- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
Упродовж 60-70-х рр. в політиці Анкари простежується прагнення до зближення з арабським світом одночасно зі збереженням стратег. відносин з Ізраїлем. У цей період тур. керівники розглядали економічне співробітництво з мусульман. країнами, передусім з араб., як істотний чинник розвитку нац..економіки. Проте у взаємовідносинах Тур. з арабськими сусідами - Сирією і Іраком - виявилися серйозні протиріччя з проблем використання ресурсів Тигру і Євфрату, по курдській та інших регіональних проблемах. Після іранської революції 1979 р. упродовж багатьох років напруженими залишалися відносини Туреччини з ще одним сусідом - Іраном, який спонсорував радикальних турецьких ісламістів.
У 60 рр. Анкара почала боротьбу за відновлення довіри до себе з боку арабо-мусульманського світу для вирішення зовнішньоторговельних і кіпрської проблеми. Це виразилося в поєднанні прозахідної і проарабської позицій тур. дипломатії: з одного боку проарабский нейтралітет в третій і четвертій арабо-ізраїльських війнах (визнання Резолюції ООН № 242, пропуск радянських кораблів через протоки в Середземномор'ї), з іншого боку, збереження дип. відносин з Тель-Авівом і неучасть у санкціях проти нього.
Під тиском арабських країн на конференції в Марокко у травні 1979 р. Туреччина приєдналася до більшості і проголосувала за призупинення членства Єгипту в ОІК внаслідок єгипетсько-ізраїльського договору в Кемп-Девіді. Послідовну проісламську позицію Туреччина зайняла і в питанні про статус Єрусалиму. Разом з тим у співпраці з арабськими країнами все виразніше проступала економічна складова. Турецький уряд все менше турбувала релігійна спрямованість і обгрунтованість такої співпраці
87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
В 2001 году свет увидела книга Ахмета Давутоглу: "Стратегическая глубина: международная позиция Турции". Давутоглу з 2009 року МЗС. Вагома постать у Туреччині. Його праця - «Стратегічна глибина» початок 200—років – це Розгорнута програма ЗП, яка відображала в основному погляди про ісламістські налаштованих сил.
«регіональне лідерство». знову у ЗП повертається ідея регіонального лідерства при чому на найвищому рівні. Туреччина просто не може не бути регіональним лідером. Це є природній стан речей. Регіональне лідерство Туреччини як запорука миру і стабільності на Близькому Сході.
Багатостороння дипломатія як інструментарій ЗП. З часів Ататюрка – пріоритет належав двостороннім відносинам.
Глобальна роль Туреччини – мета ЗП. Туреччина як глобальна держава у МВ. Багатовекторність політики формується остаточно, відмова від єдиного головного прозахідного вектору. ( Тому Туреччина поступово починає залучатись до міжнародних питань, питань регіональних, які безпосередньо не торкаються Туреччини, але сприяють утвердження Туреччини як важливої держави на міжнародній арені).
З 2007 року Туреччина остаточно відходить від єдиного прозахідного вектору. Європейський вектор залишається важливим, але не пріоритетним, на рівні з іншими векторами.