2.3. Особливості кримінального провадження щодо звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру

Провадження в кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, визначається як особливим підходом до захисту їх прав, так і колом обставин, які необхідно обов'язково встановити, а також особливостями їх особистісного та вікового статусу. Це зумовлює необхідність проведення комплексних досліджень у сфері кримінального провадження у справах дітей та встановлення специфіки даного процесу.

Законодавець здійснив вагомий крок до захисту прав дітей в кримінальному процесі. Це підтверджується не лише раніше ратифікованими міжнародними актами, але й змінами, що відбулись за останнє десятиліття в кримінальному кодексі (виділення окремого розділу КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх»¹¹⁰) та КПК (Глава 38 «Кримінальне провадження щодо неповнолітніх»¹¹¹)

Наявність особливого провадження у справах про злочини неповнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей:

1. кримінологічної, що полягає у запобіганні злочинам неповнолітніх;

2. правових:

• встановлення істини у кримінальних справах для, а, отже, і

• забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього обвинуваченого¹¹².

Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими соціально-психологічними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінально-процесуальних норм має бути враховано такі характеристики: незрілість мислення; брак достатнього соціального досвіду; нестабільність психіки; підвищену емоційність; підвищену навіюваність і самонавіюваність; схильність до фантазій¹¹³.

Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до «слави» серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну «школу». Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок провадження у кримінальних справах неповнолітніх.

Загальні особливості кримінального процесу визначено положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою «стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню»¹¹⁴.

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила «Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх», більше відомі як «Пекінські правила» (1985 р.). Ці Правила передбачають:

- створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх;

- наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

- побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх;

- забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо¹¹⁵.

Кримінальний процесуальний кодекс визначає, що кримінальне провадження щодо неповнолітніх здійснюється за загальними правилами, але з урахуванням особливостей передбачених законом. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається главою 38 КПК.

Кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи, в тому числі, якщо кримінальне провадження здійснюється щодо декількох осіб, хоча б одна з яких є неповнолітньою, здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх¹¹⁶. Цей же слідчий здійснюватиме провадження і тоді, коли на початок розслідування особа, яка вчинила кримінальне правопорушення неповнолітньою, вже досягла повноліття – 18 років.

Також, варто відмітити, що під час кримінального провадження щодо неповнолітнього, в тому числі під час провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

Для здійснення такого провадження слідчому та судді потрібні певні знання, а саме:

• Винесення розпорядження про роздільне тримання неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного) від дорослих у місцях попереднього ув’язнення.¹¹⁷

• Винесення постанови (ухвали) про забезпечення безпеки неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного)¹¹⁸

• Забезпечення участі у допиті неповнолітнього законного представника, педагога чи психолога, а в разі необхідності лікаря.

За загальним правилом кримінальне провадження в судах здійснюється відкрито, може бути прийнято рішення про здійснення провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього або окремої частини судового провадження в тому разі, якщо обвинуваченим є неповнолітній.

Згідно ст. 28 КПК щодо неповнолітнього, кримінальне провадження повинно здійснюватися невідкладно і розглядуватись у суді першочергово.

Кримінальне провадження щодо розгляду стосовно неповнолітньої особи обвинувального акта, клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності, застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, їх продовження, зміну чи припинення, здійснюються суддею, уповноваженим згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження стосовно неповнолітніх¹¹⁹.

За загальним правилом неповнолітні за рівнем інтелектуального та вольового розвитку відстають від дорослих, не здатні адекватно оцінювати конкретні життєві ситуації, двозначно трактують зміст таких понять, як сміливість, дорослість тощо. Вікові особливості неповнолітніх вимагають посилення їх правової захищеності. Суперечності у показах неповнолітніх осіб об’єктивні й неминучі, що пояснюється нестійкістю підліткової психіки, різними здібностями кожної дитини схоплювати, запам’ятовувати і відтворювати події, намаганням інтуїтивно вигородити себе й перекласти частину негативних дій на іншу особу. Для забезпечення їх правового захисту під час досудового слідства та судового розгляду законом передбачено спеціальні норми, що встановлюють особливості провадження у таких справах¹²⁰.

Якщо неповнолітній не досяг шістнадцятирічного віку або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, на його допиті за рішенням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду або за клопотанням захисника забезпечується участь законного представника, педагога чи психолога, а у разі необхідності – лікаря¹²¹.

Ураховуючи вікові особливості підлітків, функції та призначення педагога і психолога у кримінальному процесі деякою мірою ототожнюються. Педагог (психолог) залучається до участі в допиті неповнолітніх підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка з метою встановлення психологічного контакту, атмосфери довіри, дотримання прав та законних інтересів неповнолітніх учасників кримінального процесу¹²². Участь педагога у допиті неповнолітнього у віці від 14 до 16 років законодавцем ставиться на розсуд слідчого чи прокурора.

У кримінальному провадженні щодо неповнолітнього повинні бути з’ясовані обставини, що дають можливість зробити висновок як про всебічні відомості (число, місяць і рік народження), стан здоров’я рівня розвитку так і дізнатися про умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, адже без цієї інформації неможливо об’єктивно здійснити індивідуалізацію відповідальності, обраного запобіжного чи виховного заходу.

