27 Травня 1932 року в Сокальщині арештовано студента Івана Климова та м. Ґуру, а в Равщині – Володимира Осідача.

«НАГЛІ СУДИ» В ПОЛЬЩІ

Наслідки «пацифікації», як засобу боротьби з українським революційним підпіллям, виявилися некорисними для Польщі: замість залякати українське населення і викликати серед нього ворожість до цього підпілля, як цього сподівалися поляки, «пацифікація» зреволюціонізувала широкі народні маси та спопуляризувала серед них підпільно-революційну УВО-ОУН, а в усьому світі викликала жваве зацікавлення українською справою і симпатії до визвольної боротьби українського народу і водночас ворожість до Польщі, як носія варварського поневолювання одного з eвропейських народів.

А тому в дальшій боротьбі проти ОУН польська влада не схотіла більш користуватися «пацифікацією», а стала розглядатися за новими засобами. Таким новим засобом залякування українців і відстрашування їх від участи в революційній боротьбі повинні були стати «наглі суди».21

Розпорядження польської Ради міністрів про введення на території Польщі «наглих судів» появилося 4 вересня 1931 року. Тим розпорядженням введено нагле поступування перед окружними судами в справі «проступків з характером бандитизму». Розпорядження стосувалося не лише до виконавців таких «проступків», а й до співвинних і тих, хто намовляє до таких вчинків. Нагле поступування – устійнювало розпорядження – відбувається без слідства. Слідство веде сам прокурор безпосередньо або з допомогою поліції чи суду, але під його особистим керівництвом і таким приспішеним темпом, щоб акт обвинувачення був поданий ним до 21 днів від часу зловлення винуватців. За всі провини, що за них карний закон передбачає кару тюрми (ув'язнення від пів до 15 років), «наглий суд» карає смертю; за провини, що за них карний закон передбачає інші ув'язнення до 6 місяців чи грошову кару, «наглий суд» карає присудом від 10 до 15 років тюрми. У випадках, коли виявиться, що для вияснення справи необхідно провести ґрунтовніше й довше триваюче слідство, «наглий суд» передає справу звичайному судові. Значить, коли хтось попадав перед «наглий суд» і не був ним звільнений чи переданий звичайному судові, то перед ним стояли лише такі дві можливості:

1) якщо його визнанно винним хоча б лише настільки, що звичайний суд засудив би його на 7 місяців ув'язнення, то «наглий суд» засуджував на кару смерти;

2) якщо його визнано винним у цілком дрібній справі, за яку перед звичайним судом його засуджено б найвище на 6 місяців тюрми, «наглий суд» карав його тюрмою від 10 до 15 років.

А тому, що звичайні польські суди карали за саму приналежність до революційно-підпільної протипольської організації карою понад 6 місяців тюрми, то ставало ясно, що кожному членові УВО-ОУН, якщо він тільки попаде перед наглий суд, загрожує кара смерти, а кожному не-членові – за його найдрібніший вияв симпатії до українського революційного руху й ворожости до Польщі, пов'язаний з якимось «проступком характеру бандитизму», – кара 10 до 15 років тюрми.

У розпорядженні про «наглі суди» послідовно вживано вислів «проступки з характером бандитизму», щоб за кордоном викликати враження, ніби йдеться про рішучу боротьбу проти грабіжництва і крадіжок. Але всім, хто жив у межах польської держави, а згодом і за кордоном, було ясно, що розпорядження про «наглі суди» скероване проти українського революційного руху, а окреслення «характер бандитизму» та пристосування того закону також до справжнього бандитизму, – це лиш примітивний засіб замаскування справжньої причини видання такого закону.

Але, як раніше «пацифікація», так теж і «наглі суди» звернули своє вістря проти самої Польщі. Бож за своєю суттю це були суди воєнного стану і за кордоном постало переконання, що Польща проголосила вий-нятковий стан з уваги на широко розгорнену революційну боротьбу українського народу проти польського окупанта. А це ж тільки пригадувало вільному світові, що східні терени польської держави не є польськими, а українськими, насильно окуповані і тільки терором і воєнними судами втримувані під польською окупацією.

А тому, коли після кількох років існування «наглих судів» сам польський нарід переконався, яке погане враження для Польщі викликали ці суди в культурному світі, польський уряд уневажнив своє розпорядження законом з 6 березня 1934 р., залишаючи «наглі суди» тільки для справ шпигунства. Законом з 28 жовтня 1934 р. «наглі суди» зліквідовано цілком.

