Завдання природознавства, методологічні основи природознавства та методики викладання природознавства, їх зв’язок з іншими предметами Основні завдання вивчення природознавства такі: розширити елементарні знання учнів про предмети і явища природи, розкрити у доступній формі зв'язки між неживою і живою природою, а також природою і трудовою діяльністю людей, озброїти дітей матеріалістичним підхо-дом до вивчення природи і первинними атеїстичними знаннями, виховувати любов до рідної країни. Мета кур-су — комплексне пізнання природи і суспільства. Специфіка природознавства — його узагальненість, комплексність і разом з тим конкретність. Озброїти учнів знаннями — значить створити в їхній свідомості чіткі уявлення, навчити узагальнювати свої знання в поняттях, допомогти дітям осмислити законо-мірні зв'язки між явищами, виробити практичні уміння і навички. Отже, уже в початкових класах повинно мати місце на-громадження в молодших школярів певних знань про предмети і явища природи, причому знань не розрізнених, а об'єднаних провідною ідеєю — ідеєю взаємозв'язку всіх явищ природи. Методика викладання природознавства як одна з га-лузей педагогічної науки є складовою частиною загальної методики викладання біології. Вона характеризується об'-єктом, завданнями і методами дослідження. Об'єктом ви-вчення методики природознавства є процес навчання мо-лодших школярів природознавству. Відомо, що у процесі навчання нерозривно пов'язані між собою зміст навчання (навчальний предмет), діяльність учителя (викладання) і діяльність учнів (навчання). Отже, методика природо-знавства досліджує закономірність зв'язків між складо-вими навчального процесу і на цій основі розробляє шляхи його оптимізації. Перед методикою викладання природознавства як га-луззю педагогічної науки стоять такі завдання: 1) визначення в комплексі пізнавальних, виховних і розвиваючих завдань шкільного природознавства, його місця в системі освіти; 2) розробка змісту природознавства як навчального предмета; наукове обґрунтування програм, підручників; 3) вироблення методів, методичних прийомів та орга-нізаційних форм навчання відповідно до завдань і змісту природознавства; 4) розробка засобів навчання природознавству та ма-теріальної бази; 5) визначення вимог щодо підготовки вчителя як ви-кладача природознавства. Методика викладання природознавства найтісніше пов'язана з педагогікою як по лінії дидактики (теорії на-вчання), так і по лінії виховання. Дидактика визначає за-гальні закони, принципи і правила навчання, що є обов'яз-ковими і для методики природознавства. Методика при-родознавства застосовує і конкретизує загальнодидактичні положення відповідно до особливостей навчального ма-теріалу з природознавства. Методологічною основою методики викладання приро-дознавства є діалектичний матеріалізм. Методологія — філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, застосування принципів світогляду до процесу пізнання. Діалектичний матеріалізм передбачає об'єктивний підхід до педагогічних явищ, їх оцінки, аналіз розвитку явищ з розкриттям їхніх внутрішніх суперечностей, взаємозв'язок і взаємозалежність явищ. Яке б педагогічне явище не вивчалося, його потрібно розглядати всебічно, розкривати внутрішні тенденції його розвитку. Щоб пра-вильно розкрити об'єктивні закономірності процесу на-вчання природознавству, треба навчитися бачити супе-речності, властиві і процесу навчання, аналізувати їх і на цій основі виробляти шляхи усунення суперечностей. Основною умовою нормального ходу процесу навчання є усунення суперечностей між теоретичним матеріалом і практичними завданнями, що ставляться перед учнями, досягнутим рівнем їх розумового розвитку, знань, умінь і навичок. У процесі навчання учитель повинен намагатися розв'язати суперечності: «відоме — невідоме», «зрозумі-ле — незрозуміле», «головне — другорядне», «засвоєне — незасвоєне», «необхідне — випадкове» та ін. Подолання цих суперечностей ґрунтує розумовий розвиток учнів, фор-мує інтерес до набуття знань, до навчання. При вивченні явищ і предметів природи важливо не тільки з'ясовувати подібність і відмінність об'єктів, що ви-вчаються, але й, головне, встановлювати їх взаємозв'язки, взаємозалежності, що сприятиме виробленню у свідомості учнів матеріалістичного розуміння процесів життя. Роль уявлень при вивченні природознавства дуже ве-лика: чим багатші у дітей уявлення, чим вони повніші за обсягом і точніші за змістом, тим краще розвиваються у дітей пам'ять і мислення. Уявлення є також необхідною умовою формування понять, розуміння учнями слів учите-ля, а також засвоєння матеріалу підручника. Щоб сформувати в свідомості учнів чітке уявлення про незнайомий предмет, треба показати їм його, дати можли-вість доторкнутися до нього, а іноді понюхати і попробу-вати на смак. Якщо предмет як певний комплекс подраз-ників діє на ряд аналізаторів, у корі великих півкуль утво-рюються тимчасові зв'язки, внаслідок чого організм реагує, предмет як єдине ціле. Отже, одночасна робота різних аналізаторів є найважливішою умовою переходу від окре-мих відчуттів до сприйняття предмета в цілому. Так, діти, знайомлячись із снігом і льодом, за допомо-гою зорового аналізатора сприймають особливості кольору снігу і льоду; органами дотику — їх твердість, характер поверхні (гладенька, шорсткувата), температуру; органа-ми нюху — відсутність запаху та ін. За даними сучасної психології, процес формування і розвитку понять проходить такі етапи: організація спосте-режень одиничних предметів і явищ; збагачення спостере-жень; виявлення загальних та істотних ознак предметів і явищ, що вивчаються; визначення понять; вправи на зак-ріплення набутих знань; розширення об'єму й поглиблення змісту понять. Для міцного й осмисленого засвоєння знань дуже важ-ливо не тільки ознайомлювати дітей з окремими понят-тями, а й показувати учням їх групи, класи, категорії в підпорядкуванні, тобто підводити до ознайомлення з сис-темою понять. Естетичне виховання є необхідною умовою фор-мування всебічно розвиненої особистості. Естетичне вихо-вання при вивченні природознавства являє собою систему педагогічної діяльності, яка включає сприйняття й осмис-лення естетичних якостей природи під час спостережень, на уроках, спілкування з її красою у позакласній роботі, у процесі художньої творчості та природоохоронної пра-ці дітей. Засобами естетичного виховання при цьому є сама природа, а також відображення її краси у слові, му-зиці, художніх полотнах. Залучити дітей до краси приро-ди — важливе завдання вчителя. Як засвідчує практика, емоційно-естетичне сприйняття природи та окремих її компонентів зумовлює значною мірою і ставлення до них молодших школярів. Так, дітям подобаються квіти, ме-телика, птахи перш за все тому, що вони красиві, а жаб, гадюк діти не люблять, бо вони, на їхній погляд, некрасиві, бридкі. 

