17 Червня 1934 року у Мартинові Старому біля Галича за приналежність до оун ув'язнено Данила Чайковського.

В липні 1934 р. за приналежність до ОУН суджено двох селян з Поздимира, пов. Сокаль в справі Теодора Здриля: Миколу Бучка засуджено на 5 років в'язниці, а Петра Василину звільнено.

В Улючі арештовано в липні: студ. Романа Солтикевича, Павла Харудчака та Володимира Поливку.

Суд в Коломиї за приналежність до ОУН і кольпортажу летючок ОУН, засудив у липні 1934 уч. ґімн. Івана Бабюка на 3 роки в'язниці, а учнів ґімн. Василя Андрусяка та М. Ткачука звільнено.

Суд в Луцьку засудив в липні Макара Чайківського й Михайла Кодню по 12 літ і Максима Бондарука на 10 літ в'язниці за те, що в листопаді минулого року в селі Старий Рачин, Горохівського повіту, вбили жида Абрума Басера. Басер належав колись до «Просвіти», а в останніх часах був конфідентом поліції, за що, як каже акт обвинувачення, згадані особи його вбили.

Суд в Золочені за приналежність до ОУН засудив в липні 1934 р.: Каплана на 4 роки, Кочинського і Гавришка по 2.5 року, Ріника на 8 місяців в'язниці, Войцеховського звільнено.

В Люблині 18 липня 1934 р. перед апеляційним судом відбулася розправа в справі Степана Семенюка, засудженого окр. судом у Рівному за приналежність до УВО і державну зраду на 8 літ. Апеляційний суд зменшив йому кару на 6 років в'язниці, зачисливши 4 роки слідчого арешту.

У Бережанах на поновному процесі засуджено за розліплювання летючок ОУН в Ушковичах, Волкові і Мерищеві ґімназистів Вол. Заплатинського на 1 рік і 7 місяців, робітника І. Палевича на 9 місяців ув'язнення.

Львівський суд звільнив 25 вересня студента Романа Стеця, обвинуваченого за приналежність до ОУН та організування шкільної акції в Городеччині.

29 Вересня 1934 р. Найвищий Суд затвердив присуд суду в Тернополі, який за зневагу влади покарав о. Онуферка 4-тижневим арештом.

Бережанський суд у вересні 1934 р. за обвинувачення поліцая в крадежі 1 злотого засудив о. Петрицького на 1 рік в'язниці. Половину кари йому даровано в дорозі амнестії, але пів року мусів відсидіти.

Суд у Бережанах у вересні 1934 р. за розкидування летючок ОУН засудив студента прав Миколу Максимишина з Дібрянич, пов. Перемишляни, на 2 роки в'язниці та 80 злотих судових коштів, а Василя Чолія та Степана Костіва, обох з Утіхович, пов. Перемишляни, звільнено.

Суд у Бережанах у вересні 1934 р. за приналежність до ОУН і за вивішення в Куропатниках жовтоблакитного прапору з написом «ОУН» засудив: Василя Лихолата з Потока на 3 роки та 160 зл. суд. оплати, Миколу Лотоцького з Куропатник – на 2 роки і 80 зл. оплати, Федька Цецюру з Куропатник на 9 міс. в'язниці та 40 зл. оплати.

У вересні 1934 року у Станиславові за приналежність до ОУН і участь у саботажах засуджено: Таращука та Городецького по 8 років, Лапка на 7 років, Дрогомирецького й Дзюбінського по 6 років, Киртяка на 5 років, Акула на 4 роки та Орловського на 7 місяців тюремного ув'язнення. Лідію Мак за приналежність до ОУН і кольпортаж летючок засуджено на один рік тюрми.

У вересні 1934 року в Стрию, за приналежність до ОУН та організування шкільної акції, засуджено Миколу Сливку зі Синєвідська Вижнього на 5 років, в Бережанах – Івана Думика на 5 років ув'язнення.

В листопаді 1934 р. у Львові засуджено студента Павла Крохмального, за протипольський виступ під час доповіді, на 6 місяців ув'язнення.

Тернопільський суд в листопаді 1934 р. засудив 17-річного Василя Волецького з Іванова Горішнього на 14 днів арешту за те, що він на громадській криниці вивісив картку з написом «Геть з Польщею!», а 15-річну Степанію Ґерій на 5 зл. кари з заміною на 1 день в'язниці, за участь у демонстраційному Богослуженні та за наліплення протидержавних написів.

У Станиславівському окр. суді покінчилася в листопаді 1934 р. розправа проти Омеляна Антоновича, співробітника українських часописів, у висліді якої засуджено Антоновича на 6 років в'язниці. Підсудного обвинуватили в тому, що він розповсюджував за кордоном картки з мапою України та написом ворожим для Польщі. Проти вироку внесено відклик.

Львівський суд присяглих засудив в листопаді шевського челядника Петра Закаля з Волкова, біля Львова, за державну зраду на 2 роки в'язниці.

В Луччині в листопаді 1934 р. арештовано: Арсена Слюсарчука, Кіндрата Швеця, Методія Никитюка, Клима Крупського, Степана Мазурця та Павла Сидорука під замітом приналежности до ОУН і протидержавної діяльности.

Окр. суд у Самборі в грудні 1934 р. засудив за приналежність до ОУН і образу марш. Пілсудського: 26-літнього Василя Смолія з Михнівки, пов. Турка, на 4 роки в'язниці.

