Іі розділ. Юридична природа звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності

2.1. Дослідження спірних питань правової природи застосування заходів кримінально-правового примусу до неповнолітніх

Визначення правової природи примусових заходів виховного характеру в доктрині кримінального права є одним із найбільш дискусійних питань і тому не втрачає своєї актуальності. Це обумовлено, зокрема, тим, що неповнолітні особи, до яких застосовуються такі заходи в разі вчинення ними злочину, завжди потребували особливого ставлення з боку держави. У науковців немає єдиного погляду на правову природу примусових заходів виховного характеру. Вивченню цього питання приділяли увагу такі вчені, як Х.Д. Алікперов, Ю.В. Баулін, В.М. Бурдін, С.Г. Келіна, О.Ф. Ковітіді, Ю.Б. Некрасов, А.Є. Якубов, О.О. Ямкова та ін.

Розглянемо деякі спірні питання, що унеможливлюють існування єдиного підходу при дослідженні правової природи примусових заходів виховного характеру. До неповнолітніх осіб, згідно чинного кримінального законодавства, можуть застосовуватись примусові заходи виховного характеру у випадку їх звільнення від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК України) та покарання (ст. 105 КК), а також до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК (ч. 2 ст. 97 КК)⁵⁶.

Одразу ж постає питання, про те чому за різних підстав застосування примусових заходів виховного характеру ці заходи є однаковими, що можна розглядати як непослідовність законодавця.

Так, ч. 1 ст. 97 КК України передбачає, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу⁵⁷, тобто ті види примусових заходів, що застосовуються судом і при звільненні неповнолітнього від покарання, також, щодо осіб, які в період від 11 років до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння передбаченого Особливою частиною КК України⁵⁸.

Підтримуємо думку тих авторів (В.М. Бурдін, О.О. Ямкова), які вважають спірним застосування при звільненні від кримінальної відповідальності неповнолітніх тих заходів впливу, що застосовуються і при звільненні таких осіб від покарання, а тим більше застосування таких самих заходів впливу до осіб, що не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.⁵⁹

Однозначно, причина неточностей регулювання даного питання зумовлене законодавцем, оскільки саме він передбачив можливість потрійного застосування примусових заходів виховного характеру.

Дискусії серед науковців викликає і припис ч. 2 ст. 97 КК про те, що примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК. На цю проблему неодноразово звертали увагу вітчизняні та зарубіжні автори. Справедливим є зауваження, що зміст цієї норми суперечить самій назві «Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру»⁶⁰. У випадку застосування ч. 2 ст. 97 КК повинна бути звільнена від кримінальної відповідальності особа, котра фактично взагалі не могла бути суб’єктом злочину, оскільки не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Відповідно, такий випадок не можна вважати звільненням від кримінальної відповідальності, тому і розташування цієї норми в ст. 97 КК не є обґрунтованим.

Застосування до таких осіб примусових заходів виховного характеру, що застосовуються до неповнолітніх при звільненні їх від відповідальності чи покарання, суперечить принципам гуманізму, якими керується держава⁶¹. На думку В.М. Бурдіна, КК України взагалі не повинен містити положення про застосування до таких неповнолітніх будь-яких заходів впливу⁶².

Можливо, варто передбачити інші заходи виховного характеру, котрі б застосовувались до таких осіб і були б передбачені у спеціальному законі, тим самим розрізняючи і правовий статус таких осіб, і підстави й види застосування до них таких заходів.

Практикою зарубіжних країн доведено доцільність такого вирішення проблеми. В Іспанії, наприклад, ст. 20 Кримінального кодексу передбачає, що особи віком до 18 років взагалі не підлягають кримінальній відповідальності за чинним Кодексом. Якщо така особа вчиняє злочин, вона буде відповідати на підставі закону про кримінальну відповідальність неповнолітніх⁶³. Кримінальний кодекс Швейцарії у розділі «Неповнолітні» передбачає 3 групи таких осіб (7-14 років; 15-17 років; 18-24 роки), до кожної з яких застосовуються окремі передбачені в законі виховні заходи⁶⁴.

Аналізуючи ч. 1 ст. 97 КК України (неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання) та ч. 1 ст. 105 КК (неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання) можна зробити висновок, що фактично юридична природа примусових заходів виховного характеру полягає у звільненні неповнолітнього від кримінального покарання, а не від кримінальної відповідальності, що неодноразово зауважувалось дослідниками цього питання⁶⁵.