Форми організації вивчення природознавства в початкових класах

У зв'язку з особливостями змісту курсу природознавства, завданнями, розв'язуваними в навчально-виховному процесі, розрізняють наступні організаційні форми вивчення природи молодшими школярами; урок, екскурсію, позаурочну домашню й позакласну роботу. Для кожної з форм характерна певна організуюча й навчальна діяльність учителя, тривалість і метод проведення, особлива організація індивідуальної, групової або колективної навчальної роботи школярів.

Головна форма організації навчання в сучасній школі - урок. Уроки розташовуються в певній послідовності, що забезпечує планомірне, систематичне засвоєння учнями фактів, уявлень, понять, узагальнень, що становлять зміст початкового курсу природознавства, а також формування й розвиток як загально-навчальних, так і спеціальних умінь і навичок за спостереженням за об'єктами природи, постановці найпростіших досвідів з ними. На уроках природознавства також вирішуються завдання виховання й всебічного розвитку особистості молодших школярів. [16, 41]

На уроках учитель використовує словесні, наочні, практичні методи навчання, різноманітні наочні засоби для формування міцних, усвідомлених знань про неживу й живу природу, про рослини й тварин нашої Батьківщини.

Разом з тим урок, залишаючись основною формою організації навчально-виховної роботи в школі, у сучасних умовах став тісний для деяких видів практичної діяльності учнів, пов'язаних з вивченням об'єктів природи в їхніх природних умовах. Тому велика увага приділяється формам, які доповнюють навчання: екскурсіям, позаурочним, домашнім заняттям.