СУДИ НАД ШКІЛЬНОЮ МОЛОДДЮ

Процес Юнацтва ОУН у Крем'янці

У зв'язку з шкільною акцією на Волині і в Галичині відбувалися масові ревізії серед учеників та ув'язнення. Вони закінчилися великими судовими розправами, про які тодішня преса повідомляла:

В Крем'янці відбувся 15 до 20 грудня 1933 р. процес «Юнака» проти 31 учеників і учениць української Гімназії, ліцею та студентів і абсольвентів університету за приналежність до ОУН. Засуджено: Степана Пшеничного на 6 років в'язниці; І. Шубського на 5 років; С. Закидальського на 4 роки; Ю. Козубського, Миколу Медвєцького і П. Львовича, кожного по 2% року; Михайла Медвєцького, А. Мельничука, Д. Димнича, М. Чорнія, А. Ратинську, О. Табінську, В. Ключинську, А. Козачка, В. Мінчука, А. Хлоупика, О. Жиглевича, В. Вавринюка, О. Балгаївну і Р. Зелінську – кожного по півтора року; Кавецького на 1 рік; К. Гончарука, А. Лобара, В. Янчара, Є. Ткачуківну, Г. Козубську, В. Шереметівну і Т. Сагайдаківську – по 1 році дому поправи з завішенням кари на 3 роки.

Перед судовим будинком чекала юрба народу на проголошення присуду, яка відпровадила засуджених до брами в'язниці. Там дійшло до демонстративних виступів, та сутички з поліцією і нових арештів демонстрантів, що були пізніше також засуджені (28 квітня 1934 року).

Два роки пізніше крем'янецький присуд мав таке закінчення. Прокурор спротивився припиненню виконання кари супроти шістьох підсудних. Дня 12 лютого 1935 р. на внесок прокурора окружний суд в Рівному скасував завішення кари цим підсудним, мотивуючи тим, що засуджені «зле заховувалися». Проти цього зарядження обвинувачені внесли відклик до апеляційного суду в Люблині, але звідси прийшла відмовка відповідь. Постанову окружного суду затверджено. В наслідок цього згадана молодь від 16 до 20 літ була змушена відбувати кару.

За присудом Крем'янецького суду юнаки ОУН були засуджені на такі кари з завішенням, які тепер стали дійсними:

Михайло Медвецький і Раїса Зелінська по 1% року в'язниці, Галина Козубська, Євгенія Ткачуківна, Андрій Лобар і Варвара Шереметівна на дім поправи.

Суд над Юнацтвом ОУН в Бережанах

Дня 3 березня 1935 року закінчився перед судом присяглих у Бережанах процес проти 11 учнів Бережанської гімназії, обвинувачених у приналежності до_ Юнацтва ОУН. Трибунал видав такий присуд: Михайло Вербовецький на 3 і__% року в'язниці; Іван Майчук, Омелян Котлярчук, Петро Бабій, Омелян Войтович – учні 8 кл. ґімн. та Іван Кубай, Василь Білик – учні 7 кляси Гімн., Борис Мушкевич, учн. 5 кл. ґімн. і Василь Стаськів уч. 6 кл. ґімн. – всі по 2 роки в'язниці. Теодора Павлова, учня 8 кл. ґімн. і Ореста Семчишина ґімн. абсольвента звільнено.

Найвищий Суд скасував цей присуд і зарядив нову розправу.

Вдруге справу учнів Бережанської ґімназії розглядав суд присяглих у Бережанах дня 12 жовтня 1935 р. Обвинувачували далі цих учнів у приналежності до ОУН.

Михайло Вербовецький, учень 7 кл. ґімн., засуджений на 3 і % року в'язниці і Іван Кубай, уч. 7 кл. ґімн. засуджений на 2 роки, прийняли кару тодішнього суду і не робили відклику проти присуду. Після переведення другої розправи суд присяглих видав щодо решти підсудних наступний присуд, яким засуджено:

Івана Майчука, Омеляна Котлярчука, Петра Бабія, Омеляна Войтовича та Василя Білика по 6 місяців в'язниці. Василя Скаскова на 6 місяців в'язниці з завішенням на 5 літ, а Бориса Мушкевича звільнено від вини і кари.

ВЕЛИКИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС ЗА ШКІЛЬНУ АКЦІЮ В ПЕРЕМИШЛІ

Епілогом шкільної акції, що була переведена в 1933 р., як протест проти знехтування шкільного плебісциту, була низка судових процесів, які відбулися перед польськими судами в різних місцевостях Галичини і Волині. Згадки про них подаємо в хроніці арештів і присудів. Тут наводимо перебіг одного із більших політичних процесів проти 23 українців, що почався перед перемиським судом присяглих, дня 15 травня 1934 року і тривав 16 днів. Цей процес закінчився засудженням 21 підсудних на кари довгорічних ув'язнень, що в загальній сумі становили 82 і 1/2 року тяжкої в'язниці. Лише два підсудні були звільнені від вини і кари.

Акт обвинувачення закидав підсудним участь у шкільній акції, що її вони перевели з наказу Крайової Екзекутиви в осені 1933 р., як протест проти тенденційно переведеного шкільного плебісциту. Крім цього обвинувачення окремим підсудним закинуло, що вони виконували різні функції в Повітовій Екзекутиві і в Районах ОУН в Перемишлі, а саме, що членами Повітової Екзекутиви ОУН були:

Мирослав Андрій Прокоп, студент 4 року прав, як Повітовий Провідник, чи Районовий командант ОУН (засуджений на 7 років в'язниці); Омелян Антонович, студент прав, як бойовий референт Повітової Екзекутиви ОУН (засудж. на 6 років); Ярослав Демчук, студент прав, як пропаґандивний референт Пов. Екзекутиви (засудж. на 4 роки); Осипа Демчук, абс. ґімназії, як член Екзекутиви і курієрка ОУН (на 41/2 року); Районовими Комeндантами ОУН, за актом обвинувачення, був Микола Феник, торг, помічник2 (засудж. на 5 років); Іван Кучерепа, студент прав, (засудж. на 6 років); Олена Федоровичівна, абс. семінарії, зв'язкова між Повітовою і Крайовою Екзекутивою ОУН (на 3 роки). Акт обвинувачення закидав 21 підсудним, що вони 1932 і 1933 роках належали до ОУН. Перебіг шкільної акції є описаний прокурором так:

«Цю акцію переведено на наказ Крайової Екзекутиви ОУН вночі з 24 на 25 вересня, її переведено в цей спосіб, що понищено в державних школах державні емблеми, вивішено українські національні прапори, знищено чимало портретів польських державних достойників, вигадано багато кличів, як «Геть з польською школою!», «Хай живе Україна!» та ін., розкинено летючки, що підбурювали українські діти в шкільному віці проти польської держави, польської школи, польських учителів, системи навчання, накликували до непослуху проти розпоряджень шкільної влади, (щоб) не давати відповіді учителям польською мовою, нищити польські книжки, бойкотувати польських учителів, проганяти їх із села.

«Цих летючок видала Крайова Екзекутива три роди під наг. а) «Український народе!», 6) «До Українських батьків і матерей!», «До Українських приятелів та шкільних дітей!» і брошуру «До боротьби за душу української дитини!»

«... Згідно з директивами Крайової Екзекутиви «Протишкільна акція» відбулася теж на терені Перемищини» (Слідують назви 8 сіл).

Цей опис доповнюють зізнання підсудних:

«... Вночі, десь по півночі — зізнає селянин Онуфрій Конкольовський, — всі зійшлися на селі і пішли до школи. Я увійшов до кляси, зняв портрет марш. Пілсудського і державні емблеми та подав це своїм товаришам, які вкинули ці портрети до Сяну. Пізніше вернулися і зняли емблему на трафіці та знову вкинули її до Сяну.

Суддя: Хто вивісив прапори на школі?

Підсудний: Я.

Суддя: В якій цілі вивішено прапор?

Підсудний : На знак протесту проти невдалого висліду шкільного плебісциту.

Оборонець: Чому Ви брали участь в антишкільній акції?

Підсудний Василь Конкольовський: «Бо я бачив, що наші батьки підписують деклярації, а їх уневажнюють і вони пропадають».

Докладнішу відповідь на це питання подає селянин Михайло Сабат: «Два факти змусили мене до того... Учителька в нашому селі називала наших дітей бандитами і большевиками та одного разу, коли побила дітей до синяків, а батьки по лікарських оглядинах запізвали її до суду, суд її увільнив. Це мене боліло. Другий факт, це те, що при передачі деклярацій в інспектора, одна пані з інспекторату, замість почислити підписані батьками деклярації за українською школою, зважила їх на вазі, а на домагання, щоби таки почислила, вона відповіла, що має наказ важити. І деклярації, звичайно, пропали».

Селянин Іван Янковський подає такий мотив: «Бо в нас є самі українці в селі, тому повинна бути українська школа. І таблиця повинна бути написана по-українськи, або хоч бодай пів по-українськи, а пів по-польськи».

На запитання судді, чому Михайло Хапко знищив таблицю в 10-річчя незалежности Польщі, подає такий мотив: «Одна дівчина в селі, Пацановська полька, написала на картці таке: «зтонд паґурек, зтонд доліна, бендзє в д... Україна»3 і приліпила її на шибу у Анни Кочубей. Мені зробилося дуже прикро, що вона таке пише про Україну. Я сказав про це Данчукові, піддаючи йому думку, що треба полякам зробити віца.4 Тут у селі мешкають майже самі українці, то як полька може щось таке писати?»

Суддя: Хто зірвав таблицю з пам'ятника десятиріччя?

Підсудний: Данчук зняв її, а я сховав її на свому обійстю...

Суддя: Треба було вам їй написати так про Польщу, то ви були б пімстилися.

Оборонець: Був би потягнений до карної відповідальности за образу польського народу.

З промови прокурора наводимо його арґументацію, що підсудні були організованими членами ОУН: «Членом ОУН уважаю не лише цього, що скінчив 20 літ і доконав якийсь чин, а й тих всіх, що були лише намічені на членів ОУН і переходили пробу. Коли такі годяться бути наміченими і переходять пробний вогонь, вони тим самим похваляють цілі та ідеологію ОУН і хотять стати членами ОУН. За це й мусять відповідати як дійсні члени... Виразно тверджу, що Повітова Екзекутива, лише вона інспірувала на наказ Крайової Екзекутиви про шкільну акцію. Що її виконала лише своїми членами, вказує те, що виконано її в одну ніч. Матеріяли, як летючки, брошури – були матеріялом ОУН».

Оборонець Навроцький характеризує підсудних, як «несвідомих своєї кандидатури кандидатів на членів ОУН, яких може пізніше та сама рука ОУН, яка їм дала летючки і доручення виконати акцію, була б по докладнішім і повнім освідомленню про цілі і завдання ОУН, не авансувала на членів ОУН... Слідство не виявило, щоб підсудні в'язали себе внутрішньо-організаційно якоюсь присягою, а принайменше приреченням. А це вказує на те... що ще підсудні не дозріли були до приналежности до ОУН... ОУН не вважала обвинувачених за дозрілих до дефінітивного прийняття їх до ОУН, а тільки вважала їх і трактувала, як кандидатів».

