клієнта, що істотно підвищує ефективність проведеної психотерапії. Особливістю є й те, що вся увага і час психотерапевта під час сесії приділена вивченню проблеми одного клієнта.  Індивідуальна психотерапія практично не має протипоказань.

За допомогою цієї методики успішно лікуються різноманітні фобії, страхи, панічні атаки, депресія, поганий настрій, безсоння, тривожні розлади, порушення харчової поведінки (булімія), сімейні проблеми тощо.

Групи бувають двох типів: Закриті, одномоментні (одночасно формують групу, проводять лікувальну роботу, закінчують, розпускають її і набирають нову); Відкриті, безперервні (група йде весь час, надходять нові хворі, «старожили» закінчують лікувальний процес в групі і виписуються, а нові поповнюють ряди групи).

Загальноприйнятою стала назва «Малі групи», коли в них до 8-12 чоловік, а великими — до 25 чоловік. Психотерапевтові краще починати за типом «класної роботи», тобто проводити ту ж роботу, що проводив би і з одним хворим, тобто, впливаючи на кожного хворого окремо і на групу в цілому, допускаючи дискусії, взаємодопомогу у вирішенні якихось проблем. Надалі сприяти виникненню дискусій на теми труднощів, проблем життя, в чому суть буденного життя, проблем розладів «нервової» системи, що таке психічна стійкість і так далі. Надалі включати чинник групової динаміки, де включаються механізми функціонування групи.

Члени групи мають бути готові і внутрішньо згодні на дію на них групи в цілому, а також окремих членів і терапевта з метою своєї перебудови і зміни, набуття нового внутрішнього досвіду і форм реагування, поведінки. Засвоїти і адсорбувати досвід, придбаний в групі з перенесенням його в повсякденне життя. Розширити репертуар своєї можливої поведінки, відчути свою продуктивність і варіантність в поведінці і реакціях.

У групах терапевт створює тенденцію виникнення механізмів лікування. Катарсис — редагування емоційної напруженості, що була, формування адекватної спонтанності. Самопізнання через розкриття свого внутрішнього світу в групі і реакції групи на прояв свого самозвеличання з метою зміни її в бажаному напрямку. Закріплення нових форм поведінки, у відповідь реакцій на ті або інші ситуації в групі і перенесення їх в реальне життя, пошук і закріплення нових, найбільш адекватних рішень, проблем, стосунків і реагування, адекватного стилю поведінки.

При груповій психотерапії терапевт враховує особові особливості членів групи. Формує у кожного члена групи уміння брати на себе, і в той же час давати іншим грати роль лідера. Групова психотерапія може служити одним з вирішень психотерапевтичних завдань, що стоять на багатьох етапах психотерапевтичного процесу