2.2. Звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру

У кримінально-правовій науці не викликає сумнівів той факт, і науковці в цьому майже одностайні, що «всі специфічні заходи, передбачені кримінальним законодавством стосовно неповнолітніх, обумовлені, перш за все, психологічними віковими особливостями цієї категорії злочинців»⁷⁷. Тому всі особливості і боротьби зі злочинністю неповнолітніх, і питання її попередження, і звільнення від кримінальної відповідальності таких осіб прямо чи, врешті-решт, виходять на особистість неповнолітніх, проявляються через неї. Неповнолітні через свої психологічні особливості сприйняття часто не до кінця усвідомлюють значення певних правових понять, завдяки яким описуються певні кримінально-правові заборони⁷⁸.

Чинне кримінальне законодавство передбачає можливість звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності як на загальних підставах (у зв’язку з дійовим каяттям, примиренням з потерпілим, передачею на поруки, зміною обстановки, у зв’язку з закінченням строків давності), так і на підставі особливого виду звільнення – із застосуванням примусових заходів виховного характеру. З 2001 року, з моменту введення в дію нового Кримінального кодексу України (далі – КК), вперше в кримінальному законі було передбачено спеціальний розділ «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». Так, відповідно до ст. 97 КК передумовою звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру, було вчинення ним вперше злочину невеликої тяжкості. Така передумова звільнення за ст.97 КК (вчинення вперше злочину невеликої тяжкості) значно обмежувала права неповнолітніх осіб на звільнення від кримінальної відповідальності, особливо з урахуванням того, що держава та суспільство завжди підкреслювали своє особливе ставлення до неповнолітніх, зумовлене соціально-психологічними та віковими особливостями таких осіб. 15 квітня 2008 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо гуманізації кримінальної відповідальності», котрий передбачив розширення можливостей звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з каяттям або примиренням винного з потерпілим у випадку вчинення злочинів з необережності, розширив кількість видів покарань, альтернативних позбавленню волі і доповнив кількість обставин, які пом’якшують покарання. Крім того, Законом було внесено зміни і до ч. 1 ст. 97 КК. Тепер у новій редакції статті передбачається, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання⁷⁹.

Варто відмітити, що дані зміни є позитивним моментом, оскільки гуманізація кримінального законодавства є одним із зобов’язань України перед Радою Європи. Планом заходів по виконанню Україною зобов’язань, що є наслідком її членства в Раді Європи, затвердженим Указом Президента України від 20 січня 2006 року було передбачено прийняття такого закону ⁸⁰.

Отже, чинна редакція ст. 97 КК України говорить нам наступне:

1. Неповнолітній, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.

2. Примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

3. У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності⁸¹.

Відповідно до ч. 2 ст. 105 КК України передбачено такі види примусових заходів виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом⁸².

Для початку визначимо, що ж становить собою поняття примусові заходи виховного характеру. Насамперед, – це заходи державного примусу, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили злочин, не представляють великої суспільної небезпеки, в тих випадках, коли їх виправлення і перевиховання можливі без застосування кримінального покарання⁸³.

Висловлюється думка, що примусові заходи виховного впливу не є кримінальним покаранням, а становлять заходи державного примусу, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили злочин невеликої тяжкості або необережний середньої тяжкості, з метою саме їх виправлення, а не покарання⁸⁴.

Примусові заходи виховного характеру є заходом державного примусу, який застосовується незалежно від бажання винного. Основною метою застосування таких заходів є позбавлення неповнолітнього ілюзії безкарності його дій⁸⁵.

Стосовно особливостей звільнення неповнолітніх осіб із застосуванням примусових заходів виховного характеру, то їх є кілька: по-перше, будь-який вид звільнення від кримінальної відповідальності може бути застосований лише до особи, в діях якої є ознаки складу злочину. Отже, жодний вид такого звільнення не може застосовуватися до особи, діяння якої не є злочином через малозначність (ч. 2 ст. 14 КК) або яке скоєно в умовах правомірної необхідної оборони або інших обставин, що виключають злочинність діяння (ст. 37-42 КК).

