4. Проаналізуйте характерні особливості управління процесом проектування та поточним функціонуванням операційної системи. Алгоритм відповіді

Управління проектами ( УП) — це методологія організації, планування, керівництва, координації трудових, фінансових і матеріально-технічних ресурсів впродовж проектного циклу, направлена на ефективне досягнення його мети шляхом застосування сучасних методів, техніки і технології управління для досягнення визначених в проекті результатів по складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості і задоволенню учасників проекту.

Представляє інтерес так звана «процесна» концепція управління проектами, що набула поширення на Заході. Суть її полягає в тому, що складна інтегрована природа УП описується через процеси, з яких воно складається, і їх взаємозв'язки. В даному випадку під процесами розуміються дії і процедури, пов'язані з реалізацією функцій управління.

Обмеження: Забезпечення

• фінансові - люди

• нормативно-правові - знання і досвід

• етичні ПРОЕКТ

• оточення - інструменти і техніка

• логістичні - технологія

• методи активізації

• час

• рівень якості

• непрямі дії

Рис.1. Проект як процес переходу системи

Розрізняють наступні варіанти схем управління проектом:

«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник («агент») замовника, фінансової відповідальності за ухвалювані рішення не несе. Їм може бути будь-яка юридична або фізична особа — учасник проекту, що має ліцензію на професійне управління. В цьому випадку менеджер проекту забезпечує координацію і управління ходом розробки і реалізації проекту, в контрактних відносинах з іншими учасниками проекту (окрім замовника) не полягає.

Перевага системи — об'єктивність проект-менеджера, недолік — відповідальність за результати проекту цілком покладається на замовника.

Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту — приймає відповідальність за проект в межах фіксованої (кошторисною) ціни. Менеджер забезпечує управління і координацію процесів проекту за угодами між ним, замовником і учасниками проекту. Як і в «основній» системі, їм може бути будь-яка юридична або фізична особа.

Проте достовірно самостійною дисципліною управління проектами стало завдяки знанням, отриманим в результаті вивчення загальних закономірностей, властивих проектам у всіх областях діяльності, завдяки методам і засобам, успішно використовуваним для самих різних проектів.

Управління проектом є методологією організації, планування, керівництва, координації людських і матеріальних ресурсів впродовж життєвого циклу проекту (говорять також проектного циклу), направлену на ефективне досягнення його мети шляхом застосування системи сучасних методів, техніки і технологій управління для досягнення визначених в проекті результатів по складу і об'єму робіт, вартості, часу, якості.

Для ефективного управління проектами система повинна бути добре структурована. Суть структуризації (говорять також декомпозиції) зводиться до розбиття проекту і системи його управління на підсистеми і компоненти, якими можна управляти.

Основною структурною одиницею учасників проекту є команда проекту — спеціальна група, яка стає самостійним учасником проекту (або входить до складу одного з цих учасників) і здійснює управління інвестиційним процесом в рамках проекту.

Реалізація проекту відбувається в рамках організаційної форми, структура якої в значній мірі впливає на сам проект.

Життєвий цикл проекту (проміжок часу між моментом появи, зародження проекту і моментом його ліквідації, завершення) є початковим поняттям для дослідження проблем фінансування робіт за проектом і ухвалення відповідних рішень. Укрупнено життєвий цикл проекту можна розділити на три основні смислові фази: передінвестиційну, інвестиційну і експлуатаційну.

Подальше розбиття істотно залежить від специфіки проекту. Так, життєвий цикл може ділитися на п’ять фаз, зокрема:

• концептуальна фаза, що включає формулювання цілей, аналіз інвестиційних можливостей, обгрунтування здійсненності (техніко-економічне обгрунтування) і планування проекту;

• фаза розробки проекту, що включає визначення структури робіт і виконавців, побудову календарних графіків робіт, бюджету проекту, розробку проектно-кошторисної документації, переговори і укладення контрактів з підрядчиками і постачальниками;

• фаза виконання проекту, що включає роботи по його

реалізації (будівництво, маркетинг, навчання персоналу);

• фаза завершення проекту, що включає в загальному випадку прийнятного випробування, дослідну експлуатацію і здачу проекту в експлуатацію;

• експлуатаційна фаза, що включає: приймання і запуск, заміну устаткування, розширення, модернізацію, інновацію.

Функції управління проектом включають: планування, контроль, аналіз, ухвалення рішень, складання і супроводження.

Зовнішнє середовище включає:

• екологічні (рівень забруднення) заходи; конкуренти (кількість, розміри, сила). Внутрішнє середовище включає:

• цільові ринки (ніша, в якій працює фірма, круг її споживачів); маркетингові дослідження (наявність фахівців, бюджет маркетингу);

• збут (об'єм продажів, знижки); канали розподілу (як, через кого продається);

• виробництво (устаткування, технологія, площі); персонал (кваліфікація, чисельність, мотивація, корпоративна культура); постачання (постачальники, умови і системи постачання); дослідження і розробка НИОКР (рівень, бюджет); фінанси (структура капіталу, оборотність, ліквідність, фінансовий стан); номенклатура продукції (ступінь диверсифікації); виходячи з місії, цілей організації, на основі результатів СВОТ-аналізу розробляється стратегія.

Розробка і вибір стратегії здійснюються на двох різних організаційних рівнях:

• корпоративна стратегія (загальний напрям розвитку, тобто стратегія зростання, збереження або скорочення);

• ділова стратегія (стратегія конкуренції конкретного товару на конкретному ринку).

Стратегія проекту розробляється в рамках ділової стратегії, тобто відповідає на питання, яким чином продукція проекту конкуруватиме на ринку. Очевидно, що вибір стратегії проекту повинен існувати в рамках вже вибраного загального напряму розвитку організації. При розробці ділової стратегії використовують 3 основних підходи:

1. стратегію лідерства у витратах;

2. стратегію диференціації (унікальності по якому-небудь напряму);

3. стратегію концентрації на певних напрямах (групі покупців, номенклатурі виробів і географії їх збуту).

Функціонування операційної системи забезпечується за допомогою планування. Для того, щоб планування приносило користь, тобто було реальним, воно повинно закінчуватись конкретними вказівка­ми: хто і коли повинен виконувати відповідні виробничі опе­рації. Такий вид планування називають календарним плануван­ням.