У великому політичному процесі проти 23 українців, обвинувачених за приналежність до ОУН та проведення шкільної акції по селах Перемищини, що тривав у Перемишлі 16 днів, 6 червня 1934 року засуджено: студ. Мирослава Прокопа на 7 років, студ. Омеляна Антоновича та Івана Кучерепу по 6 років, селян Василя Боднарчука, Онуфрія Конкольовського, Миколу Ткача та Миколу Феника по 5 років, абсольвентку Гімназії Осипу Демчук на 4 і пів року, Ярослава Демчука, Вол. Шдвірного, Мих. Данчука, Теодора Хамуляка, Мих. Хапка, Мих. Сабата, Вас. Конкольовського та Петра Хому по 4 роки, Осипа Івашка, Євгена Гарабача, Дмитра Хамуляка, Олену Федорович, Івана Янковського по 3 роки, тюремного ув'язнення, Миколу Качмара і Ол. Новака звільнено.

СПРОВОКОВАНИЙ ПРОЦЕС

В Самборі закінчився 29 червня 1935 року процес перед судом присяглих проти 13 молодих українців із Дрогобиччини, обвинувачених у приналежності до ОУН. «Цей самбірський процес – подає «Новий Час»5 – належить до серії спровокованих процесів, а його темним героєм є Нестор Постойко, законспірований комуніст, що зручно послуговуючися протикомуністичними кличами, завів молодих людей до тюрми, як собі цього бажали його компартійці».

Самбірський суд засудив 24-річного столяра Юліяна Михаця на 8 років, 18-річного учня 7 кл. ґімн. Богдана Звіра на 7 років, 19-річного учн. 6 кл. ґімн. Василя Німиловича на 4 роки, 23-річного м'ясара Василя Николяка на 5 років в'язниці. Також комуністичного провокатора 24-річного столяра Нестора Постойка засуджено на 5 років в'язниці. Інших підсудних: 24-річного кравця Василя Хована, 27-річного маґістра прав Мирослава Тураша, 17-річного Миколу Гальчака, 19-річного учня 5 кл. ґімн. Степана Стапяка, 20-річну кравчиню Іванку Грибович, 19-річну Магдалину Маринчак, 27-річного ґімн. абс. Богдана Іваницького і 16-річну Осипу Еківну звільнено.

СТАТИСТИКА ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА ЗУЗ ЗА 1929-1934

В «Українському Націоналісті» за травень 1934 року подано статистичне зіставлення політичних процесів проти українців під Польщею. Підставою того зіставлення були повідомлення в українській пресі, тому воно дещо неповне, бо траплялося, що про деякі політичні процеси, головно на Волині та в менших містах Галичини, в пресі не звітовано.

Згідно з цим зіставленням, згадана статистика польського судово-поліційного терору в цифрах виглядає так:

Політичних процесів проти українців відбулося: в 1929 році – 31; 1930 – 27; 1931 – 42; 1932 – 58; 1933 – 79. В тому процесів проти українських націоналістів (з виразним обвинуваченням за приналежність до ОУН) було: у 1929 – 7; 1930 – 9; 1931 – 28; 1932 — 36; 1933 — 54.

Загальна кількість обвинувачених: 1929 – 200; 1930 – 122; 1931 – 296; 1932 – 351; 1933 – 363. З того числа були засуджені: 1929 – 140; 1930 – 43; 1931 – 120; 1932 – 228; 1933 – 246.

Загальна сума років засуду становила: 1929 – 73 років і 7 місяців, 1930 – 99 років і 9 місяців; 1931 – 315 і пів року та два досмертні присуди; 1932 – 4 кари смерти, 7 досмертних присудів і 296 років та 9 місяців; 1933 – 470 років і 4 досмертні присуди. Голова УНДО д-р Дмитро Левицький у своїй промові в польському парламенті 6 листопада 1934 року подав, що за перших 10 місяців 1934 року було засуджено в політичних процесах 247 українців на загальну кількість 764 роки і 11 місяців. Крім цього, в тому ж році були ще 3 досмертні присуди. Значить, за шість років боротьби ОУН проти польського окупанта засуджено (без двох останніх місяців 1934 р.): 1.024 українців на загальну кількість 2.020 1/2 років тюрми, 4 присуди смерти і 16 присудів досмертного ув'язнення.

Ця статистика охоплює всі політичні процеси проти українців, отже, не тільки у зв'язку з діяльністю ОУН, а й теж усі інші справи, як: приналежність до «Пласту», засуди українських священиків за писання метрик українською мовою, за протидержавні промови тощо. Всі ці «інші» процеси займають помітне місце в статистиці кількости процесів і кількости суджених, – приблизно половину, але цілком маленький відсоток в рубриці засудів, бо в їхніх випадках ті засуди, звичайно, мірялися місяцями ув'язнення. В основному – загальну кару на поверх 2 тисячі років тюремного ув'язнення польські суди пристосували в 1929-1934 роках до круглo пів тисячі засуджених членів ОУН, не враховуючи туди слідчих арештів багатьох тисяч в'язнів, які були звільнені через відсутність доказів їхньої вини.

КОНЦЕНТРАЦІЙНИЙ ТАБІР БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА

[Два дні після атентату на міністра Пєрацького президент Польської Річпосполитої Іґнаци Мосціцький видав дня 17 червня 1934 року розпорядження6 про заснування в Польщі концентраційного табору в Березі Картузькій для осіб, щодо яких існує припущення, що вони є загрозливі для держави з політичних мотивів. Засуджені в'язні, або люди арештовані під замітом підозріння конкретного протидержавного проступку не мали бути висилані до Берези, але як і передше, до слідчої карної в'язниці. Про висилку людей до Берези вирішують «чинники загальної адміністрації». Час побуту в концентраційному таборі був визначений до трьох місяців, але в цьому ж розпорядженні надавалося право адміністраційним чинникам продовжувати затримання «в місці відокремлення» – така була офіційна назва концентраційного табору – на дальших три місяці, а потім ще по три місяці, в безконечність. Це розпорядження уможливлювало повну сваволю поліції, старостів і воєводів засилати до концентраційного табору людей, проти яких не було доказів вини, тільки припущення в політичній непевності і вирішати, як довго вони мають там сидіти.]