Виникають дискусії стосовно розуміння підстав застосування звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру. Під підставами застосування такого звільнення слід розуміти ті об'єктивно існуючі обставини, які характеризують вчинене діяння і його виконавця. Іноді в літературі в якості такої підстави вказують «недоцільність притягнення винного до кримінальної відповідальності». Таке формулювання слід визнати невірним. По-перше, ще немає «винного», тому що звільнення застосовується до винесення обвинувального вироку, за яким тільки може бути особа визнана винною. По-друге, «доцільно» або «недоцільно» – це суб'єктивна думка, а не об'єктивно існуюча категорія, якщо «недоцільність» визнати підставою звільнення, то відкривається великі можливості для довільних рішень⁸⁶.

Звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від винесення негативної оцінки особі, яка вчинила злочин, у випадках, передбачених у законі.

Щодо юридичних наслідків звільнення від кримінальної відповідальності слід погодитися з Івоніним, який не вважає звільнення від кримінальної відповідальності формою реалізації кримінальної відповідальності, а визначає таке звільнення як «юридичний факт, який припиняє кримінальні правовідносини», який звільняє особу від «несення несприятливих правових наслідків»⁸⁷.

Разом з тим потрібно підкреслити, що звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину – це винятковий результат, неординарний правовий наслідок скоєння злочину. Воно не повинно застосовуватися надмірно широко, бо в такому випадку воно може підірвати повагу до закону, негативно позначитися на загальному попередженні, сприятиме формуванню почуття безвідповідальності і безкарності.

Потрібно наголосити на тому, що застосування примусових заходів виховного характеру здійснюється не лише при звільненні від кримінальної відповідальності, але й при звільненні від покарання , а також до осіб, котрі у період від 11 років і до досягнення віку кримінальної відповідальності вчинили суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 97 КК, однією з умов звільнення від кримінальної відповідальності є неповноліття особи. Неповнолітніми вважаються особи, котрі не досягли 18 років. У кримінальному праві України, віком кримінальної відповідальності вважається досягнення особою 16 років (у ряді випадків з 14 або 18 років).

У психологічній науці поряд із хронологічним віком розрізняють біологічний, соціальний та психологічний вік і досягнення хронологічного віку підлітком-правопорушником є недостатньою підставою для визначення того, чи був він здатний критично ставитися до вчиненого діяння та притягнення його до кримінальної відповідальності⁸⁸. Тому важливе правове значення, на думку Гончар Т.О., має психологічний вік та необхідність встановлення такого віку у випадках, коли психічний розвиток неповнолітнього, що вчинив суспільно-небезпечне діяння, суттєво відхиляється від вікових закономірностей та тягне психічне відставання⁸⁹.

Таке відставання, у свою чергу, унеможливлює повне розуміння неповнолітніми своїх неправомірних вчинків, їх наслідків, а також тих заходів виховного характеру, що можуть бути застосовані до них при звільненні від кримінальної відповідальності.⁹⁰.

Аналіз розвитку законодавства про боротьбу зі злочинністю та охорону неповнолітніх від негативного впливу свідчить про те, що законодавець в цілому намагається проводити ідею диференційованого підходу до неповнолітніх злочинців, виходячи саме від типу їх соціально-психологічної характеристики. Проте, наявність в кримінальному законодавстві норм, що передбачають застосування однакових примусових заходів виховного характеру до різних вікових груп неповнолітніх (ч. 1 ст. 97 КК, ч. 2 ст. 97 КК) переконує нас в протилежному. Існує проблема вибору найбільш ефективних заходів впливу на неповнолітніх, які, крім того, повинні сприйматися неповнолітніми правильно, у відповідності до мети їх призначення⁹¹. Про це йде мова в коментарі до Мінімальних стандартних правил ООН, які стосуються відправлення правосуддя стосовно неповнолітніх: «Головна трудність у розробці керівних принципів для постанови судового рішення стосовно молодих людей виникає з невирішених протиріч філософського характеру між: перевихованням і воздаянням по заслугах»⁹².

