46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.

Авторитет Неру в жовтні 1962 був значно підірваний після вторгнення китайських військ на територію штату Аруначал-Прадеш та на територію на Пн-сх.Кашміру. Китай намагався заставити індію відмовитись від прав на стратегічно важливу рівнину аксайчин на сході ладакха в кашмірі. Озброєнні сили кнр нанесли декілька ударів індійській армії і окупували територію. До того часу коли китай заявив про вивід військ із всіх зайнятих районів крім аксайчина Неру змушений був звернутися за військовою допомогою до США (зброя з ВБ та США до Індії за умови, що Індія буде налагоджувати діалог з Пакистаном). СРСР не підтримав КНР (нейтралітет)! Випадки з прикордонними інцидентами мали місце і пізніше.

В 1959—1969 рр. взаємні пошуки Індією і Пакистаном шляхів до нормалізації відносин привели до досягнення двосторонніх домовленостей, що розв'язували ряд неврегульованих проблем: Кашмір, а також проблема розпо­ділу між двома країнами водних ресурсів річки Інд.

Проте на рубежі 60-х років спостерігається нове загос­трення дещо приглушених у попередні роки суперечнос­тей між Індією і Пакистаном. Погіршення індійсько-китайських відносин Пакистан намагався використати з вигодою для себе. В січні 1962р. президент Пакистану відхилив індійську пропозицію вести переговори щодо кашмірської проблеми на основі визнання лінії припинення вогню в Кашмірі постійним кордоном між двома країнами, а 3 травня того самого року -спільне китайсько-пакистанське комюніке про згоду сто­рін провести переговори з метою визначення й уточнен­ня кордонів. Воєнна акція Китаю проти Індії восени 1962 р. ус­кладнила її міжнародне становище й певним чином пос­лабила індійські позиції в індійсько-пакистанському протистоянні. Врегулювання спірних питань з Пакиста­ном з урахуванням домагань останнього висувалось Захо­дом як одна з умов надання Індії військової допомоги Під їхнім тиском наприкінці грудня 1962р. Індія розпо­чала прямі переговори з пакистанською стороною.

У квітні 1965 р. сталися серйозні збройні сутички між військами Індії й Пакистану через невелику прикордонну ділянку в районі Качського Ранну, які вдалося припинити за посе­редництва англійського уряду. 30 червня 1965 р. була до­сягнута індійсько -пакистанська угода про припинення вог­ню, відновлення статус-кво й відведення збройних сил на позиції, які вони займали на 1 січня 1965р.Припинення воєнних дій на Качському Ранні не привело до пом'якшення напруженості в індійсько-пакистанських відносинах. На початку серпня 1965 р. її центром стає Кашмір, внутріполітична ситуація в якому була вкрай нестійкою. Політичну нестабільність у Джамму і Кашмірі Пакистан використав для перекидання через лінію припинення вогню переодягнених у цивільне пакистанських військових з метою організації диверсій і заворушень.. Власті Ісламабада, відхилили звинува­чення Індії.. Після переходу 25 серпня 1965 р. індійськими військами лінії припинення вогню в Кашмірі сутичка набрала форми повномасштабної війни,

Рада Безпеки 00Н 4 і 6 вересня 1965 р. прийняла резолюції , які закликали обидві сторони до негайного при­пинення вогню і відведення військ на вихідні позиції. Пакистанська сторона намагалася пов'язати питання припинення воєнних дій з питанням «гідного врегулю­вання кашмірського спору», що, звичайно, не могло не відбитися на позиції індійської сторони. 20 вересня 1965р. Рада Безпеки одноголосно ухвалила резолюцію, що вимагала припинення вогню 22 вересня і по­дальшого відведення всіх збройних формувань на позиції. В ніч на 23 серпня вогонь на індійсько-пакистанських фронтах був припи­нений.

В такій обстановці нетривкого перемир'я роль посе­редника в урегулюванні індійсько-пакистанського конф­лікту взяв на себе СРСР. Уряди США й Великобританії висловилися на підтримку радянської пропозиції про добрі послуги при прямих переговорах між Індією і Па­кистаном і порадили їм прийняти запрошення радянсь­кого уряду. Виявивши добру волю, обидві сторони прий­няли радянську пропозицію без будь-яких попередніх умов, і 4 січня 1966 р. в Ташкенті розпочалися важкі переговори прем'єр-міністра Індії Л. Б. Шастрі і прези­дента Пакистану Мохамеда Айюб-Хана з питань урегулю­вання міждержавного конфлікту. Вони закінчилися під­писанням 10 січня 1966 р. Ташкентської декларації, в дев'яти статтях якої були визначені невідкладні заходи з відновлення в регіоні нормального й мирного становища. Зокрема, сторони проголосили рішучість відновити нормальні й мирні відносини, сприяти взаєморозумінню й дружбі, добросусідству й співробітництву.

1970 унаслідок заворушень у Пакистані (арешту Рахмана, та переслідувань індусів Пакистану) 10 млн. біженців в Індії. За часів Бангладеш.кризи Індія відкрито підтримала Бангладеш. Незалежн. Бангладеш за підтримки Інідії. 72 – Сімлська угода між Інд та Пакистаном (про законність Бангл.). Думали, що Бангладеш залишиться вірним Індії, однак – НІ – зайняв сторону КНР. Те, щ Б.зайняв сторону КНР - виклик для Індії.