V частина: розділ 10

БОЙОВІ ВИСТУПИ ОУН В ГАЛИЧИНІ

У час, коли бойові виступи були обмежені Проводом ОУН на західноукраїнських землях, ішлося, очевидно, про засаду. Але для членів революційної організації, якою була ОУН, ця засада повного відтягнення революціонерів від бойових виступів була цілком незрозуміла. Вони припускали, що до цього примушує Провід нестача відповідних бойовиків. І тому низка клітин ОУН, вважаючи себе спроможними зорганізувати й провести бойові акції, робила це інколи відрухово.

Замахи на війтів і поліційних службовців

Так проведено було, на зразок давнішої діяльности ОУН, насамперед низку замахів на війтів, що були «хрунями».

Наприклад, у 1935 році виконано замах на війта С. Мартиновича в с. Купчинцях, пов. Тернопіль, В. Ількова в с. Угринові, пов. Станиславів, у листопаді 1938 року застрілено солтиса А. Розвадовського в с. Xомчині, пов. Косів, у Юрківці, пов. Товмач у 1936 році підстрелено, а в листопаді 1938 року застрілено солтиса І. Татарина.

Самовільно, тобто, без відома й доручення КЕ ОУН, деякі місцеві боївки ОУН виконали в той час кілька успішних атентатів на представників польської влади.

У червні 1937 року в Таврові, пов. Бережани, застрілено коменданта «Звйонзку Стшелєцкеґо» Адольфа Чубу. Атентатники втекли перед погонею поліції й їх пізніше не виявлено. Коротко перед тим, мабуть, та сама боївка ОУН застрілила польського колоніста Томасіка.

В жовтні 1937 року в Клепарові біля Львова застрілено поліціянта Маньковського. У зв'язку з цим убивством польська поліція арештувала Дмитра Клячківського й Михайла Данилевича, підозріваючи, що саме вони виконали атентат з доручення ОУН, одначе, слідство не виявило їхньої провини, справжніх виконавців не спіймано.

У жовтні 1937 року застрілено в Динові, пов. Березів, коменданта поліції Куніва. Виконавців убивства не виявлено.

З інших бойових виступів членів ОУН того періоду голосними були: напад на поміщиків Ясінських, напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова, напад на листоношу в Бережанщині.

Напад на Ясінських

6 травня 1937 року відбувся напад на власників фільварку в Белзці, пов. Золочів. До помешкання Марії Ясінської та її брата Мечислава прийшло п'ять осіб, між ними один у поліцейській уніформі, провели ревізію й після того наказали згаданим власникам фільварку всісти до повозки й поїхати з ними на поліційну станицю. Але Ясінським, як польським патріотам, видалася справа підозрілою, що їх арештовує якраз польська поліція, тому вони під час їзди намагалися втекти. Через це дійшло до перестрілки, в якій обоє Ясінські згинули. Нападники повернулися до фільварку й забрали там 4.000 злотих, 600 долярів та різні дорогоцінності. Одначе, постріли заалярмували поліцію й вона стала переслідувати нападників. У сутичці з поліцією один із нападників згинув і на підставі його ідентифікації поліція довідалася, що напад на польських землевласників виконали члени ОУН на власну руку й всупереч забороні ОУН переводити експропріяції приватного майна. Незабаром їх арештовано й поставлено під суд.

Присудом трибуналу з 15 березня 1938 року були засуджені: Ілярій Кук, літ 22, Володимир Качор, літ 28 на кару смерти, Петро Цица на досмертну тюрму, а три інші члени ОУН, виявлені при цій справі – Ярослав Дзядиґа, Василь Галапа і Володимир Івахів по 2 роки тюремного ув'язнення. Тимка Дзядиґу, Гринька Дзядиґу й Андрія Майбу звільнено від вини й кари. Брат Ілярія Кука, Василь, виявлений як п'ятий учасник нападу, втік перед поліцією й перебував у підпіллі аж до розвалу Польщі.

Президент польської держави уласкавив тільки В. Качора, замінивши йому кару смерти на досмертне ув'язнення, а Ілярія Кука повішено 25 серпня 1938 року о годині 4 рано на подвір'ї львівської тюрми Бриґідки.

Напад на поштовий уряд у Гаях біля Львова

27 жовтня 1938 року відбувся напад членів ОУН на поштовий будинок у Гаях біля Львова, в якому приміщувалися теж станиця польської поліції та громадський уряд. Метою нападу було: покарати коменданта поліції, який, як начальник місцевої організації «Стшельца», ночами нападав на українські родини, що покидали римсько-католицьке віровизнання, а поверталися до віри своїх предків. Під час одного такого нападу польські «стшельци», під проводом згаданого коментанта поліції, вимордували цілу родину, приблизно 5 осіб. За ті злочини Крайовий Провід ОУН1 вирішив покарати коменданта поліції.

