48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.

Причини. Проблеми індійсько-пакистанських відносин були спричинені недоліками плану Маунтбеттена, відповідно до Індія мала бути поділена за релігійною ознакою на дві частини – власне Індію, де переважало індуське населення та Пакистан, де проживали у переважній більшості мусульмани. Кожне окреме князівство самостійно мало вирішувати до якої з цих держав приєднатися.

Варто зазначити, що під час поділу Британської Індії не враховувалися економічні характеристики майбутнього Пакистану та Індії. Так територія Пакистану була роз’єднана у півтори тисячі кілометрів індійською територією. Більше того на території Пакистану на момент розділу майже не було важкої промисловості, натомість добре розвивалося сільське господарство. Принцип розділу території за релігійною ознакою привів до того, що виникла проблема міграції населення з Індії до Пакистану і навпаки, що часом супроводжувалася кривавими погромами.

Найбільше проблем викликав майбутній статус князівств Джамму та Кашмір. Зокрема у князівстві Кашмір проживало 77% мусульман, але економічно був більше зв’язаний з Індією та більшість індійських правителів народилися в Кашмірі.

Причини другої війни. Якщо говорити про розвиток індійсько-пакистанського протистояння у 60-70-х роках варто розпочати з того, що у 1956 році Конституційна Асамблея Кашміру визнала Кашмір територією Індійського Союзу. Таке рішення визнала і Комісія ООН з Кашміру, але звичайно не Пакистан. У цей час Пакистан посилює відносин з Сполученими Штатами, свідченням чого є Договір про взаємодопомогу та вступ до СЕНТО і СЕАТО. Окрім того, зміцнюються його відносини з Китаєм, особливо після прикордонного конфлікту Індії та Китаю у 1962 році. У зв’язку з посиленням регіонального впливу Пакистану Індія йде на переговори з метою вирішення питання Кашміру мирним шляхом. На таку пропозицію Індії Пакистан не погодився і вже у 1965 році розпочалась війна в районі Качського Ранну.

Результат Одразу після початку конфлікту була підписана мирна угода, яка що цікаво того ж року була порушена Пакистаном. Задля вирішення цього конфлікту була оприлюднена резолюція 209 та 210 про припинення вогню. Як сполучені так і Радянський Союз голосували за цю резолюцію, адже конфлікт не сприяв стабільності в регіоні. Більше того Радянський Союз виступив посередником у підписанні Ташкентської декларації у 1966 році, що було безперечним зовнішньополітичним успіхом цієї країни, оскільки була фактично заблокована китайська участь у конфлікті та зменшений вплив США в регіоні. Ташкентська декларація складалася з 9 статей про відновлення соціально-економічних зв’язків між двома державами, відновлення дипломатичних відносин та мирного співіснування. Що важливо у ній йшлося про проведення плебісциту, але механізм його проведення передбачений не був, що викликало розбіжності у тлумаченні цього положення(Пакистан хотів під міжнародним контролем, Індія –ні).

Третя війна. Причини

1. Будівництво пакистансько-китайського шосе між Гілгітом і Синьцзяном, оскільки Гілгіт був незаконно окупованою територією Пакистаном, Індія – проти

2. Будівництво греблі Фаррака на річці Інд не було вигідним для Східної Бенгалії

3. Після Кашмірської війни 1965 року погіршилося економічне становище Пакистану, у Східній Бенгалії відцентрові тенденції(до влади приходить Муджибур Рахман, який хоче незалежності)

У 1971 році Індія підписує з РС договір про Дружбу і партнерство, готується до війни і успішно атакує Пакитан (Індійський бліцкриг грудень 1971), що було зірковим часом Індіри Ганді. Поразка у війні Пакистану сприяла незалежності Бангладешу.

Результат.1972 – Симлська угода, яка закріплювала кордон у Джаммі та Кашмірі на момент припинення вогню 1971 року. Бангладеш визнав Пакистан у 1974

Розпочинається нормалізація індійсько-пакистанських відносин. Індія послідовно відстоювала позицію, згідно з якою проблему було врегульовано Сімлською угодою, пакистанська сторона продовжувала наполягати на необхідності проведення плебісциту.