- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
В 90-е годы внешнеполитический курс ИРИ претерпел определенные изменения, внешнеполитическая стратегия стала характеризоваться большей умеренностью. В Иране все больше внимания стали уделять отношениям с непосредственными соседями.
После распада СССР Иран получил возможность свободно развивать отношения со странами Центральной Азии, что было невозможно ранее, когда все связи контролировались центральным руководством СССР и его внешнеполитическим ведомством. С другой стороны, вакуум, образовавшийся после исчезновения Советского Союза, поспешили заполнить не только Иран, но и другие силы, присутствие которых в регионе, а в особенности в непосредственной близости от своих границ, не устраивало Иран во всех аспектах. После распада СССР обострилась социальная напряженность в регионе, ставшая в значительной степени результатом ухудшения экономического положения в новых независимых государствах Центральной Азии. Увеличилась опасность возникновения конфликтов на этнической, национальной, конфессиональной почве. Иран потенциально уязвим с точки зрения внутренних этнических конфликтов и, если произойдет дестабилизация обстановки в любой из центральноазиатских республик, внутренние проблемы региона могут выйти из-под контроля. Все это, естественно, не могло не вызывать обеспокоенности ИРИ, и Центральная Азия стала объектом пристального внимания Ирана, превратилась в одно из основных направлений его внешней политики, что сохраняется и сейчас и открыто признается руководителями иранского внешнеполитического ведомства.
Период 1998--2000 годов можно назвать прорывом ИРИ на Запад. Уже в первой половине 1998г. состоялись первые контакты глав руководителей внешнеполитических ведомств ИРИ и стран Западной Европы, в ходе которых подчеркивалось обоюдное стремление сторон к нормализации отношений. В сентябре 1998 г. в ходе очередной сессии Генеральной Ассамблеи ООН между министрами иностранных дел Великобритании и ИРИ была достигнута договоренность о восстановлении дипломатических отношений на уровне послов. Министерством иностранных дел поставлена задача: сохранение внешней политики принцип последовательности, уважение к ценностям исламской революции, сделать её боле экономически адоптированной и ориентированной к новой политической ситуации.
В 1998 году президентом Ирана стал Мохаммед Хатами, пользовавшийся репутацией либерала и реформатора. В скором времени он призвал к "диалогу между цивилизациями", что подразумевало восстановление полноценных связей Ирана с окружающим миром, прежде всего, с США. Результатом дипломатических зондажей стало выступление госсекратаря США Мадлен Олбрайт\Madeleine Albright, которая в 2000 году официально принесла извинения Ирану за свержение Моссадыка, указав, что приход к власти шаха (последовал за свержением) замедлило процесс развития Ирана. После этого США смягчили санкции против Ирана.
Однако результатом этой речи стало ужесточение иранской позиции. Кеннет Поллак\Kenneth Pollack, автор книги "Персидская Головоломка"\The Persian Puzzle, пишет, что Иран был неудовлетворен этим шагом США. Во-первых, извинения были произнесены слишком поздно и в слишком расплывчатой форме, а, во-вторых, в речи Олбрайт содержалась критика "неизбираемых" иранских властей, что было воспринято как камень в огород иранской теократии. По мнению Поллака, это вызвало гнев Верховного Лидера Али Хаменеи.
После 1998 года Исламская Республика Иран в своей внешнеполитической деятельности особо акцентировала внимание на экономические аспекты. Проблему сближения национальной экономики с мировой экономикой невозможно решать без привлечения иностранных инвестиций, участия других стран в развитии современных, наукоемких и высокотехнологических отраслей промышленности, укрепления международного доверия, развития культурных связей между государствами, внедрения новых передовых технологий и активного участия Ирана в деятельности региональных и международных организаций и на перспективе получения статуса члена Всемирной торговой организации (ВТО).