На підставі даних статистики МВС України, опитування населення, визначення індексів (коефіцієнтів) латентності злочинності неповнолітніх по Україні, для розуміння злочинності неповнолітніх та її сучасних тенденцій первинним є не статистичний контекст (тобто зареєстровані злочини), а аналіз особистісної специфіки даної вікової групи.

Згідно чинного КК України, примусові заходи виховного характеру щодо особи, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, здійснюються з дотриманням таких умов: 1) неповнолітньому виповнилось 11 років, 2) ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. Якщо через відставання у розвитку неповнолітній не розуміє значення своїх дій, то йому не можуть бути призначенні заходи виховного характеру⁹³.

Наступною умовою звільнення є вчинення неповнолітнім вперше злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, що у свою чергу означає: неповнолітній притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання (ч. 2 ст. 12 ККУ), або ж злочин, який карається позбавленням волі на строк не більше 5 років (ч.3 ст.12) за злочин вчинений з необережності. Неповнолітнього слід вважати таким, що вчинив такий злочин вперше, якщо він не має судимості за будь-який злочин. Не може застосовуватися ст. 97 щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, але раніше чи пізніше вчинив ще й інший злочин. Водночас неповнолітній, судимість якого за раніше вчинений злочин погашена або знята, повинен вважатися таким, що вчинив злочин вперше.

Обов’язковою умовою є: можливість виправлення неповнолітнього без застосування покарання. яка повинна визначатися з урахуванням особи винного, його поведінки після вчинення злочину. Про наявність такої можливості може, зокрема, свідчити фактичне вчинення злочину вперше, щире каяття, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, бездоганна поведінка після посягання, втрата зв'язків з попереднім оточенням, яке негативно впливало на неповнолітнього⁹⁴.

Розглянемо види примусових заходів виховного характеру, що застосовуються при звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітніх детальніше.

Одним із найменш суворих заходів є застосування застереження, що полягає в оголошенні судом у постанові (ухвалі) осуду поведінки неповнолітнього і вчиненого ним злочину або суспільно небезпечного діяння і попереджує неповнолітнього про недопущення в його подальшій поведінці таких дій.

Безсумнівно, цей захід несе в собі певний елемент виховного впливу. Однак у той же час дана міра все ж таки більш прийнятна для випадків вчинення адміністративних правопорушень, тому що ніякого реального впливу на неповнолітнього не відбувається.

Не потрібно забувати про специфіку віку неповнолітнього, що полягає в тому, що він не визнає авторитетів, прагне, в ряді випадків, порушити встановлені для нього заборони для власного самоствердження. Крім того, існує небезпека того, що неповнолітній просто сприйме таку міру як нездатність держави і суспільства дати ефективну відповідь на вчинення ним злочину, як фактичну безкарність⁹⁵. Проте, вважається цілком доцільним застосування застереження у сукупності з іншим примусовим заходом виховного характеру, що посилював би головну мету – виправлення та перевиховання такої неповнолітньої особи.

Рожищенський районний суд Волинської області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рожище кримінальну справу про обвинувачення: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 з початковою освітою, не одруженого, учня 8-го класу Тристенської ЗОШ, не судимого, – у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, постановив: кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України закрити. Звільнити неповнолітнього ОСОБА_3 обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.185 КК України від кримінальної відповідальності застосувавши до нього примусовий захід виховного характеру – застереження та передати під нагляд опікуна до досягнення ним повноліття⁹⁶.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього – це установлене судом певне обмеження поведінки неповнолітнього у формі заборони у вільний від роботи або навчання час або під час відпочинку відвідувати певні місця, визначені органами, які здійснюють контроль за поведінкою неповнолітнього, а також судова вимога до неповнолітнього не залишати в певні вечірні години та в нічний час свого житла, суворо дотримуватися правил поведінки в суспільстві і спілкування з людьми, також це може бути вимогою закінчити навчання, пройти курс реабілітації при хворобливому потягу до спиртного чи вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів тощо⁹⁷. Тривалість цього заходу виховного характеру, відповідно до ч. 3 ст. 105, встановлюється судом, який його призначає.