Так, при дослідженні умов життя та виховання неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого належить з’ясувати:

1) склад сім’ї неповнолітнього, обстановку в ній, взаємини між дорослими членами сім’ї та дорослими і дітьми, ставлення батьків до виховання неповнолітнього, форми контролю за його поведінкою, морально-побутові умови сім’ї;

2) обстановку в школі чи іншому навчальному закладі або на виробництві, де навчається або працює неповнолітній, його ставлення до навчання чи роботи, взаємини з вихователями, учителями, однолітками, характер і ефективність виховних заходів, які раніше застосовувалися до нього;

3) зв’язки і поведінку неповнолітнього поза домом, навчальним закладом та роботою¹²³.

Всі ці вище перераховані чинники безпосередньо впливають на судове провадження та рішення стовно справи.

У випадку виникнення підозр на психічні захворювання чи затримку психічного розвитку неповнолітнього, інших соціально-психологічних рис, які необхідно враховувати при призначенні покарання і обранні заходу виховного характеру, може бути призначена психологічна експертиза.

В кримінальному провадженні неповнолітній підозрюваний чи обвинувачуваний повідомляється або викликається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи суддею через його батьків або інших законних представників, яким вручається повістка про виклик неповнолітньої особи.

Інший порядок допускається лише в разі, якщо це зумовлюється обставинами кримінального провадження (ст. 135, 489 КПК).

Батьки або інші законні представники неповнолітнього беруть участь у кримінальному провадженні за участю неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого. Законні представники викликаються в судове засідання, але їхнє неприбуття не зупиняє судового провадження, крім випадків, коли суд визнає необхідною їх участь. Вони перебувають у залі судового засідання протягом усього судового провадження, а в разі необхідності можуть бути допитані як свідки. У виняткових випадках, коли участь законного представника може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого, суд за його клопотанням, клопотанням прокурора чи за власною ініціативою своєю ухвалою має право обмежити участь законного представника у виконанні окремих процесуальних чи судових дій або усунути його від участі у кримінальному провадженні і залучити замість нього іншого законного представника¹²⁴.

Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється внаслідок вчинення особою, яка після досягнення одинадцятирічного віку до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється згідно з правилами, передбаченими КПК. Таке досудове розслідування здійснюється слідчим, який спеціально уповноважений керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх.

Під час досудового розслідування проводяться необхідні процесуальні дії для з’ясування обставин вчинення суспільно небезпечного діяння та особи неповнолітнього.

Участь захисника у кримінальному провадженні є обов’язковою.

За наявності достатніх підстав вважати, що особа, передбачена статтею 498 КПК, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, вона може бути поміщена у приймальник-розподільник для дітей на строк до тридцяти днів на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої за клопотанням прокурора згідно з правилами, передбаченими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд зобов’язані відмовити у поміщенні особи у приймальник-розподільник для дітей, якщо прокурор не доведе наявність достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п’ять років, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що особа може здійснити дії, передбачені частиною першою статті 177 КПК, та що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти цьому.

Строк тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей може бути продовжено ухвалою слідчого судді, суду ще на строк до тридцяти днів. Питання скасування чи продовження строку тримання особи у приймальнику-розподільнику для дітей вирішується в порядку, передбаченому для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою відповідно.

За відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні за участю прокурора, законного представника, захисника та представників служби у справах дітей і кримінальної міліції у справах дітей, якщо вони з’явилися або були викликані в судове засідання, згідно із загальними правилами КПК.

Судовий розгляд завершується постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру або про відмову в їх застосуванні.

Часто судді не дотримуються чинного процесуального закону порушуючи порядок кримінального провадження, що тягне за собою розгляд справи в апеляційній інстанції.

Так наприклад, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області розглянула справу за апеляцією державного обвинувача – прокурора прокуратури Заставнівського району Чернівецької області на постанову Заставнівського районного суду Чернівецької області від 28 листопада 2012 року щодо звільнення від кримінального покарання неповнолітнього ОСОБА_2 на підставі ст. 105 КК України, застосовано до ОСОБА_2 примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі під нагляд педагогічного колективу Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату № 4 до закінчення ним даного навчального закладу.

Державний обвинувач – подав апеляцію на вказану постанову, де просить постанову районного суду скасувати, постановити свій вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч.1 ст. 185 КК України у вигляді одного року позбавлення волі , на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного вироком суду покарання, встановивши в випробувальний термін строком на один рік та на підставі ст. 105 ч. 2 п. 3 КК України звільнити неповнолітнього ОСОБА_2 від покарання, застосувавши примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі під нагляд педагогічного колективу Чернівецької спеціальної загальноосвітньої школи інтернату № 4.

Посилається апелянт на те, що районним судом при розгляді даної кримінальної справи не правильно застосовано кримінальний закон та в порушення вимог ст.ст. 97, 105 КК України та п. 1. ч. 4 постанови пленуму Верховного суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» винесено постанову по справі, хоча повинен був спочатку постановити обвинувальний вирок призначити неповнолітньому міру покарання та на підставі ст. 105 КК України звільнити неповнолітнього підсудного від покарання і застосувати по відношенню до нього примусові заходи виховного характеру¹²⁵.