Дня 5 липня 1934 року такий табір відкрито в порожніх будинках колишнього російського манастиря, а потім російських касарень у малій місцевості Береза Картузька7 на Поліссі, 92 км. на північний схід від Берестя, при залізничному шляху Берестя-Барановичі. У перші дні існування табору туди відставлено з тюрем понад 200 в'язнів, у тому приблизно 120 українських націоналістів, якихось 40 членів польської партії «Обуз Народово-Радикальни» і приблизно 40 комуністів.

Факт, що інформація про створення польського концентраційного табору появилася зразу після вбивства Пєрацького та що перші континґенти засланців до табору в Березі рекрутувалися саме з в'язнів, арештованих при нагоді масових ув'язнювань у зв'язку з убивством Пєрацького, – цей факт міг би викликати враження, що якраз атентат на міністра був причиною зорганізування того концтабору. Але воно не цілком так. Концтабір у Березі Картузькій для ув'язнення у ньому політично небажаних елементів, насамперед українських націоналістів, для засудження яких не було достатніх причин, заплянував якраз Пєрацький, як міністер внутрішніх справ Польщі. Це був час, коли Польща нав'язувала з гітлерівською Німеччиною щиросердечну дружбу і хотіла наслідувати большевиків і Гітлера в методах знешкідливлювання політичних противників режиму. Підготова до спорудження концтабору в Польщі почалася ще з доручення Пєрацького, а систематичність, послідовність та безоглядність у продовжуванні плянів, що їх виявляв Пєрацький, дають підстави припускати, що коли б його не вбито, то під його керівництвом такі концтабори було б зорганізовано в багатьох місцевостях і в ширшому засязі.

Всі, котрих відставлювано до табору в Березі Картузькій, одержували такий документ:

«На підставі постанови 2-ї статті 1-го розділу розпорядження Президента Польської Річипосполитої з 17.6.1934 щодо осіб, які загрожують загальній безпеці, спокоєві і порядкові, заряджую притримати вас і відставити до місця відокремлення в Березі Картузькій».

Такий документ був підписаний від імени воєводи того воєвідства, де мешкав ув'язнений.

У таборі було впроваджено риґор жорстокого поліційного терору. Всі в'язні мусіли працювати десять, згодом вісім годин денно під наглядом поліції, яка навмисно знущалася над ними, при чому офіційно було дозволено бити в'язнів «за найменший вияв непослуху». Комендантом табору іменовано підінспектора поліції Ґрефнера, а комендантом поліційної сторожі підкомісара Ґрабовського. Від половини грудня 1934 року до кінця існування табору комендантом у Березі Картузькій був інспектор Юзеф Кемаля. До табору засилано на безтермінове ув'язнення: там в'язень міг перебувати кілька тижнів або кілька років, залежно від забаганки польської поліції та польської адміністраційної влади.

Створення в Польщі концентраційного табору для політичних противників, а зокрема для поліційного тероризування української молоді, принесло для Польщі погану славу в опінії культурного світу, бо поставило її поруч із терористично-поліційною большевицькою Москвою та гітлерівською Німеччиною.

Тому після першої хвилини захоплення польської влади «місцем відокремлення» в Березі Картузькій, як прекрасним засобом тероризування українського населення та власної польської опозиції до існуючого режиму, швидко прийшло деяке опам'ятання і тому вже у вересні 1934 року прийшли перші звільнення.

У 1935-36 роках кількість українців ув'язнених у Березі Картузькій меншала, а в 1937 році концтабір у ній став майже виключно місцем для ув'язнення самих лише комуністів. Щойно напередодні другої світової війни до Берези Картузької заслано понад 2 тисячі українців.

У роках 1934-1936 в Березі Картузькій були ув'язнені українці (по-азбучно):

Атаманюк Микола, Коломия (вересень 35 – січень 36);

інж. Базилевич Роман, привезений з Данціґу (лип. 34 – дата невідома), Балій Петро, абсольвент ґімн., Ощів, Холмщина (лип. 34 – груд. 34), Барабаш Гриць (старший), адв. конціпієнт, Конюхів, пов. Стрий (лип. 34 – жовт. 35), Баран Теодор, геолог, Перемишляни (лип. 34 – дата нев.), Баран Василь, рільник, Поздимир, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Бас Гордій, пасічник, Дермань, Волинь (серп. 34 – дата нев.), Башук Петро, абс. ґімн. Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Бень Іван, Остоюуж, пов. Рава Руська (черв. 35 – груд.), проф. Бжеський Роман, Крем'янець, Волинь (лип. 34 – бер. 35), Бігун Микола, урядовець «Просвіти», Стрий (лип. 34 — жовт. 35), Білосюк Павло, Волинь, студент, привезений з Данціґу (дата нев. – квіт. 36), інж. Богачевський Омелян, Рава Руська (лип. 34 – листоп. 34), Боднарук Юліян, студент, Братківці (листоп. 35 – січ. 36), Бойко Іван, студент, Тартаків, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Боринець Андрій, студ., Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Боровець Тарас, Рівне, Волинь (серп. 34 — бер. 35), мґр. Борис Володимир, Яворів (лип. 34 – листоп. 34), Брик Іван, рільник, Жовківщина (дати нев.), Борачок Северин, маляр, Збаражчина (дата невідома), Бусел Олександер, студ., Волинь (лип. 34 – січ. 36), Бутрин Н., Яворівщина (дати нев.);