Пустомитівський районний суд Львівської області розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду м.Пустомити кримінальну справу про обвинувачення неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, студента міжрегіонального вищого професійного училища автомобільного транспорту та будівництва за спеціальністю слюсар з ремонту автомобілів та електрозварник ручного зварювання, раніше не судимого, за ст.185 ч.1 КК України, постановив звільнити неповнолітнього ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.185 ч.1 КК України, оскільки його виправлення можливе без застосування покарання. Згідно вимог ст.105 КК України застосувати до неповнолітнього ОСОБА_3 примусові заходи виховного характеру строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців, а саме обмежити дозвілля щодо перебування поза місцем проживання і заборонити змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, та здійснювати виїзд в іншу місцевість. Контроль за виконанням постанови покласти на органи кримінальної міліції у справах дітей⁹⁸.

Найбільш поширеним, як свідчить аналіз практики, примусовим заходом виховного характеру, що застосовується до неповнолітніх є передача під нагляд батьків. У 2010 році судами всього було передано під нагляд батьків 1,8 тис. із 1871 тис. неповнолітніх, до яких застосовано примусові заходи виховного характеру⁹⁹.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють (усиновителі, опікуни, піклувальники), під нагляд окремих громадян на їхнє прохання, а також під нагляд педагогічного або трудового колективу, є можливим:

а) за наявності даних, які позитивно характеризують поведінку батьків, осіб, які їх заміняють, та окремих громадян та підтверджують їх можливість забезпечити виховний вплив на неповнолітнього, постійно контролювати його поведінку;

б) якщо педагогічний або трудовий колектив спроможний здійснити належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно вплинути на його виховання. Тривалість цього заходу виховного характеру встановлюється судом, який його призначає¹⁰⁰.

Даний вид примусового заходу часто застосовують у сукупності з обмеженням дозвілля, таким чином неповнолітня особа підпадає під контроль не лише осіб котрим була передана під нагляд, а й органам які здійснюють контроль за поведінкою неповнолітнього згідно чинного законодавства.

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області розглянувши у судовому засіданні в залі суду в смт. Новоархангельськ кримінальну справу відносно: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, молдованина, громадянина України, уродженця с. Кринички Новоархангельського району Кіровоградської області, учня 7-го класу Вільшанської ЗОШ Новоархангельського району, раніше не судимого, проживаючого: АДРЕСА_1, у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, постановив застосувати до ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, примусові заходи виховного характеру строком на один рік, а саме:

• передати його під нагляд матері ОСОБА_1;

• обмежити його дозвілля з 20.00 год. вечора до 08.00 год. ранку, зобов'язати ОСОБА_4 у вказані години знаходитись вдома.

Попередити ОСОБА_4, що згідно ст. 97 КК України у разі ухилення від примусових заходів виховного характеру, такі заходи будуть скасовані і його буде притягнуто до кримінальної відповідальності¹⁰¹.

Покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодування заподіяних збитків як примусовий захід виховного характеру, який може застосовуватися лише до неповнолітнього, що досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток¹⁰². Даний захід виховного характеру може застосовуватись лише за наявності певних умов, а саме: якщо неповнолітній має у своїй власності майно чи кошти, котрі отримує (це може бути заробітня плата, стипендія та ін.), якщо його діями було завдано майнової школи, а також згода неповнолітнього на відшкодування шкоди. За відсутності згоди відшкодувати шкоду тягне за собою скасування звільнення і притягнення до кримімінальної відповідальності¹⁰³.

Існує ще одна неточність, а саме відсутність строків виконання відшкодування, хоча суди його не встановлюють, вважаючи, що він повинен бути виконаний негайно. Однак найчастіше це нереально в силу матеріального становища неповнолітнього. У зв'язку з цим тут повинен бути визначений термін, в рамках якого неповнолітній зобов'язаний відшкодувати або усунути заподіяну шкоду з можливістю надання йому також відстрочки або розстрочки його відшкодування.

Найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, здійснюється за постановою (ухвалою) суду¹⁰⁴. Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Такими установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). Термін перебування у спеціальній наачально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Неповнолітній, який довів своє виправлення, може бути достроково звільнений з навчально-виховної установи. Це здійснює суд за місцем перебування установи за клопотанням її адміністрації¹⁰⁵.

Загальноосвiтнi школи та професiйнi училища соцiальної реабiлiтацiї є спецiальними навчально-виховними закладами для неповнолiтнiх, якi потребують особливих умов виховання. До цих закладiв можуть направлятися особи, якi вчинили злочин у вiцi до 18 рокiв або правопорушення до досягнення вiку, з якого настає кримiнальна вiдповiдальнiсть.

Основними завданнями загальноосвiтнiх шкiл i професiйних училищ соцiальної реабiлiтацiї є: створення належних умов для життя, навчання i виховання учнiв, пiдвищення їх загальноосвiтнього i культурного рiвня, професiйної пiдготовки, розвитку iндивiдуальних здiбностей i нахилiв, забезпечення необхiдної медичної допомоги; забезпечення соцiальної реабiлiтацiї учнiв, їх правового виховання та їх соцiального захисту в умовах постiйного педагогiчного режиму. У загальноосвiтнiх школах соцiальної реабiлiтацiї неповнолiтнiх можуть тримати у виняткових випадках до досягнення ними 15 рокiв, а у професiйних училищах соцiальної реабiлiтацiї – до досягнення 19 рокiв, якщо це необхiдно для завершення навчального року або професiйної пiдготовки¹⁰⁶.

Долинський районний суд Кіровоградської області розглянувши у відкритому судовому засіданні постанову слідчого Долинського РВ УМВС, погоджену з прокурором Долинського району, щодо вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітньої: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, Кіровоградської області, українки, громадянки України, освіта початкова загальна, учня 8-го класу ЗОШ № 4 в м. Долина, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, про скоєння суспільно-небезпечного діяння, що має ознаки злочину, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, – постановив звільнити неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_18, від кримінальної відповідальності за ст. 185 ч. 3 КК України, провадження вкримінальній справі закрити. Застосувати до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_18, примусові заходи виховного характеру у вигляді: направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, терміном на 3 роки¹⁰⁷.

У ч. 3 ст. 97 КК закріплене положення, згідно з яким у разі ухилення неповнолітнього від застосування до нього примусових заходів виховного характеру ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відповідальності.

Йдеться про випадки, коли неповнолітній у ході його загальноосвітньої чи професійної підготовки або в побуті свідомо не додержується заходів виховного характеру й ухиляється від їх виконання. Тому відповідний орган передає прийняте ним з цього питання рішення і пов'язані з ним матеріали до суду для скасування подальшого застосування примусових заходів виховного характеру і притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності за вчинений ним злочин¹⁰⁸. Аналіз практики показав, що скасування примусового заходу є вкрай рідкісним явищем.

Час, упродовж якого неповнолітній може бути притягнутий до кримінальної відповідальності в зв'язку з ухиленням від виконання примусових заходів виховного характеру, визначається з урахуванням інших статей КК та змісту призначених йому заходів. При цьому треба враховувати такі положення:

а) ухилення від примусових заходів виховного характеру, які виконуються протягом певного часу, має враховуватися, якщо воно здійснюється протягом терміну, на який застосовано такий захід;

б) невиконання певних дій має оцінюватися як ухилення, якщо сплив строк, визначений для цього судом;

в) у будь-якому разі притягнення до кримінальної відповідальності неможливе, якщо закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановлений КК. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 у даному випадку він становить 2 роки¹⁰⁹.

Аналіз змісту ст. 97 КК України дає змогу дійти висновку, що звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру можливе лише за наявності передумов (вчинення злочину вперше невеликої тяжкості чи необережного злочину середньої тяжкості) та підстав (виправлення можливе без застосування покарання) такого звільнення і тільки при їх сукупності неповнолітнього можуть звільнити від кримінальної відповідальності. На розсуд суду, неповнолітньому призначається один чи кілька примусових заходів виховного характеру з передбаченого вичерпного перліку в ч. 2 ст. 105 КК України.