3.2. Шляхи вдосконалення інституту звільнення від кримінальної відповідальності

Чинний КК України у ст. 97 передбачає умови звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру перелік яких встановлений ч. 2 ст. 105 КК і одинаковий як при звільненні від кримінальної відповідальності так і при звільненні від кримінального покарання:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом¹³⁹.

Через те, що примусові заходи виховного характеру при звільненні від кримінальної відповідальності та при звільненні від кримінального покарання одинакові це призводить до неправильного застосування кримінального закону, про що свідчить практика, адже судді не завжди встановлюють відмінності між звільненням від кримінальної відповідальності та покарання.

Апеляційний суд Волинської області розглянувши кримінальну справу за апеляцією прокурора, про обвинувачення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 громадянина України, українця, з базовою загальною середньою освітою, допризовника, учня Локачинської філії Оваднівського професійно-технічного ліцею, неодруженого, несудимого. За ч.2 ст.185 КК України провадженням закрито, ОСОБА_1 звільнено від покарання та передано під нагляд батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 терміном на один рік. В апеляції прокурор посилається на неправильне застосування судом кримінального та кримінально-процесуального закону. Так, зокрема, зазначає, що суд неправильно застосував положення ст. 105 КК України, оскільки повинен був постановити обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1, звільнити останнього від покарання та застосувати примусові заходи виховного характеру.

Колегія суддів дійшла висновку, що апеляція підлягає до задоволення з наступних підстав:

• згідно з ч. 1 ст. 97 КК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу;

• відповідно до вимог ст.105 КК України неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання;

• у п. 2 ст. 12 КК України вказано, що злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше більш м'яке покарання.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 185 КК України, що згідно закону відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, оскільки санкція статті, серед іншого, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років.

Як вбачається з постанови, суд на підставі ст.105 КК України звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у виді передачі його під нагляд батьків терміном на один рік, а провадження у справі закрив, чого не вправі був робити. Відповідно до вимог вище вказаного закону неповнолітній ОСОБА_1 міг бути звільнений тільки від призначеного покарання при постановленні судом вироку.

Таким чином, суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, а тому постанова суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд¹⁴⁰.

Звичайно що таке застосування заходів виховного характеру за різних підстав викликає багато неточностей та дискусій серед науковців і багато з них пропонують усунути дану проблему шляхом зміни змісту деяких статтей кримінального кодексу.

Єремій Г. О. у свою чергу пропонує наступні інновації:

Для вдосконалення альтернативних заходів кримінально-правового впливу на неповнолітніх в Україні пропонує викласти ст. 105 КК України в наступній редакції:

«1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд батьків-вихователів, прийомної сім'ї, педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку й має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) залучення неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку, до робіт на користь потерпілої особи або територіальної громади, що не є шкідливими та небезпечними для його здоров’я;

6) відвідування занять з психологом;

7) направлення неповнолітнього до центру медико-соціальної реабілітації.

3. До неповнолітнього, засудженого до позбавлення волі за вчинення злочину середньої тяжкості та звільненого судом від покарання, крім примусових заходів виховного характеру, передбачених частиною другою цієї статті, також може бути застосований примусовий захід виховного характеру у вигляді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом»¹⁴¹.

Звичайно, з даними пропозиціями важко не погодитись, можливо саме такі зміни допомогли б усунути колізії, що існують на даному етапі. Та на думку автора, доцільніше було б доповнити ст. 97 КК наступними положеннями:

При звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності суд застосовує такі примусові заходи виховного характеру:

1. застереження;

2. відвідування занять з психологом;

3. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

4. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд батьків-вихователів, прийомної сім'ї, педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

5. направлення неповнолітнього до центру медико-соціальної реабілітації.

А в частину 2 ст. 105 КК внести такі зміни:

При звільненні від кримінального покарання суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

2. покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

3. залучення неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку, до робіт на користь потерпілої особи або територіальної громади, що не є шкідливими та небезпечними для його здоров’я;

4. направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом.

Таким чином відмежувавши примусові заходи виховного характеру можна уникнути застосування не дієвих заходів впливу та не порушувати процесуальний порядок їх призначення.

Держава та суспільство зацікавлені в захисті та підтриманні правопорядку з додержанням розумної економії кримінальних покарань, за умови виправлення людини іншими, не пов’язаними з покаранням, заходами¹⁴². Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру є проявом гуманізму і справедливості права України¹⁴³. Безперечно, гуманізація кримінальної відповідальності неповнолітніх впливає на перспективи розвитку інституту звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності. Проте вона здійснюється, на наш погляд, повільно і таке відставання, у порівнянні зі світовим співтовариством, може завадити Україні відчути себе повноправним членом міжнародної спільноти¹⁴⁴.

В силу того, що неповнолітні особи характеризуються своєю незрілістю, психологічною нестабільністю в силу вікових особливостей, то порушується питання про розширення підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

Зокрема, Т.О. Гончар пропонує ч. 1 ст. 97 КК України викласти в такій редакції:

«Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру¹⁴⁵».

Тобто, пропонується звільняти від кримінальної відповідальності неповнолітніх, що вчинили не лише з необережності злочини середньої тяжкості, як це передбачено на даний час кримінальним кодексом, а й при вчиненні таких злочинів умисно. Виникає питання чи не вважатимуть такі неповнолітні особи безкарність своїх дій.

Автор вважає за доцільне доповнити ч. 2 ст. 97 КК положенням, що б дозволяло до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, застосовувати менш суворі примусові заходи виховного характеру при вчиненні злочину невеликої чи середньої тяжкості та визначити їх перелік:

1. застереження;

2. відвідування занять з психологом.

При вчиненні такими особами тяжкого та особливо тяжкого злочинів наступні примусові заходи виховного характеру:

1. обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

2. передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд батьків-вихователів, прийомної сім'ї, педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

3. направлення неповнолітнього до центру медико-соціальної реабілітації.

Багато злочинів вчинені неповнолітніми, що мають певні психологічні особливості. Для таких осіб кримінальний кодекс не передбачає жодних відмінностей при звільненні від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Тому таким науковцем як Т.О. Гончар висувається пропозиція про доповнення кримінального кодексу новими статтями, що регулювали б деякі питання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх, що мають певні психологічні особливості:

«Особи, які не підлягають кримінальній відповідальності (Вікова незрілість)

1. Не підлягають кримінальній відповідальності неповнолітні, які досягнули віку кримінальної відповідальності, передбаченого ст. 22 КК України, але внаслідок відставання у психічному розвитку під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, не були здатні критично ставитися до вчиненого діяння. Такі неповнолітні можуть бути направлені судом до центрів медико-соціальної реабілітації.

2. Здатність неповнолітнього критично ставитися до свого діяння визначається комплексною психолого-психіатричною експертизою з урахуванням інтелектуальних здібностей неповнолітнього, зрілості його емоційно-вольової та морально-етичної сфер за допомогою вивчення умов розвитку підлітка з використанням експериментальних методів і методик»¹⁴⁶.