- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
Самым крупным торговым партнером Турции в СНГ является Россия. З 1997 – нормалізація з РФ. (погані відносини в першій половині 90-х через експансію Туреччини на пострадянському просторі, негативна позиція Туреччини щодо Чеченської війни, підтримка курдів Російською Федерацією, яка розглядала їх як і американці у якості союзників). У рамках посилення співпраці Туреччина все активніше заявляє про себе , як про транспортну державу. Згодом з’являється ідея «блакитного потоку».
Трошки детальніше про відносини Росія- Туреччина. (Турецьке зацікавлення Кавказом та Центральною Азією ускладнило відносини з Росією та надало історичному суперництву нового поштовху. Росія розглядає Туреччину як головного суперника за вплив у регіоні і блокує будь-які спроби останньої встановити там свій геостратегічний опорний пункт. Відносини Анкари з Москвою характеризуються двозначністю. Вперше за багатовікову історію Росія і Туреччина не мають спільних кордонів. За іронією долі, їх стратегічний регіон “близького зарубіжжя” у вигляді Кавказу та Центральної Азії є спільним.
У середині 1990-х рр. Росія сприймала Туреччину як серйозну загрозу власній безпеці. “Біла книга” російських спецслужб характеризувала Туреччину як амбітну регіональну силу, яка підтримує “мусульманські рухи” та розвиває “ідеї пантюркізму”. Москва неодноразово звинувачувала Анкару у фінансовій та ідеологічній підтримці чеченців у першій чеченській війні.
Наприкінці 1990-х рр. Росія докорінно змінила свою думку щодо ролі Туреччини у Євразії і почала розглядати її як “цінного партнера”. Багато аналітиків наголошують на тому, що головною причиною прискореного розвитку двосторонніх відносин між Туреччиною та Росією є газ. Росія все частіше розглядає Туреччину як транзитну країну для енергоносіїв, а не тільки як експортний ринок. Зростання економічної взаємозалежності між Росією та Туреччиною є одним з найбільших здобутків останньої у зовнішній політиці щодо Євразії.
Під час другої чеченської війни Анкара не надавала політичної і фінансової підтримки чеченцям, а також зробила більш жорсткою політику щодо чеченців у Туреччині. Росія і Туреччина мають подібну позицію щодо Ірану та Іраку, яка якісно відрізняється від позиції США. Обидві країни покращили свої відносини з Ізраїлем. Туреччина стала першим членом НАТО, який почав закуповувати російську зброю, гелікоптери та бронетранспортери для військових дій, зокрема, проти Робітничої партії Курдистану у південно-східній Туреччині та в північному Іраку (1990).
Чорноморський вектор:Плодом внешнеполитической деятельности Т. Озала стала созданная в 1989 г. Организация Черноморского Экономического Сотрудничества, интеграционный проект, направленный на возвращение причерноморского региона под экономический контроль Турции. 2004 рік ініціатива Чорноморської гармонії- перша турецька безпекова програма, не повязнана з США чи НАТО.
Кавказький вектор. Пріорітетним напрямком є політика Туреччини щодо Кавказького регіону.
Туреччина –Грузія. Отношения Турции и Грузии в области экономики носят стратегический характер. Страны связаны транзитными магистралями, значение которых выходит далеко за региональные масштабы: нефтепроводом Баку-Тбилиси-Джейхан и газопроводом Баку-Тбилиси-Эрзурум. Строящаяся железная дорога Баку-Тбилиси-Карс, по мнению Ахмеда Давутоглу, должна стать звеном в магистрали, которая в перспективе свяжет Стамбул с Исламабадом. Проникновение турецкого капитала в Грузию началось ещё в последние годы существования СССР. В настоящее время позиции турецкого бизнеса в Грузии очень прочные.
Туреччина – Вірменія. Армения остаётся именно тем соседом, с которым у Турции имеются наиболее сложные проблемы. В последнее время Турцией были сделаны несколько решительных шагов по размораживанию отношений с Арменией, вплоть до подписания в Цюрихе "Протокола об установлении дипотношений" и "Протокола о развитии двусторонних отношений" в 2009 году. Ратификация этих документов не состоялась ни в одной из подписавших их стран из-за давления армянской диаспоры с одной стороны, и Азербайджана, с другой. Наразі відносини з Вірменією дуже погані, велику роль відіграє питання про геноцид вірмен.
Туреччина-Азербайджан. «Особые» отношения Баку и Анкары носят во многом политический характер. Турция поддерживает Азербайджан в вопросе территориальной целостности, в свою очередь Азербайджан поддерживает Турцию в некоторых спорных международных вопросах (геноцид армян, кипрский вопрос). Анкара также является важным торговым партнером для Баку. Энергетическое сотрудничество двух стран реализуется посредством многонационального проекта транзита нефти по линии Баку-Тбилиси-Джейхан. Кроме того, Азербайджан входит в зону тюркского языкового пространства.
Достаточно конструктивной была попытка Турции выступить примирителем во время конфликта вокруг Южной Осетии в 2008 году. После войны в Южной Осетии в 2008 году Анкара продемонстрировала большую заинтересованность в переформатировании региональных международных отношений. Турция выступила с амбициозным планом общего кавказского урегулирования - Платформой стабильности и сотрудничества на Кавказе. Реализация в регионе многочисленных экономических проектов континентального масштаба, при крайней уязвимости дорогой инфраструктуры этих проектов в случае военных конфликтов, на взгляд Турции, требует ото всех стран региона объединения в кавказский аналог ОБСЕ во имя обеспечения многосторонней безопасности и поддержания региональной стабильности. В новую организацию Турция пригласила Россию, Грузию, Армению и Азербайджан.
Центральна Азія. У цілому політика Туреччини є менш ефективної, ніж хотілося б Туреччині. При содействии Анкары произошло включение тюркских республик в состав региональных экономических и политических объединений: ОБСЕ, Организацию экономического сотрудничества, Черноморское экономическое сотрудничество, Организацию «Исламская конференция». Турция сыграла важную роль в присоединении республик Центральной Азии к программе НАТО «Партнерство ради мира». Анкара также способствовала проникновению в эти государства международных финансовых организаций (МВФ, Всемирный банк, Азиатский банк развития). На международном экономическом форуме в Давосе стало традицией проводить встречи лидеров Турции и центральноазиатских государств.