69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.

Відповідно до статей 152 й 154 Конституції Ісламської Республіки Іран, зовнішня політика країни заснована на запереченні будь-якого прагнення встановити свою гегемонію над іншими й непокорі чужому пануванню, збереженні незалежності у всіх сферах життя, територіальної цілісності, захисту прав всіх мусульман, неприєднанні до держав, а також на підтримці мирних взаємин з неворожими державами. Своїм ідеалом Ісламська Республіка Іран бачить “щастя людини у всьому людському суспільстві, розглядаючи незалежність, свободу й верховенство права й правосуддя в якості права всіх людей. Тому ІРІ утримується від якого-небудь втручання у внутрішні справи інших народів і підтримує справедливу боротьбу пригноблених проти гнобителів у всіх частинах миру”.

У рамках вчення імама Хомейні, на базі його основних концепцій формулюються державні інтереси Ірану, які і є керівним початком у визначенні пріоритетів його політики та її основних цілей.

Відповідно до інтересів ІРІ головна мета політики клерикального керівництва полягає в створенні під егідою Ірану “світової ісламської громади - умми”. Дане положення, суть якого офіційно закріплена в статті 11 Конституції ІРІ, має довгостроковий характер.

Можливість реалізації цієї мети ставиться в пряму залежність від успішного вирішення найважливіших завдань глобального характеру, У найбільш узагальненому вигляді вони зводяться до політичного, економічного й військового об'єднання ісламського світу по іранському зразку. Виходячи з даних стратегічних установок можна виділити три рівні довгострокових цілей зовнішньої політики Ірану, на реалізацію яких направляються основні зусилля керівництва країни.

Перший рівень цілей пов'язаний з перетворенням Ірану в загально-мусульманський центр сили. Його досягнення варто розглядати як досить віддалену перспективу, оскільки постановка даних цілей на порядок денний без утвердження Ірану загально-регіональним центром сили в зоні Ближнього й Середнього Сходжу не має реального змісту.

Другий рівень саме й припускає перетворення ісламського Ірану в регіональний центр сили. Для цього іранське керівництво прагне до досягнення в регіоні політичного, економічного й військового лідерства.

Третій рівень цілей розташований на “національній території”, тобто пріоритети зовнішньої політики зосереджені на вирішенні внутрішньоіранських завдань, зокрема на забезпеченні політичної стабільності держави, створенні незалежної економіки з розвинутою промисловістю, будівництві потужних збройних сил.

70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.

Ісламська революція в Ірані 1979 послужила вихідним пунктом безлічі спроб експорту революції. Шиїтський режим практично одночасно з взяттям в влади в Тегерані в 1979 році почав планувати розширення революції на переважно шиїтський Ірак, Північний Ємен, а з 1982 також на Ліван. Для цього була створена спецлужб Кодс. Спроби переворотів тим не менш провалювалися. У 1980 році Ірак нападає на Іран (див. Ірано-іракська війна). Фактичне поразку Ірану в 1988 і провал експорту революції пішов на користь Саддаму Хусейну, допоміг йому утримувати Ірак в ізоляції від тенденцій решти ісламського світу. Незважаючи на те, що лідер революції аятолла Рухолла Мусаві Хомейні закликав радянського керівника Горбачова до прийняття ісламу і перетворенню СРСР в "Союз Ісламських Радянських Республік", експорт ісламської революції в країни Середньої Азії не відбувся. Зі смертю Хомейні в 1989 вже здавалося, що з ідеєю експорту революції покінчено, але вже в 1991 після поразки Іраку у Війні в Перській затоці Ірак намагається знову підтримати повсталих іракців в Ірані своїми військами, щоб привести до перемоги ісламську революцію. Алжирський режим в 1992 також звинувачував Іран в спрямованою проти нього політиці. Після третьої війни (див. Іракська війна) також вже і США звинувачують Іран у новій спробі експорту революції в Ірак. Незважаючи на відмову Тегерана від ідей експорту революції, число прихильників ідей експорту ісламської революції тільки зросла, в тому числі в Єгипті.

Концепція експорту ісламської революції базується на ідеології хомейнізму. Ідеологічну основу військової доктрини Ірану становить вчення імама Хомейні або “неошиїзм”. Ця політика здійснюється, умовно говорячи, трьома методами: “мирним” (пропагандистським), “напіввійськовим” й “військовим”. Однією зі сторін позитивної еволюції клерикального режиму в ІРІ за чверть століття стала переоцінка значимості кожного із трьох методів експорту ісламської революції. З об'єктивних і суб'єктивних причин пріоритет до 2005 р. явно віддавався “мирному” методу. Однак, не можна стверджувати, що остаточно відкинуто й два інших. Це випливає хоча б з того, що одним з компонентів військової доктрини Ірану є будівництво національних збройних сил, якими, як заповів імам Хомейні, повинна стати “Ісламська армія 20 мільйонів”.

Ісламський фундаменталізм, проповідуваний Тегераном, сьогодні є головною небезпекою для ряду близькосхідних країн. Іранську присутність видно неозброєним оком у Судані й Лівані, Тегеран не робить секрету зі своєї підтримки організації ХАМАС на окупованих Ізраїлем арабських територіях. Він категорично проти мирного процесу на Близькому Сході.

Тегеран активно виступає проти арабо-ізраїльських переговорів по близькосхідному врегулюванню. Виступаючи на словах з антиізраїльських позицій, Іран насправді переслідує свої власні цілі, прагнучи взяти під контроль радикальні палестинські угруповання, що виступають проти переговірного процесу, і тим самим розширити базу ісламської революції. Він також працює з метою об'єднання радикалів у Палестинському русі опору, для того щоб утворити єдиний фронт на противагу Організації визволення Палестини.

Особливо ж ситуація загострилась після президентських виборів літа 2005 р., коли до влади прийшов ультра-консервативний Мохамед Ахмадінежад.

На своїй першій прес-конференції новообраний президент досить чітко виклав свої цілі — перетворити Іран на сучасну ісламську державу і почати експорт ідей ісламської революції за її межі. Втім, претендуючи на таке духовне лідерство в ісламському світі або навіть на планеті загалом, Іран фактично кидає виклик своєму головному супернику — Сполученим Штатам. Та водночас, напевне, саме так Тегеран може змусити Вашингтон рахуватися з власною думкою.