Під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру суд з’ясовує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння;

2) чи вчинено це діяння неповнолітнім у віці від одинадцяти років до настання віку, з якого настає кримінальна відповідальність за це діяння;

3) чи слід застосувати до нього примусовий захід виховного характеру і якщо слід, то який саме.

Якщо під час судового розгляду не буде доведено однієї з обставин, передбачених у пункті 1 або 2 частини першої цієї статті, суд зобов’язаний постановити ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів виховного характеру і закрити кримінальне провадження.

Тростянецький районний суд Сумської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тростянець кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тростянець Сумської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, учня ДПТНЗ «Охтирський професійний ліцей», не одруженого, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого, у скоєнні злочину, передбаченого ст.185 ч.1 КК України.

Суд встановив, що як неповнолітня особа – ОСОБА_3 за місцем навчання характеризується негативно, проживає в гуртожитку навчального закладу та постійно порушує порядок та дисципліну, перебуває на профілактичному обліку у лікаря-нарколога, перебуває на обліку в службі в справах неповнолітніх та в кримінальній міліції в справах неповнолітніх. В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про звільнення неповнолітнього підсудного від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, а саме направлення до спеціальної навчально-виховної установи для підлітків до його повноліття. Постановою суду ОСОБА_3 було звільнено від кримінальної відповідальності та застосувано до неї примусові заходи виховного характеру, направивши його до Якушинецького професійного училища соціальної реабілітації Вінницької області строком до 14 серпня 2012 року, попередньо помістивши ОСОБА_3 до Сумського приймальника-розподільника для неповнолітніх для забезпечення його доставки до спеціального навчально-виховного закладу¹²⁶.

Як бачимо, лише після встановлення усіх фактів, співставивши тяжкість вчиненого суспільно-небезпечного діяння із видами примусових заходів виховного характеру (у даному випадку – неповнолітній, що вперше вчинив злочин, але негативно характеризується за місцем проживання і навчання) суд постановляє застосування найбільш дієвого примусового заходу (направлення до професійного училища соціальної реабілітації).

При застосуванні до неповнолітнього примусового заходу у вигляді направлення до спеціального навчально-виховного закладу на кримінальну міліцію у справах дітей покладається обов’язок доставити неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу.

Ухвала, постановлена за наслідками розгляду клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру, може бути оскаржена.

Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру.

Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з’ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Отже, можна зробити висновок, що головними особливостями під час кримінального провадження щодо звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру є те, що усі учасники повинні дотримуватись процесуального законодавства, котре регулює дане питання, а саме здійснювати всі процесуальні дії в строки визначені КПК, визначаючи та враховуючи всі психологічні, психічні та фізичні особливості неповнолітньої особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння та максимально намагатись не порушувати звичайний уклад життя неповнолітнього; роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення; вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього. Примусові заходи виховного характеру при звільненні неповнолітнього від кримінальної відповідальності повинні обиратись судом у відповідності до тяжкості вчиненого діяння, а також з врахуванням психологічних, психічних та фізичних особливостей з метою максимального впливу та перевиховання такої особи.

Висновок до ІІ розділу

Проаналізувавши та узагальнивши думки різних науковців з проблематики встановлення правової природи звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них заходів кримінально-правового примусу, автором було зроблено натупні висновки:

• За різних підстав застосування примусових заходів виховного характеру такі заходи є однаковими;

• Застосування до особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру є не логічним, оскільки вона не є суб’єктом кримінальної відповідальності через недосягнення віку кримінальної відповідальності;

• Примусові заходи виховного характеру не можна вважати альтернативою звільнення від кримінальної відповідальності, через те, що вони є формою реалізації кримінальної відповідальності при звільненні від кримінального покарання.

Отже, доцільним вбачається визначення окремого переліку примусових заходів виховного характеру при звільненні від кримінальної відповідальності та при звільненні від кримінального покарання, що дозволило б уникнути усіх дискусій та неточностей.

Автором визначено, що при звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру потрібно враховувати усі вікові, психологічні та фізичні особливості такої особи для того, щоб якнайвдаліше визначити захід виховного характеру, котрий зміг би перевиховати неповнолітнього злочинця і унеможливити подальші суспільно-небезпечні дії. Як свідчить практика вибір недієвого виховного заходу призводить до подальшої негативної поведінки, що в свою чергу тягне скасування примусових заходів виховного характеру та притягнення до кримінальної відповідальності на загальних підставах. В свою чергу призначення кримінального покарання, наприклад, позбавлення волі знайомить несформовану особу з кримінальним світом, залишаючи слід у світосприйнятті неповнолітнього.

Після проведення порівняльно-правового дослідження кримінального провадження стосовно звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру в теоретичному та практичному значенні, автором було зроблено ряд висновків.

На теоретичному рівні в новому КПК України чітко визначено процесуальні процедури при звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру та при звільненні від кримінального покарання, але суддями не завжди правильно та чітко проводиться розмежування між двома різними категоріями;

Суддями не завжди визначається можливість застосування і дієвість призначеного ним примусового заходу виховного характеру.