Ваврук Василь, абс. сем., Себечів, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. 35), Валько Дмитро, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Вельґан Роман, студ., Золощівщина (дати нев.), Вербинець Теодор, Львів (? 34 – бер. 35), Вербо-вицький Н., Жовківщина (дати нев.), Вишнівський Сергій, журн., Волинь (трав. 35 – жовт. 35), Вітошинський Борис, студ., Перемишль (лип. 35 – трав. 36), Вітрик Павло, Ковель (черв. 35 – жовт. 35), Возьняк Михайло, рільник, Лучичі, пов. Сокаль (? – черв. 36), Войтович Петро, ґімн. учень, Чортків (лип. 34 – груд. 34), Волошин Ростислав, студ., Рівне (лип. 34 – ?), Врецьона Євген, студ., Львів (лип. 34 – квіт. 36);

Гаковський Богдан (лип. 34 – січ. 36), Ганачевський Роман, Рай, пов. Бережани (лип. 34 – ?), Гасин Олекса, студ., Конюхів, пов. Стрий (лип. 34 – груд. 34 і серп. 35 – груд. 35), інж. Германович Микола, Ставчани, пов. Городок (дати нев.), Гладкий Ярослав студ., Львів (лип. 35 – січ. 36), Голояд Мирон, рільник, Тернопільщина (дати нев.), д-р Гoрбовий Володимир, адвокат, Долина (лип. 34 – груд. 34), Горбовий Ярослав, Долина (лип. 34 – жовт. 35), Гошовський Богдан, студ., Золочів (лип. 34 – ?), Грабець Омелян, студ., Нове Село, Любачів (бер. 35 – січ. 36), Гринів Володимир, студ., Теребовля (лип. 34 – листоп. 34), Гринів Теодор, Тeребовля (лип. 34 – листоп. 34), Грицай Дмитро, студ., Дорожів, пов. Самбір (лип. 34 – квіт. 36), Грицюляк Осип, студ., Станиславів (лип. 34 – груд. 34);

Ґадьо Володимир, Жовква (жовт. 34 – жовт. 35), Ґенґело Павло, Перемишль (лип. 34 – січ. 36), Ґерич Юрій, студ., Бібрка (лип. 34 – груд. 34), д-р Ґижа Іван, лікар, Горлиці-Висова, Лeмківщина (дати нев.), Ґоцький Володимир, ґімн. абс. з Перемишля, директор книгарні в Крем'янці на Волині (лип. 34 – повт. 35), Ґут, студ., Рава Руська (верес. 35 – ?);

Данилюк Н., Рівенщина (серп. 34 – ?), Данчевський Андрій, ґімн. абс., На-дітичі, пов. Жидачів (лип. 34 – жовт. 35), Дейчаківський Богдан, гімн, абс., Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Демкович-Добрянський Антін, студ. Глиняни, пов. Львів (лип. 34 – бер. 35), Демчина Григорій, учитель, Жовківщина (лип. 34 – груд. 34), Дерлиця Остап, студент, привезений з Дан-ціґу (дати нев.), Дзюмак Іван, ґімн. абс., Милуші, пов. Луцьк (серп. 34 – бер. 35), Дибайло Володимир, учитель, Радехівщина (дати нев.), Дмоховський Роман, рільник, Сулимів, пов. Жовква (лип. 34 – груд. 34), Долинюк Іван, Броди (лип. 34 – груд. 34), Драґан Остап, ремісник, Дрогобич (лип. .34 – листоп. 34), Дражньовський Олекса, теолог, Тернопільщина (лип. 34 – ?), Дроздюк Захар, рільник, Волинь (серп. 34 – бер. 35);

Епік Микола, рільник, Волинь (серп. 34 – бер. 35);

Жагаляк Н., студ., Мшана, пов. Городок (дати нев.), мґр. Желем Н., Лeмківщина (дати нев.);

Зарицький Роман, Дрогобиччина (дати нев.), Зубик Михайло, Тернопіль (листоп. 34 – жовт. 35);

Іваницький Роман, крамар, Борислав (груд. 34 – жовт. 35), Іванонько Василь, студ., Бродки, пов. Львів (верес. 35 – ?), Іваничук Андріян, студ. Струсів (лип. 34 – листоп. 34);

Кападюк Іван, ґімн. учень, Луцьк (серп. 35 – квіт. 36), д-р Кархут Василь, лікар, Крем'янець (лип. 34 – ?), Качмар Михайло (листоп. 35 – квіт. 36), Керничний Володимир, Тернопільщина (лип. 34 – ?), Кисіль Гнат, студ., Остріг, Волинь (дати нев.), Кінаш Ілля, студ., Тернопіль (лип. 34 – жовт. 35), Клим Павло, студ., Мізунь, пов. Долина (лип. 34 – ? і груд. 35 – ? 36), Кли-мів Гриць, ґімн. абс., Сілець, пов. Сокаль (лип. 34 – бер. ЗІ), Климів Іван, студ., Сілець, пов. Сокаль (серп. 35 – січ. 36), Климишин Степан, Долина (лип. 35 – січ. 36), Клос Роман, Львів (черв. 35 – жовт. 35), Ковальський Роман, Станиславів (верес. 35 – жовт. 35), д-р Козак Іван, Угнів (дати нев.), Колодій Василь, Тернопільщина (? – квіт. 36), Кордуба Фелікс, студ., Тернопільщина (лип. 34 – груд. 34), Коржаи Михайло, Золочівщина (дати нев.), Корнелюк Ігор, Киверці, Волинь (черв. 35 – жовт. 35), Король Н., дир. кооперативи в Калуші (лип. 34 – груд. 34), Корчовий Юліян, Чортків (лип. 34 – груд. 34), Кос Микола, Мізунь, пов. Долина (серп. 35 – груд. 35), Косарчин Микола, ґімн. учень, Бучач-Нагірнянка (лип. 34 – ?), Котис Мирослав, ґімн. абс., Ульвівок, пов Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Кравченюк Петро, студ., Тернопільщина (дати нев.), Кравців Богдан, журналіст, Львів (листоп. 34 — груд. 34), інж. Кравців Михайло, Стрий (черв. 34 – груд. 34), Крисько Іван, коваль, Борислав (лип. 34 – груд. 34), Крохмалюк Василь, студ., Зборів (дати нев.), Крук Теодор, рільник, Шарпанці, пов. Сокаль (дати нев.), Кручовий Юліян, студ., Тернопільщина (лип. 34 – ?), Кудря Юрко, фельдшер, Межиріччя, Волинь (серп. 34 – бер. 35), Кудря Олекса, кооператор, Межиріччя (серп. 34 – жовт. 35), Кукіль Іван, ґімн. учень, Куликів, пов. Жовква (лип. 34 – бер. 35), Кульчицький-Ґут Роман, ґімн. абс., Самбірщина (груд. 34 – жовт. 35), Кунанець Володимир, видавець, Яворівщина (листоп. 34 – жовт. 35), Куць Олександер, студ., Луцьк, (серп. 34 – лют. 35, опісля перевезений до тюрми);