Акцію виконали три бойовики ОУН. Один із них залишився, як стійковий, на подвір'ї (будинок був мурований, поверховий), щоб охороняти двох інших друзів, які ввійшли всередину поштового уряду, де працювала жінка коменданта. Один із бойовиків при вході стероризував у приміщенні присутніх поштових клієнтів двома револьверами й наказав їм обернутися обличчям до стіни, а другий пішов до віконця, за яким сиділа жінка коменданта, щоб запитати її, де її чоловік.

У той час на подвір'я прийшов поліціянт Л. Станек і, побачивши стійкового, запитав його, що він тут робить. Бойовик вияснив, що він нібито, приніс листа до коменданта. Поліціянт відійшов, але несподівано повернувся знову й зажадав, щоб бойовик дав йому того «листа». У відповідь бойовик сягнув до кишені, вийняв пістоль і на місці застрілив поліціянта. На гук пострілу друзі, що були в середині поштового уряду, думаючи, що це знак для них, мусіли відступати. Той бойовик, що був при віконці, застрілив дружину коменданта, опісля обидва вийшли на подвір'я. Тим часом на гук пострілів почали збігатися люди, бойовики вийшли з подвір'я, кількома словами вияснили людям що вони покарали злочинців, кинули в бік будинку ґранати й відійшли залізничними рейками. Польській поліції не вдалося їх знайти.

Після нападу поліція у Львові й околиці була поставлена в гостре поготівля, вулицями Львова ходили поліційні стежі в шоломах, їздили панцерні авта, а шлях на Гаї був просто завалений колонами поліційних авт. Польські студенти й міське шумовиння у Львові влаштували відплатну акцію й почали нападати на українські установи. У Львові настав справжній стан облоги. З українського боку зорганізовано самооборону, що нею, з доручення Крайової Екзекутиви ОУН, успішно керував Роман Шухевич.

У зв'язку з нападом у Гаях польська поліція провела великі арешти серед українців, але події наступного 1939 року не дали їй змоги закінчити слідство в тій справі сподіваним судовим процесом.

Напад на листоношу в Бережанщині

2 листопада 1938 року, між Плотичею і Будиловом, пов. Бережани, відбувся напад боївки ОУН на поштовий віз, яким перевожувано гроші. Чотири бойовики наказали листоноші зупинити віз і піднести руки вгору. Одначе, листоноша почав стріляти, опісля кинувся втікати. Під час перестрілки він був важко поранений і, перевезений опісля до шпиталю, помер. Прізвище того листоноші було Казімєж Пончек. Бойовики забрали з воза гроші й після того двоє з них втекли на випряжених від воза конях, а двоє пішки. Поліція не могла виявити учасників нападу.

ПРОТИКОЛОНІЗАЦІЙНИЙ ВИСТУП У РАДЕХІВЩИНІ

В 1936-37 роках у Галичині посилилася колонізаційна акція польського уряду. Землі збанкрутованих дідичів польський уряд викуповував і поселював на них спроваджених із польських земель колоністів. Українським селянам було заборонено купувати цю землю. Це викликало дуже велике обурення серед українського населення, тому члени ОУН вважали за конечне повести проти тієї акції польського уряду якусь протидію, щоб тим способом запротестувати перед світовою опі-нією. Одначе, КЕ ОУН на жодні терористичні акції не давала в той час дозволу. Тому в деяких місцях низові клітини ОУН на власну руку провели терористичну протиколонізаційну акцію.

Голосною стала така акція в Радехівщині, зорганізована Повітовою Екзекутивою ОУН весною 1937 року. Об'єктом акції стали польські колонії в Радехівщині – Криве й Щуровичі. У висліді плянової акції мережі ОУН в радехівському повіті, однієї квітневої ночі біля згаданих колоній зібралися сотні українських селян. Після виголошення відповідних промов ухвалено протестні резолюції, щоб вислати їх до преси, опісля спалено всі скирти колоністів, висипано символічну могилу на пошану борців, що згинули за волю України, й прикрашено її синьо-жовтим прапором. Після того селяни вирушили до однієї з колоній, вигнати з хат її мешканців, а всю колонію спалили.

Наступного дня вранці в район подій прибули сильні відділи поліції з Золочева, Тернополя і Мостів. Заарештовано сотні селян, але через відсутність доказів щодо їхньої вини – до повітової в'язниці для судового слідства передано тільки 54 особи.

У грудні 1937 року відбувся проти обвинувачених за приналежність до ОУН та співучасть у терористичній акції великий політичний процес, під час якого 19 підсудних засуджено на кари від 2 до 12 років тюремного ув'язнення, інших звільнено.2 Підсудних боронило 7 українських адвокатів під проводом д-ра Ст. Шухевича.