 

------------------------------------------------------------------------

[1] Про це оповів під час свого процесу перед польським судом (що відбувся у вересні 1933 року) провокатор Роман Барановський. Поліційний радник Івахув, який виступав як свідок на тому процесі, подав, що Барановський радився в нього, чи приймати пропозицію Сайкевича. Івахув порадив прийняти, але, як твердив на процесі, – «з того чомусь нічого не вийшло».

[2] З інформації Романа Барановського, що їх він передав польській поліції, виходить, що йому не вдалося докладніше розвідати про хід і постанови Конференції; повідомляючи поліцію про факт відбуття Конференції, Барановський твердив, що нею проводив Сайкевич, а Зенон Коссак «був тоді обраний організаційним референтом КЕ ОУН».

[3] Улад Українських Старших Пластунів.

[4] Друкуючи цей некролог, ПУН, з конспіративних причин, не вважав за Доцільне подавати офіціяльно, що Степан Охримович був Крайовим Провідником ОУН, а тому лише таким способом зазначив зміну на його організаційному пості.

[5] В тодішніх українських публікаціях чи пресі писано «Ніжанковський», а не «Нижанківський» чи «Нижанковський» – (Ред.)

[6] Батько д-ра Степана Нижанківського був парохом у тому самому селі Завадів, де опісля душпастирював батько Степана Охримовича.

[7] Із зрозумілих причин конспірації Провід ОУН не міг у той час подавати, що справжньою причиною виїзду д-ра Степана Нижанківського було доручене йому ПУН-ом завдання очолити керівництво ОУН-УВО на західньо-українських землях.

[8] О. Ярослав Чемеринський згинув з рук большевиків у 1940 або 1941 р.

[9] «Америка», ч. 105 з 10 вересня 1931 р.

[10] «Варшавський акт оскарження», стор. 55.

[11] ББ – «Безпартійний Бльок співпраці з урядом» – назва урядової польської партії для підтримки режиму Пілсудського. Прізвище «Голувко» (Hol?wko) у польській транскрипції читається як «Голуфко».

[12] «Розбудова Нації», чч. 7-8, липeнь-серпень 1931. стер. 207 і 203.

[13] Під час варшавського процесу проти членів ОУН на переломі 1935/36 рр. польський прокурор твердив, що Голуфка вбили Білас і Данилишин, але насправді про це тоді ніяк не було доведено. У звідомленнях з городецького процесу виразно було подано, що Білас і Данилишин ані під час слідства, ані під шибеницею до вбивства Голуфка не призналися. До того ж після доказового поступування на самбірському процесі в справі вбивства Голуфка прокурор виразно заявив: «З жалем мусимо ствердити, що розправа не виявила нам ані таємничого тла справи, ні моральних винуватців, тих, хто давав наказ про вбивство Гнатіву, ані навіть фізичних виконавців замаху. Всіх цих моментів, таких важливих, розправа не виявила і таємницю їх взяли в могилу Білас, Данилишин, Гнатів». (Див. «Свобода» ч. 294, 19 грудня 1933).

[14] «Розбудова Нації», Прага, чч. 9-10, вересень-жовтень 1931, стор. 260.

[15] «Розбудова Нації», чч. 3-4, березень-квітень 1931, стор. 101.

[16] «Розбудова Нації», чч. 9-10, вересень-жовтень 1931, стор. 250.

[17] «Розбудова Нації», 1931, ч. 9-10, стор. 250.

[18] Роман Барановський пояснював згодом перед польським судом, що, на його гадку, замах на Голуфка організував З.Коссак, і що він це своє підозріння сказав поліції, але Коссака заскоро ув'язнено і таким чином слідство заплутано.

[19] «Антипаньствова» (поль.) – протидержавна.

[20] Сл. пам. Мирослав Тураш – пізніший організ. референт Крайового Проводу, а від 7. 2. 1939 р. Крайовий провідник, псевдо Грабовський, – пропав, невідомо де і серед яких обставин, у червні 1939 року, коли виїхав був з краю до Відня на побачення з полк. А. Мельником. Імовірно, він згинув під час переходу польського кордону. Референтом крайового зв'язку при тодішньому ПУН-і був Ярослав Барановський. Ні він, ні його дружина Анна Чемеринська, яка теж дуже близько стояла до ПУН-у, ані Сеник чи, врешті, сам полк. Мельник ніколи не могли вияснити, куди сл. пам. Тураш був відправлений назад до Краю та що, на їхню думку, як відповідальних за той поворот, — могло з ним статися. Здається, що сл. пам. Тураш мав переходити словацько-польський кордон в околиці Татр, але розшуки членами ОУН за слідами того переходу взимку 1939 року, вже після розвалу Польщі, не дали жадного успіху.

[21] Правільніше було б «негайні суди», одначе ми залишаємо таку термінологію, яка в той час прийнялася на західньоукраїнських землях.