На екскурсії учні спостерігають навколишню природу, знайомляться з працею людей, тваринами у різні пори року. Найчастіше основна мета екскурсії - формування природничих понять про живі істоти, предмети і явища природи в реальній обстановці. Якщо екскурсія проводиться на початку теми, то враження, отримані в її ході, використовуються на наступних уроках як основа для формування ще більш конкретних образів про зовнішній вигляд тварин і для засвоєння їхніх різноманітних властивостей. Екскурсії також можуть проводитися в процесі досліджуваної теми для уточнення знань школярів про предмети природи, процеси і явища і їхньому взаємозв'язку. Наприкінці теми часто проводяться узагальнюючі екскурсії, у ході яких досліджувані на уроках природознавчі поняття закріплюються й конкретизуються. [11, 57]

Серед організаційних форм навчання природознавству особливе місце займає позакласна робота. Вона є необов'язковою для всіх учнів і поєднує тих, хто цікавиться предметом, хоче глибше й більше знати про природу, брати участь у різних заходах, пов'язаних з її вивченням. Позакласна робота із природознавства містить у собі індивідуальні, групові й масові види занять. Вони будуються на основі навчального матеріалу, але по вільно обраній тематиці з урахуванням інтересів учнів. Зміст позакласних занять повинен доповнювати й поглиблювати програмні знання учнів, розширювати їхній кругозір, формувати практичні вміння й навички. Всі організаційні форми навчання по природознавству взаємозалежні між собою. На уроках учні одержують завдання для ведення фенологічних спостережень, по постановці найпростіших досвідів у куточку живої природи, на учбово-дослідній ділянці. Матеріал, вивчений на уроках, доповнюється, конкретизується, узагальнюється на екскурсіях, при виконанні домашніх завдань. У той же час результати досвідів, спостережень, виконаних за завданням учителя, використовуються на уроках для підтвердження тих або інших теоретичних положень або як опорні знання при формуванні нових понять. [2, 121] Закріплення цих понять здійснюється через систему домашніх занять. Діти не тільки запам'ятовують матеріал підручника, але й збирають новий про лісові рослини й тварин. Зібрані дітьми відомості вчитель використовує на уроках.

5

Спостереження як основний метод вивчення природознавства в початковій школі

 

Відомо, що знання приходять до школярів не лише з підручників та слів учителя, не лише на уроках. Тому педагоги визначали необхідність навчити дітей молодшого шкільного віку бачити, спостерігати, адже тоді велике розмаїття може відкритися очам дитини, і навколишня дійсність (сади, парки, ліси, вулиці, річки, театри, музеї, пам’ятники тощо) стане джерелом нових знань. Природний інтерес дітей до природи потрібно використовувати таким чином, щоб спрямовувати цікавість, увагу на найголовніше, характерне, найважливіше з того, що їх оточує, навчити їх прийомам спостережливості, колекціонуванню й оформленню зібраного матеріалу.

В основі вивчення матеріалу всього курсу природознавства мають бути безпосередні спостереження учнів. Основними видами спостережень з природознавства в початкових класах  є щоденні спостереження за неживою природою (погода сьогодні, стан ґрунту, водоймищ тощо), сезонними змінами в рослинному і тваринному світі, сезонною працею людей та її зміни за порами року [3; 4; 6; 8; 10]. Основна вимога в організації спостережень – це добре продуманий відбір об’єктів та явищ природи, систематичність і правильність їх виконання учнями [2; 3].

Процес спостереження має декілька етапів [5]:

 підготовчий етап, метою якого є збудження в дітей інтересу до об’єкту спостереження, що досягається за допомогою коротких бесід, звертання до особистого досвіду дітей, показу діафільму. На цьому етапі вказується мета і завдання спостереження, надаються конкретні вказівки;

 етап зосередження уваги на об’єкті спостереження, для чого використовуються сюрпризи, несподіванки, загадки, художні образи, прислів’я та приказки, вірші, показ і пояснення, ілюстрації, питання;

 основний етап – власне спостереження. На цьому етапі відбувається дослідження предмету або явища в цілому, їхній аналіз, обстеження, яке інтерпретує, розкриває не лише властивості, котрі сприймаються почуттями, але й на їхній основі абстрактні властивості предметів і явищ в їхніх суттєвих взаємозв’язках. Метою даного етапу є віднесення даного предмету до певної групи однорідних предметів, а також установлення причинних зв’язків і відношень між предметами та явищами, що спостерігаються, між їхніми частинами і властивостями;

 заключний етап, мета якого полягає в підбитті підсумків і закріпленні отриманих уявлень і знань про предмети та явища, а також в оцінці тих способів обстеження предметів, якими користуються діти.

