- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
72. . Ірансько-російські відносини
Российско-иранские отношения уходят корнями в историю обеих стран и на протяжении многих лет переживали разные взлёты и падения. Изучение этих связей, а также треугольника Россия – Иран – США, имеет большое значение, особенно - если учесть, что в последние годы произошли значительные перемены на региональном и международном уровне, улучшились взаимоотношения Москвы с Вашингтоном и сменилась политическая элита в России. С 1990 года российско-иранские отношения стали понемногу улучшаться, если не считать эпизода, связанного с отказом российской стороны поставлять в Иран ракетный комплекс С-300. Для более глубокого анализа рассмотрим три существующих в Иране подхода к отношениям с Россией. Первый подход - абсолютно пессимистический. Его сторонники, ссылаясь на историю отношений двух стран - Туркманчайский и Голестанский договоры первой половины XIX века, в результате которых большая часть Кавказа вошла в состав Российской империи; невыполнение Россией принятых на себя обязательств в отношении Бушерской атомной электростанции и ракетного комплекса С-300 и т.д. - считают Москву ненадёжным партнёром. Те, кто разделяет эту позицию, полагают, что все проблемы Ирана вызваны его отношениями с Россией, которая использует его, как пешку на шахматной доске дипломатии.
Второй подход - абсолютно оптимистический. Его апологеты, ссылаясь на дружественные отношения в прошлом, считают Россию стратегическим партнёром. С точки зрения сторонников этого мнения, в 1991 году с развалом Советского Союза растаял лёд во взаимоотношениях двух стран и они достигли уровня, не виданного за последние 400 лет. При таких условиях Россия стала защитницей Ирана в ООН и предоставила ему множество современных технологий, которыми отказался делиться Запад. Согласно этой позиции, обе страны в нынешних обстоятельствах учитывают интересы друг друга в регионе, и если в их двусторонних отношениях возникают проблемы, то они касаются лишь способов руководства, и их можно решить при помощи урегулирования или унификации этих способов. Третий подход является компромиссным. Он базируется на том, что отношения России с Ираном имеют большей частью политический характер. Так, если смотреть на эти отношения более реалистично, мы поймём, что не следует судить категорично об отношениях двух стран. Они обе преследуют свои национальные интересы, и политические круги Тегерана прекрасно осознают роль и значимость России. Поэтому в условиях общего равенства, действия Ирана определяются более тесным сотрудничеством с Россией. Согласно мнению сторонников этого взгляда, даже если бы Россия не была сверхдержавой и членом Совета Безопасности ООН, она всё равно представляет собой крупную региональную державу, обладающую чрезвычайно значимым геополитическим и геоэкономическим потенциалом, поэтому сотрудничество с этой страной необходимо. Если исходить из естественной потребности поддержания контактов с разными странами, Москва является одним из главных внешнеполитических партнёров Тегерана. Кроме того, сторонники этого взгляда подчёркивают, что из трёх уровней сотрудничества (международного, регионального и двустороннего), первый играет в отношениях Москвы и Тегерана ведущую роль. Однако региональный и двусторонний аспекты тоже не должны оставаться без внимания. Другими словами, на двустороннем уровне большой важностью обладает то направление сотрудничества, которое касается международной безопасности. По этой причине утверждается, что российско-иранские отношения по большей части касаются обсуждения вопросов безопасности. Однако, сторонники третьего взгляда убеждены, что надо ломать ограничения и рамки и расширять отношения двух стран. Из-за роста напряженности в отношениях с Западом, в первую очередь, с США, Иран нашел поддержку на стороне России. Руководство Ирана чрезвычайно заинтересовано в том, чтобы ограничить влияние США в Центральной Азии и на Ближнем Востоке. В этой связи президент Ирана Махмуд Ахмадинежад форсировал переговоры о вступлении Ирана в Шанхайскую Организацию Сотрудничества, и в 2005 по инициативе России ему был предоставлен статус наблюдателя. В скором времени возможно начало полноценного участия Ирана в этой организации. Сближение Ирана с ШОС считается самым большим дипломатическим успехом страны со времени Исламской революции.
При посредничестве России в мае 2004 Иран подписал с Арменией договор о поставках газа в эту страну на ТЭС в городе Раздан по новому газопроводу Иран — Армения, так как из-за нестабильной ситуации, связанной с «Революцией роз» в Грузии, Россия не могла гарантировать бесперебойные поставки газа в Армению. Тем не менее, «Газпром», владеющий блок-пакетом акций «Армросгазпрома», пытается ограничить поставки из Ирана только объёмами, необходимыми Разданской ТЭС.
По утверждению генерал-майора госбезопасности Анзора Майсурадзе "26 февраля 1921 года, Советское правительство подписало с Ираном документ, который остается в силе и по сей день. На основании этого соглашения, СССР, а после его развала Россия, обладает правом без согласования с иранским правительством вводить свои войска на иранскую территорию в случае, если Иран не сумеет самостоятельно справиться с внешней угрозой. Многие не помнят об этом договоре, однако о нем не забывают дипломаты и, конечно же, руководители государств, подписавших документ"[2].
После распада СССР Россия пыталась наладить с Ираном сотрудничество в военной сфере, так как Иран являлся одним из самых перспективных рынков. Были подписаны контракты на поставку и обслуживание вооружения: танков Т-72, БМП, самолетов, ракет, но под давлением Соединенных Штатов в 1995 Россия заморозила поставки Ирану военной техники.
Со временем ситуация наладилась. Сегодня Иран и Россия активно развивают военно-техническое сотрудничество. Россия весьма успешно использует санкции западных стран в отношении Ирана, поставляя вооруженным силам республики свою технику — самолеты Су-27[источник не указан 1096 дней], МиГ-29[источник не указан 1096 дней], Ил-76[источник не указан 1096 дней], системы ПВО Тор[источник не указан 1096 дней] и т. д., постепенно заменяя западную технику.
Пожалуй, важнейшим фактором в отношениях России и Ирана является иранская ядерная программа. Двустороннее сотрудничество в области мирного использования атомной энергии началось в 1992 с подписанием соответствующего договора. В 1995 был подписан контракт на достройку атомной электростанции в городе Бушер на юге Ирана. Строительство ведется с 1998 компанией «Атомстройэкспорт».
Иранская ядерная программа является проблемным вопросом в отношениях России и США. Россия всячески защищает контракты с Ираном от международных санкций. Соединенные Штаты часто инициируют в Совете Безопасности ООН рассмотрение резолюций по «иранскому атомному досье», которые в изначальном варианте содержат угрозы санкций и применения военной силы, но после прений с Россией и корректировки их принятие уже фактически не несет никакого значения.