На думку Ямкової, головна суть примусових заходів виховного характеру, що призначаються при звільненні неповнолітнього від покарання, полягає в особливій формі реалізації кримінальної відповідальності, оскільки ці заходи, як і покарання, суд застосовує при винесенні обвинувального вироку⁶⁶. Тобто, такі заходи неможливо вважати альтернативою звільнення від кримінальної відповідальності, оскільки вони є формою реалізації кримінальної відповідальності при звільненні від покарання, а звільнення від кримінальної відповідальності не може бути формою реалізації кримінальної відповідальності. Такий погляд на примусові заходи виховного характеру як на одну з форм реалізації кримінальної відповідальності значно наближає їх до покарання. Якщо неповнолітні звільняються від кримінальної відповідальності, вони повинні опинитися поза кримінально-правовими відносинами, а отже і застосування до них кримінальних заходів впливу (примусових заходів виховного характеру) не є правомірним⁶⁷. Саме цей підхід був підтриманий європейським співтовариством і був відображений у кримінальному законодавстві. Так, ст. 117 КК Республіки Білорусь передбачає застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх лише за вироком суду при звільненні неповнолітнього від покарання. З іншого боку, при звільненні від кримінальної відповідальності передбачено застосування до неповнолітнього інших заходів впливу, зокрема передача під нагляд батьків з обов’язковим внесенням суми застави (ст. 118)⁶⁸. Саме така практика стосовно неповнолітніх є найбільш вдалою, тобто цілковите розмежування примусових заходів виховного впливу, що застосовуються при звільненні від кримінальної відповідальності та при звільненні від кримінального покарання цим самим унеможливлюючи ототожнення двох різних категорій в кримінальному праві.

Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру пов’язане з обов’язковим застосуванням до неповнолітнього заходів, котрі одночасно є і виховними, і такими, що мають примусовий характер, оскільки їх призначають та реалізують всупереч бажанню підлітка. При застосуванні до особи примусових заходів виховного характеру вона зазнає певних обмежень своїх прав та свобод, а саме: на особу покладаються обов’язки, які вона повинна виконувати протягом їх дії⁶⁹.

Звільнення від кримінальної відповідальності, в тому числі і неповнолітніх, деякі автори розглядають як передбачену законом відмову держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, обмежень її прав і свобод, визначених КК України⁷⁰. Питання про сутність примусово-виховних заходів вирішується науковцями по-різному. Визначаючи їх правову природу, одна група авторів дійшла висновку, що ці заходи є виховними, інші вважають, що вони надто наближені до покарання, фактично є особливим різновидом покарання, що застосовується до неповнолітніх⁷¹. Так, В.Я. Марчак та В.І. Руляков зосереджують свою увагу на педагогічному характері таких заходів, аргументуючи свою тезу тим, що ці заходи не містять елемента кари, не спричиняють судимості, хоча і обмежують волевиявлення неповнолітніх, оскільки застосовуються всупереч їх бажанню⁷². В.М. Бурдін та О.О. Ямкова сутність примусових заходів виховного характеру вбачають в іншому. На їх думку, обмеження, які зазнають неповнолітні від застосування примусових заходів виховного характеру, за своєю тяжкістю не поступаються окремим видам покарання, особливо з огляду на соціально-психологічні та вікові особливості неповнолітніх правопорушників⁷³. Примусові заходи виховного характеру О.О. Ямкова розглядає як заходи, що забезпечують досягнення тих самих цілей, що і кримінальне покарання, але менш суворими засобами. Відмінність примусових заходів виховного характеру від покарання полягає в тому, що вони не тягнуть за собою судимості⁷⁴. Примусові заходи виховного характеру, що застосовуються при звільненні неповнолітніх від кримінального покарання не можуть бути ідентичні тим, що застосовуються при звільненні від кримінальної відповідальності, оскільки звільнення від кримінального покарання і від кримінальної відповідальності кардинально різняться за своєю природою.

Головною метою покарання є перевиховання і виправлення особи, а хіба примусові заходи виховного характеру не мають тієї ж цілі, то не логічно тоді вважати такі заходи різновидом покарання.

На думку В.М. Бурдіна, у випадку звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності на перше місце необхідно поставити вимогу про проведення з неповнолітнім виховної роботи та забезпечити контроль за його поведінкою. Встановлення такого контролю, усунення шкідливих умов життя, забезпечення соціально-психологічної корекції має бути покладено в основу роботи з неповнолітніми, лише тоді назва ст. 97 КК буде узгоджуватись з її змістом⁷⁵.

На даний момент вважається доцільним виключити зі ст. 97 КК термін «примусові заходи виховного характеру», оскільки правова природа цих заходів дає можливість вважати їх кримінально-правовим, різновидом заходів державного примусу і застосовувати їх необхідно лише щодо осіб, які перебувають у сфері кримінально-правового впливу, тобто звільняються від покарання⁷⁶, але в свою чергу передбачити покладення на неповнолітнього інших обов’язків виховного характеру, котрі характеризувались меншою суворістю, ніж застосування примусових заходів виховного характеру при звільненні від кримінального покарання.

Отже, провівши правовий аналіз норм кримінального права, що регулюють інститут звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру, автор дійшов висновку, що доцільно було б відокремити заходи виховного характеру при звільнення від кримінальної відповідальності та при звільненні від кримінального покарання, а також визначити порядок застосування до осіб, що не досягли віку кримінальної відповідальності, адже на даний момент відмінностей фактично немає чим у свою чергу створюються лише проблеми при застосуванні даних норм на практиці.