Зміст і строки проведення спостережень установлюється залежно від місцевих умов [1]. Щоб не було розривів між спостереженнями у природі і матеріалом, що вивчається на уроках природознавства, молодші школярі починають вивчати відповідні природні явища тоді, коли фактично починається певна пора року в даній місцевості.

Необхідно підкреслити, що із самого початку навчання спостереження дітей за явищами природи мають організовуватися таким чином, щоб в учнів поступово виникали правильні уявлення про умови життя живих організмів, їхню діяльність та функції. Тривалі спостереження за об’єктами живої природи спрямовані на те, щоб дитина отримувала знання із самої природи. Для формування в учнів цілісної картини світу спостереження проводяться взаємопов’язано і систематично. Матеріали, зібрані учнями під час таких послідовних спостережень протягом кількох років, використовуються для складання календаря природи [7].

Спостереження, проведені учнями, учителя використовують на уроках при поясненні нового матеріалу. Саме спираючись на них, учитель поступово підводить дітей до певних висновків з теми. Результати спостережень молодших школярів мають використовуватися на кожному уроці, що не лише конкретизує навчання, але й має велике виховне значення, оскільки діти впевнюються у важливості та необхідності своєї роботи [8, С. 59]. Окрім цього, обговорення результатів спостережень учнів дозволяє розвивати їхню увагу, пам’ять, підтримувати інтерес до вивчення природи, її збереження.

Також учнів необхідно спонукати встановлювати зв’язки між окремими компонентами погоди, між станом живої та неживої природи (наприклад, як впливає хмарність на температуру повітря, як раптові морози впливають на цвітіння у рослин, як сонячна або похмура погода впливає на дозрівання хлібів, плодів тощо). Це сприяє усвідомленому розумінню та якісному запам’ятовуванню навчального матеріалу. 

Молодші школярі часто ведуть вільні спостереження. Вони зупиняють свій погляд на тому, що їм особливо сподобалось, зачепило, уразило, викликало в них якісь думки, почуття. Усе це відображається в їхніх щоденниках, а потім на уроках діти діляться своїми висловлюваннями про різноманітні явища у природі, помічених, пережитих дітьми. Такі спостереження є надзвичайно важливими, оскільки здатність дивуватися – це джерело таланту і знань. Ці спостереження не лише збагачують дитину знаннями і розвивають її увагу, мислення, але й формують у неї стійкий інтерес до вивчення природознавства, вони наближають її до такого моменту, коли народжується почуття вдячності за всі таємниці і красоти, що відкриваються дітям, усвідомлення себе часткою природи.

Характер, число об’єктів спостережень протягом І-ІV класів змінюється [6; 9], що пояснюється збільшенням пізнавальних можливостей молодших школярів. З кожним класом розширюється зміст і строки спостережень, збільшуються рівень самостійності учнів при веденні та описі спостережень, уводяться спостереження, що здійснюються за допомогою приборів, знайомство з природними явищами поступово доповнюється з’ясуванням їх взаємозалежностей, причинно-наслідкових зв’язків.

Таким чином, спостереження як найважливіше джерело знань про природу сприяє розвитку в учнів важливих умінь – дивитися і бачити. Розвиваючи в дітей уміння проводити систематичні спостереження, привчаючи їх до постійного спілкування з природою, формується їхній інтерес до спостережень, розвивається уява, мовлення, мислення тощо. Спостереження допомагають молодшим школярам не лише правильно і глибоко засвоювати основну інформацію з природознавства, але й полюбити природу, сприяють розвитку здібності до її естетичного сприйняття.