- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
В декабре 1979 года советский ограниченный контингент вошел в Афганистан. В Пакистане эта акция вызвала крайне отрицательную реакцию. Пакистано-американские отношения к этому моменту находились не в лучшем состоянии. Накануне президент США Дж. Картер предложил этому государству финансовую «помощь» в размере 400 млн долларов. Тогдашний президент Пакистана Зия уль-Хак на созванной по этому поводу пресс-конференции откровенно высмеял «подарок» Картера, заявив, что «семечки нам не нужны».
После ввода советских войск в Афганистан (а пакистанские представители на различных уровнях стали утверждать о появлении войск Советского Союза на границах Пакистана) пакистано-американские отношения качественно меняются.
Реакция в Пакистане на советскую акцию проводилась по обычному сценарию: после проповедей в мечетях тысячные толпы разъяренных фанатиков двинулись к нашему посольству. И только после нашего предупреждения пакистанским властям, что мы будем вынуждены обратиться за защитой к своему правительству (от афгано-пакистанской границы до Исламабада нашим танкам потребовалось бы полтора часа хода), толпа была остановлена, не дойдя до посольства.
После ввода советских войск в Афганистан в этой стране начала стремительно развиваться гражданская война. Оппозиционные вооруженные формирования исламских партий и организаций базировались на территории Пакистана, где имели широкую сеть лагерей по подготовке моджахедов. Вся эта деятельность проходила под непосредственным контролем пакистанских спецслужб и пакистанских инструкторов. Пакистанцы предоставляли моджахедам военную технику и снаряжение. (Так что ко времени создания организации «Талибан» пакистанские военные и спецслужбы имели значительный практический опыт.)
Активизируя лозунги исламской солидарности и священной войны — «джехада», — тогдашний президент Пакистана Зия уль-Хак преследовал конкретные внешнеполитические цели — «заработать» благоприятный имидж в глазах западного международного сообщества и получить военную и финансово-экономическую помощь, в которой Пакистан остро нуждался. В значительной мере Зие уль-Хаку это удалось. Генерал, который был широко известен как глава военного режима, грубо нарушающего права человека, расправляющийся со своими политическими противниками, стал одним из самых близких союзников Соединенных Штатов. Не это ли еще одно красноречивое подтверждение двойных стандартов «великой американской демократии»? Отношения между двумя странами характеризуются теперь не иначе как «стратегическое согласие». Вскоре Вашингтон выделил Исламабаду 3,2 млрд долларов, причем большая часть этой суммы предназначалась на военные цели. (Вспомним Картера и его «семечки» — 400 млн долларов.)
Имеется более чем достаточно подтверждений и свидетельств о действиях пакистанских военных и спецслужб в Афганистане, прямо направленных против СССР и осуществлявшихся при прямом и активном содействии США. Такое «сотрудничество» Пакистана и Соединенных Штатов опять же пригодится им до определенного этапа при создании организации «Талибан».
Установив свое господство над Афганистаном руками талибов, Исламабад мог бы перейти к практическому претворению своих замыслов в отношении бывших среднеазиатских республик бывшего Советского Союза.
Дальнейшие события в Афганистане стали развиваться по сценарию, несколько отличному от того, что хотела пакистанская военно-политическая и религиозная верхушка. Несмотря на значительные военные успехи талибов (они захватили большую часть Афганистана), подавляющее большинство населения этой страны не приняло талибов и установленный ими «новый порядок». Аскетичный, ортодоксально-консервативный ислам в их трактовке, жестокие репрессии против инакомыслящих не могли не вызвать у большинства афганцев негативного отношения к «завоевателям». И это очень ярко проявилось после изгнания талибов войсками «северного альянса» и американцами с оккупированных ими территорий — для подавляющего большинства афганцев наступил праздник освобождения. Это был ощутимый удар по престижу Пакистана, который, как в древних мифах, «выпустил джинна из бутылки», но не смог с ним совладать.