ОЦІНКА НЕКООРДИНОВАНИХ ДІЙ

Згадані самовільні бойові виступи членів ОУН, вбивства представників польської окупаційної влади, «хрунів» та експропріяції вказують на те, що ОУН на ЗУЗ могла в той час мати потрібні сили для дальшого ведення бойових акцій, якщо б Крайова Екзекутива була згідна такі акції проводити. Заборона проводити бойові акції викликала небезпеку проявів самовільних виступів з боку низових клітин ОУН, які без керівництва могли набути шкідливих для політичного обличчя ОУН форм, тим паче, що ті виступи публічна опінія завжди клала на рахунок ОУН. Ілюстрацією цього була справа нападу на дідичів Ясінських, яка шкодила добрій славі ОУН, бож Організація засадничо проводила експропріяційні напади лише на установи польського державно-окупаційного апарату.

Ще прикрішою ілюстрацією неконтрольованого вияву бойового запалу була справа Тутька в Тернопільщині. Тутько, здобувши для себе довір'я в членів однієї з сільських клітин ОУН, бо зарекомендувався їм як керівник боївки ОУН у районі, дав їм доручення виконати напад на селянку, котра поверталася з ярмарку, й відібрати в неї гроші, щоб їх нібито вжити на потреби Організації. Учасників нападу спіймано й засуджено. Проведене ув'язненими в тюрмі членами ОУН слідство виявило, що організатор нападу Тутько не був членом Організації та що він тільки спровокував напад для своїх особистих цілей. Одначе той факт, що йому вдалося спровокувати до такого нападу кількох низових членів ОУН, був грізною пересторогою, що за бойової бездіяльности революційної організації бойовий запал низових членів може самовільно й безконтрольно вилитися в невідповідні й шкідливі форми.

Крім цього виявилося, що припинення на довший час бойових дій не зменшує кількости жертв революційної організації, як про те твердив тодішній Крайовий провідник Лев Ребет, щоб обґрунтувати доцільність свого «нового курсу роботи ОУН». Навпаки припинення бойових дій, збільшує жертви: під час добре проведених бойових акцій поліція в пошукуванні за виконавцями завжди проводить масові арешти і розгублюється, попадає на фальшиві стежки, допитує, а навіть засуджує невинних, випадкових людей, а залишає поза увагою справжніх членів Організації, як про це свідчать хоча б справи вбивства куратора Собінського, Голуфка, Чеховського й ін. За «нового курсу роботи», коли бойова діяльність була обмежена, а кількість членів ОУН помітно зменшилася, число судових засудів членів Організації збільшилося.

АРЕШТИ Й ЗАСУДИ (СІЧЕНЬ 1935 – ГРУДЕНЬ 1937)

Не зважаючи на досить важку ситуацію для ОУН, що витворилася після заарештування й засудження Крайового провідника ОУН Степана Бандери та інших членів тодішньої Крайової Екзекутиви, й після приходу до керівництва Організацією на ЗУЗ інших людей, розмах зростання і поширювання як мережі, так і організаційної дії, не припинявся на довший час, навпаки – більшав. Показником цього можуть бути дальші списки ув'язнених і суджених польськими окупаційними чинниками членів ОУН, її симпатиків та інших українських патріотів.

Цей список охоплює три роки часу.

У Новому Селі, пов. Жовква, арештовано 27 січня 1935 року В. Нанчука та М. Гриника.

Львівський окр. суд в січні засудив за приналежність до ОУН, переховування нелеґальної літератури та розкидування летючок ОУН: Степанію Мартиняківну3 на 4 роки і Мирославу Головківну на 3 роки в'язниці.

У Бродах засуджено Антона Мороза з с. Чех за знищення польського герба під час шкільної акції на 10 місяців ув'язнення.

[Суд присяглих у Чорткові засудив в лютому 1935 року за ОУН і поширювання нелеґальної літератури: Івана Ляндака, Корнеля Шевчука, Степана Куфля і Теодора Куцюлима по півтора року, Петра Хруставку на один рік ув'язнення, а неповнолітнього Тараса Чеховського з Білої на безтермінове приміщення в домі поправи для малолітніх.]

У Дрогобичі арештовано 5 лютого 1935 року Ярославу Кульчицьку, Анну Кавалець і Галину Білу.

В Луцьку окр. суд 9 лютого 1935 р. засудив за приналежність до ОУН і кольпортажу летючок настоятеля православної парохії в Городищах, о. Миколу Табаковського, на 7 років в'язниці.

В Теребовлі арештовано 11 лютого ґімн. абсольвентів: Степана Круківського і Ореста Гриніва та кравця Павла Штика.

В Лошневі, пов. Теребовля, 12 лютого арештовано селян: Йосифа Ганчаря, с. Івана, Павла Федчишина та Йосифа Пасіку; в Заставчу Гімн, абс. Мирослава Панькова.