Ласійчук Микола, маляр, Львів (лип. 34 – бер. 35), Ласка Михайло, ґімн. учень, Красне, пов. Золочів (лип. 34 – груд. 34), Левчук Степан, Грубешів (лип. 34 – груд. 34), Логин Ярослав, студ., Тернопільщина (листоп. 34 — ? 36), Лопачак Роман, ґімн. абс., Львів (лип. 34 – бер. 35), Ляшкевич Володимир, студ., Снятинщина (дати нев.);

Макар Володимир, студ., Сокальщина (лип. 34 – лип. 35), Маляр Петро, Городок (дати нев.), Маркевич Володимир, Волинь (черв. 35 – жовт. 35), Матла Омелян, студ., Львів (листоп. 34 – лип. 35), Мерцало Н., рільник, Городок (дати нев.), Мацик Іван, Луцьк (черв. 35 – жовт. 35), Мигович Петро, дир. кооперативи в Калуші (лип. 34 – груд. 34), Микита Дмитро, ґімн. абс., Коровники, пов. Перемишль (лип. 34 – листоп. 34), Мирович Роман, студ. (бер. 35 – січ. 36), Михалевський Богдан, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), інж. Мілянич Атанас, Львів (лип. 34 —- ?), Михайлишин Дмитро, Полісся (лип. 34 – бер. 35), Мітрінґа Іван, журналіст, Петриків, пов. Тернопіль (дати нев.), Мончук Василь, Підгайці (лип. 34 – груд. 34), мґр. Мочульський Степан, Миколаїв (лип. 34 – ?), Мриглод Іван, кооператор, Розвадів (лип. 34 – листоп. 34), Мурій Володимир, студ., Тернопіль (листоп. 34 – жовт. 35);

Небожук Теодор, ґімн. учень, Сокаль (лип. 34 – жовт. 35), мґр. Небожук Володимир, Сокаль (лип. 34 – жовт. 35), Новак Семен, Рівне (серп. 35 – жовт. 35);

Оленьчак Теодор, Устрики Дол. (лип. 34 – груд. 34), Онищук Євген, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), Опришко Микола, робітник, Грабовець, пов. Стрий (лип. 34 – листоп. 34 і груд. 35 – січ. 36), Охримович Василь, студ., Тернопільщина (лип. 34 – ?), мґр. Ошитко Іван, Рогатин (лип. 34 – груд. 34);

сотн. Павлишин Осип, кооператор, Товстолуг, пов. Тернопіль (лип. 34 – жовт. 35), Падковський Роман, Красне (лип. 34 – листоп. 34), Паладійчук Роман, журн., Львів (бер. 35 – жовт. 35), Панас Теодор, ґімн. учень, Тернопільщина (лип. 34 – черв. 35), Паньків Володимир, студ., Машна, пов. Городок (дати нев.), Парапоняк Михайло, рільник, Городеччина (лип. 34 – ?), Пастушенко Василь, ґімн. учень, Шили, пов. Збараж (лип. 34 — груд. 34), Пашковський Богдан, студ., Тернопільщина (лип. 34 – жовт. 35), Пеленський Любомир, студ., Перемишль (січ. 35 – жовт. 35), Перешлюга Дмитро, студ., Скалат (лип. 34 – груд. 34), Перешлюга Євген, Тернопільщина (лип. 34 — ?), Перун Теодор, рільник, Яворівщина (жовт. 34 – жовт. 35), мґр. Петришин Володимир, Угнів (лип. 34 – трав. 35), Пилипюк Прокоп, Луцьк (черв. 35 – жовт. 35), Повх Микола, рільник, Бужковичі, пов. Перемишль (лип. 34 — груд, 34), Повзанюк Володимир, студ., Львів (лип. 34 – груд. 34), Погода Михайло, рільник, Комарів, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Поливка Володимир, Лeмківщина (груд. 34 – ?), Притуляк Денис, студ., Долина (серп. 35 – груд. 35), Пришляк Ярослав, студ., Миколаїв (лип. 34 – ?), Прокопович Любомир, теолог, Рогатин (лип. 34 – груд. 34), Процишин Теодор, студ., Тернопіль (лип. 35 – жовт. 35);

Раковський П., студ., Городок (дати нев.), Рачинський Андрій, учитель, пов. Рава (лип. 34 – ?), Рибак Норберт, режисер, Бучач (лип. 34 – груд. 34), Рибачек Роман, Львів (верес. 35 – жовт. 35), Рибчук Богдан, студ., Городенка (лип. 34 – верес. 34), Ривак Василь, журн., Львів (лип. 34 – ?), д-р Річинський Арсен, лікар, Володимир Волинський (трав. 35 – лип. 35), Роґовський Володимир, студ., Тернопіль (жовт. 34 – жовт. 35), Романюк Антін, студ., Тернопіль (лип. 34 – бер. 35), Романюк Ярослав, студ,, Тернопіль (лип. 34 – бер. 35), Рудакевич Степан, журн. Львів (дати нев.), Рудакевич Осип, Львів (бер. 35 – ?), Рущак Михайло, ґімн. учитель, Тернопіль (лип. 34 — ?)

