84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.

Перша заявка Туреччини на асоційоване членство в ЄЕС була подана ще у 1959 р. У 1961 і 1962 рр. заявку про асоційоване членство подавали знов. Під час переговорів сторони обговорили умови Договору асоціації і у вересні 1963 р. він був підписаний.

У 1987 р. Туреччина офіційно подала заявку про повне членство в ЄЕС, яка керівними органами організації практично була проігнорована. Це було викликано низкою причин, а саме: Туреччині вказувалося на недоробки у сфері соціальних і політичних свобод, на ущемлення прав національних меншин, невирішеність кіпрської проблеми і наявність спірних питань з Грецією, що є країною-членом організації, невирішеність «курдського питання», що фактично переросло у військове протистояння. До того ж Туреччині не вдавалось зупинити постійно зростаючу інфляцію.

У 90-ті роки поряд з економічною відсталістю на перший план висунулися політичні перепони, зокрема, незадовільна ситуація з дотриманням прав людини і основних демократичних свобод в країні. Насамперед це стосується поваги прав курдської меншини і немусульманських конфесій, відмови від застосування тортур у в'язницях, зменшення особливої ​​ролі армії в політичному житті країни. Крім того, до недавнього часу улюбленою темою противників входження Туреччини до Євросоюзу був її конфлікт з Грецією з приводу Кіпру. Позитивний результат голосування за «планом Аннана» серед турків-кіпріотів в квітні 2004 р. частково позбавив ЄС цього козиря.

Серед основних перешкод, висунутих Заходом на шляху Туреччини до ЄС, треба згадати швидке зростання населення в країні, внаслідок чого Туреччина буде володіти найбільшим представництвом у Європарламенті, загрозу напливу турецьких мігрантів до країн ЄС, а також сусідство Туреччини з такими проблемними зонами, як Близький Схід і Закавказзі.

На парламентських виборах у 95 р. перемогу здобули ісламісти, на зміну яким у 1999 р. прийшли праві та ліві націоналісти, що не могло не позначитись на поглядах Європи щодо вступу Тур. Угода про митний союз – березень 1995 р.

До середини 90-х рр. Тур. виконала практично всі умови, передбачені Додатковим протоколом 1970 р. В кінці 1997 р. відносини між Тур. і ЄС знову загострилися через невизначеність перспектив вступу Туреччини, після того як ЄС оголосив про початок переговорів про повноправне членство з Польщ., Чех., Угорщ., Словен., Ест. та Кіпром. При цьому Тур. не потрапила навіть у другу хвилю розширення. Поясненням позиції ЄС стало те, що країна не відповідає поки економічним і політичним вимогам.

Статус кандидата в члени ЄС Туреччина отримала лише у 2000 р. на самміті в Хельсінкі. Вступ в ЄС вимагає від Туреччини певної трансформації внутр. і зовн. політики, що в середині країни сприймається неоднозначно. У 2002 р. до влади в Туреччині прийшла Партія справедливості і розвитку, яка базується на ісламських політичних принципах, в той же час наполягає на тому, що вона є сучасною політичною проєвропейською силою, яка вважає для себе пріоритетними соціально-політичні питання. До найголовніших програмних цілей ПСР відносить вступ Туреччини до Євросоюзу та інтеграцію у світову економіку. Завдяки зусиллям ПСР Великі Національні Збори Туреччини у серпні 2002 р. прийняли рішення про внесення змін у Конституцію країни, які відповідали б вимогам ЄС. У той же час Туреччина спиралася на підтримку США для досягнення своєї мети - вступу до ЄС. Необхідною умовою вступу Туреччини до Євросоюзу була відповідність її Копенгагенським політичним критеріям. У жовтні 2004 року Європейська Комісія прийняла рішення про те, що країна відповідає зазначеним критеріям в цілому.

Після 2002 – реформа Конституції та законодавства. Адаптація тур. економіки до вимог європейського ринку проходила в досить жорстких умовах, оскільки Тур. так і не отримала від ЄС раніше обіцяної фін. допомоги на економ. реструктуризацію (заблок. Грецією).

2002 – саміт в Копенгагені, вимога – дип. визнання Кіпру.

Запуск переговорного процесу – жовтень 2005 р.

Австрія, Угорщ., Данія, Люксемб. і Фр. – найактивніші противники прийому Тур. в ЄС. Населення країн зі значним мусульман. прошарком – Фр., ФРН і Австрія - налаштоване найбільш негативно в питанні прийняття Тур.. Копенгаген проти вступу Туреччини через педантичність щодо дотримання турецькою владою прав людини. З іншого боку, Італія є прихильником вступу Тур. до ЄС. ВБ і Португ. також виступають за прийняття Тур.

У цілому, перспективи вступу Тур. в ЄС у найближчому майбутньому можуть бути сприятливими, але це залежить від великої кількості внутрішніх і зовнішніх факторів. До числа внутр. факторів відноситься здатність Тур. демократизувати свою політичну систему в напрямку європейської моделі (3 гілки влади). Максимально можлива приватизація держсектора і зменшення адміністративного тиску влади на економіку також є необхідною складовою руху до західної моделі. Дуже значущим є політ. лобізм з боку США, які хочуть мати «вірного» союзника в дуже неспокійному, але вкрай важливому сировинному регіоні світу. У свою чергу, ЄС у разі прийняття Тур. різко збільшує свій політичний потенціал за рахунок зростання військової могутності та впливу в ісламському світі. Крім того, ЄС має можливість поліпшити демограф. ситуацію в Європі, геополітично проникнути на регіон поставок енергоресурсів, збільшити ринки збуту і сфери вкладення капіталу.

Гальмуючі внутр. фактори: повільний процес політ. демократизації, відсутність інформац. відкритості та свободи слова, недостатньо ефективні реформи у сфері екон. лібералізації. Виною всьому, можливо, брак політичної волі влади, надмірне вплив армії на внутрішнє життя країни, сильна корупційна складова, небезпека виникнення регіонального та міжконфесійного розколу внаслідок демократизації суспільства згори.

До числа зовнішніх факторів, що обтяжують прийняття відносяться: ротація політичного керівництва європейських держав з погано передбачуваною реакцією на хід переговорів з Анкарою, перспектива різкого зростання ісламського впливу в ЄС, диспропорції між потенц. політ. значимістю Тур. в органах ЄС та її екон. внеском, вихід ЄС безпосередньо на межі гарячих точок Бл. і Сер. Сходу та Кавказу. У соц.-екон. сфері на підсумок переговорів може негативно позначитися швидке зростання ксенофобських настроїв у «старих» країнах Європейського Союзу внаслідок деформації ринку праці ЄС «дешевими» міграційними потоками і перспектива високих фінансових витрат ЄС на підтягування тур. економіки до стандартів Спільного ринку. Аналітики прогнозують можливий вступ Тур. у 2015 р.