Тиреоїдити

Тиреоїдити — це різноманітні за етіологією та патогенезом запальні захворювання щитоподібної залози.

Класифікація тиреоїдинів

I.Гострий тиреоїдит

1. Гнійний.

2. Негнійний.

II. Підгострий тиреоїдит (вірусний, де Кервена)

III. Хронічні тиреоїдити

1. Автоімунний.

2. Інвазивний (фіброзний тиреоїдит Ріделя).

3.Безболісні форми тиреоїдитів (німі).

Лікування. Підгострий тиреоїдит лікують протизапальними засобами: стероїдними та нестероїдними; B-адреноблокаторами. Залежно від вираженості клінічних проявів призначають преднізолон у добовій дозі від 20 до 60 мг. Дозу преднізолону зменшують кожні 7 днів на 5—10 мг залежно від клінічного стану пацієнта, поступово зводячи її нанівець. Призначають також нестероїдні протизапальні засоби всередину.

Останнім часом з успіхом використовується препарат амізон по 0,25 г 4 рази на добу. Препарат має протизапальну та противірусну дію. Зважа­ючи на етіологічну роль вірусів у розгортанні підгострого тиреоїдиту, при­значення амізону виправдане та доцільне.

Для усунення симптомів тиреоїдизму використовують препарати B-адреноблокаторів як неселективні, так і селективні. Похідні пропрано-лолу (анаприлін, обзидан) призначають у початковій добовій дозі 80 мг, поступово зменшуючи її відповідно до симптомів тиреоїдизму. Селектив­ні β-блокатори (атенолол, метопролол, талінолол) також використовують у лікуванні проявів тиреоїдизму в добових дозах 25, 50 і 100 мг залежно від ефективності препарату.

У разі появи транзиторного гіпотиреозу хворим призначають L-тироксин у добовій дозі 100— 150—200 мкг.

Використання препаратів антибактеріальної дії різних груп при підгострому тиреоїдиті недоцільне.

Здебільшого для повного одужання хворих достатньо лише медика­ментозного лікування.

У випадках постійних і частих рецидивів тиреоїдиту, прогресування фіброзу залози та гіпотиреозу виконують хірургічне лікування — тиреоїдектомію. Але подібні випадки трапляються надзвичайно рідко.

Прогноз у хворих на підгострий тиреоїдит сприятливий. Своєчасне та інтенсивне лікування дозволяє досягти повного одужання хворих.

Профілактика. Специфічної профілактики власне підгострого ти­реоїдиту немає. Засобом профілактики є гігієнічні заходи, що сприяють посиленню опірності організму: раціональне харчування, режим праці та відпочинку, загартовування організму. У період сезонних респіраторних захворювань необхідно достатньо вживати вітаміни, зокрема аскорбінову кислоту.

Найкращим засобом профілактики прогресування тиреоїдиту є своє­часна діагностика його та коректне медикаментозне лікування.

Диференційна діагностика тиреоїдитів

Захворювання	Схожі прояви	Відмінні ознаки			Додаткові ознаки
		Дослідження крові	УЗД	Цитологічні ознаки
Острий негнійний тиреоїдит	Біль у ділянці залози, гарячка	Збільшення вмісту тиреоїдних гормонів	Тотальна гипоехогеність залози	_	В анамнезі лікування радиоактивним йодом чи надмірне надходження його в екстримальних ситуаціях
Підгострий тиреоїдит	Біль у ділянці залози, гарячка	У загальному аналізі крові- збільшене ШОЕ, відсутність лейкоцитозу та змін у формулі крові	Неоднорідність ехоструктури через велику кількість малих і середніх гіпо чи анехогенних включень	Скупчення гістіоцитів і гіганських клітин	_
Крововилив у кісту щитоподібної залози	Гострий початок, збільшена та болюча залоза, гарячка	Збільшена ШОЄ	_	_	Збільшена, фіксована залоза, нерухома під час пальпації
Фебрильна форма раку щитоподібної залози	Збільшена в розмірах, болюча під час пальпації залоза; гарячка	_	Зменшена ехогенність, поліморфізм ехоструктури, нечіткість контурів, мікрокальцинати	Ознаки малігнізації	Наявність злоякістно трансформованих клітин у пунктаті

Ілюстративний матеріал: дані обстеження хворих на інфекційно-деструктивні захвооювання легень

Методика виконання практичної роботи

Робота 1. Група студентів поділяється на чотири підгрупи, які працюють біля ліжок хворих: збирають анамнез життя і хворо­би, здійснюють об'єктивний огляд у присутності викладача. У навчальній кімнаті проводять обговорення результатів огляду хворих, ознайомлюються з даними лабораторного та інструмен­тального обстежень даних пацієнтів.

Завдання:

1. Згрупувати симптоми в синдроми.

2. Виділити провідний синдром, за яким провести диференціину діагностику.

3. Сформулювати діагноз.

4. Призначити лікування.

5. Визначити прогноз захворювання.

Вихідний рівень знань та вмінь

Студент повинен знати:

1. Визначення, етіологію та патогенез захворювань щитовидної залози.

2. Їх класифікації.

3. Основні клінічні та лабораторно-інструментальні прояви захворювань щитовидної залози.

4. Диференційно-діагностичні критерії цих захворювань.

5. Принципи їх лікування.

Студент повинен уміти:

1. Сформулювати клінічний діагноз захворювання щитовидної залози.

2. Провести диференційну діагностику.

3. Призначити адекватне лікування конкретному хворому.

Джерела інформації

1. Ендокринологія / П.М. Боднар, О.М.Приступюк, О.В.Щербак та ін..; За ред.. проф. П.М.Боднара.-К.:Здоров´я,2002.-512 с.

2. Ендокринологія. Підручник/ За редакцією проф. П.М.Боднара (російською мовою). – Вінниця: Нова Книга,2007.-344 стор.

3. Стандарти діагностики та лікування ендокринних захворювань /за ред.. член-кор. НАН та АМН України. Проф. М.Д. Тронько // Довідник «VADEMECUM info ДОКТОР Ендокринолог» .- К.: ТОВ «ГІРА «Здоров´я України»,2005.-3012 с. – (Серія «Бібліотека України»).