Савчак Дмитро, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), мґр. Савчак Михайло, Ямниця, пов. Станиславів (лип. 34 – груд. 34), Сагайдачний Петро, журн., Бережани (лип. 34 – ?), Сайко Ярослав, студ., Данціґ (лип. 34 – ?) Саноцький Петро, Сокаль (серп. 34 – квіт. 36), Сеницький Мартин, Радехів (лип. 34 – груд. 34), Сень Євген, Грубешів (лип. 34 – груд. 34), Серветник Євген, рільник, Волинь (серп. 34 – жовт. 35), Скопюк Іван, маляр, Боголюби, пов. Луцьк (? – квіт. 36), Скопюк Микола, Луцьк (черв. 35 – квіт. 36), Скробка Олексій, студ., Звертів (лип. 34 – жовт. 35), Совик Степан, службовик «Просвіти», Рава (лип. 34 – груд. 34), Сомчинський Сергій, Ковель (черв. 35 – жовт. 35), Старух Богдан, купець, Бережани (лип. 34 – жовт. 35), Старух Ярослав, студ., Бережани (лип. 34 – груд. 34), Стець Роман, студ., Городок (трав. 35 – ?), Сушка Василь, рільник, Жовківщина (лип. 34 – груд. 34), Сушко Степан, рільник, Жовківщина (лип. 34 – бер. 35); Тимчій Володимир, студ., Грабовець, пов. Стрий (лип. 34 – бер. 35 і трав. 35 – черв. 36),

мґр. Топорович Володимир, адвокат, Збараж (лип. 34 – ?), Трач Н., ґімн. учень, Зборів (лип. 35 – ?), мґр. Тучак Василь, Дубно (серп. 34 – ?), Тюшка Осип, студ., Мізунь, пов. Долина (лип. 34 – жовт. 35);

Фарина Петро, рільник, Ксаверівка, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34), Федак Володимир, студ., Перемищина (лип. 34 – жовт. 35), Федір Володимир, Вовче (лип. 34 – груд. 34), Філінський Богдан, Тернопіль (верес. 34 – груд. 35), Филина Петро, Денисів (жовт. 34 – груд, 35);

Халупінка Роман, студ., Товмач (лип. 34 – груд. 34), Харамбура Семен, кооператор, Яворівщина (лип. 34 – груд. 34);

Цап Степан, Городеччина (лип. 34 – груд. 34), Церкевич-Яковлів Кость, студ., Волинь (січ. 35 – жовт. 35), Цибик Роман, студ., Коломия (лип. 34 – груд. 34), Цьвікула Теодосій, студ., Нісмічі, пов. Сокаль (лип. 34 – груд. 34);

Чопик Микола, дир. П.С.К. в Яворові (лип. 34 – груд. 34);

Шевчук Ярослав, Горлиці (черв. 34 – ?), Шерстило Богдан, студ., Жовківщина (лип. 34 – лип. 35), Шміґель Василь, Рогатин (лип. 34 – груд. 34), Штикало Дмитро, журналіст, Ільковичі, пов. Сокаль (лип. 34 – квіт. 36), Шухевич Роман, студ., Львів (лип. 34 – січ. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові);

Янів Володимир, студ., Львів (лип. 34 – лют. 35, згодом перевезений до тюрми у Львові), Янкевич Генадій, рільник, Волинь (серп. 34 – жовт. 35), Ясінський Микола, ґімн. абс., (лип. 34 – квіт. 36), Яцковський Ярослав, студ., Рахиня, пов. Долина (лип. 34 – верес. 34).

 

------------------------------------------------------------------------

[1] «Неділя» від 11.VI.1933 р. подає: М. Фіника.

[2] Під час большевицької окупації, як вояк УПА розірвав себе Гранатою 1946 р. у Вільшанах, щоб не попасти живим в руки большевицької облави.

[3] Тут горбочок, там долина, буде в с.... Україна.

[4] Жарт.

[5] «Новий Час», 2.7.1935, ч. 144.

[6] Це «473 Розпорядження Президента Річпосполитої» від 17.6.1934 р. мало такі підписи: І. Мосціцький – президент, Л. Козловський – міністер внутрішніх справ, В. Завадський – мін. скарбу, Чеслав Міхаловський – мін. справедливости, В. Єнджеєвич – мін. віровизнань і освіти, Наконєчнікоф-Клюковський – мін. хліборобства, Г. Флояр-Райхман – мін. промислу і торгівлі, М. Буткєвіч – мін. комунікації, Ю. Пацьорковський – мін. суспільної опіки, Калінський – мін. пошти і телеграфів.

[7] З літератури про концентраційний табір у Березі Картузькій заслуговує на увагу насамперед книга спогадів В. Макара «Береза Картузька», Торонто 1956 р., до якої додано теж список в'язнів того табору (правда, не повний, бо тільки 176, і з деякими неточностями). Крім цього, у 1935 р. появилася в Америці книжка українською мовою «Береза Картузька», без подання автора, а в Канаді 1936 р. – книжка комуніста Федора Малика: «Що я бачив і пережив у Березі Картузькій». Коротші спогади друкували в українській пресі: Борис Вітошинський («Українець-Час», Париж, липень 1954), Володимир Ґоцький («Українська Думка», Лондон, листопад-грудень 1954), Василь Качмар (Календар «Українського В-ва», Краків 1941) та інші.