- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
Інтеграційні процеси в Південно-Східній Азії. Створення АСЕАН та її діяльність у 60—70-ті роки Політичні зміни, що відбулися в Південно-Схід-ній Азії в першій половині 60-х років, позначилися на подальшому розвитку міжнародних відносин у регіоні і в Азії в цілому. В Брунеї на виборах 1962 р. в законодавчу раду перемогла Народна партія Брунею, проте розпочате під її керівництвом збройне повстання було придушене, а сама партія поставлена поза законом. У 1963 р. шляхом об'єднання Малайської Федерації з Сінгапуром, Сараваком та Сабахом утворилася Федерація Малайзія. В 1965 р. Сінгапур вийшов зі складу цієї федерації й був проголошений самостійною держа¬вою. У внутрішній і зовнішній політиці Індонезії відбувся різкий поворот управо внаслідок установлення в країні політичного режиму «нового порядку», вирішальна роль У якому належала індонезійській армії. Політику придушення демократичних свобод здійснювало військове керівництво Таїланду, що прийшло до влади в 1957 р.
Таким чином, на другу половину 60-х років у Південно-Східній Азії сформувалася група країн з однотипною західною орієнтацією, але неоднотипним державним устроєм. Правлячі кола цих країн розуміли, що вирішення економічних і політичних проблем, життєво важливих для їхнього розвитку, нерозривно пов'язане зі зміцненням миру й принципів добросусідства та співробітництва в Південно-Східній Азії, з досягненням прогресу в справі роззброєння. Передумови створення в Південно-Східній Азії суб-регіональної організації склалися в другій половині 60-х років. Прагнення країн регіону до встановлення взаємних різносторонніх зв'язків становило вияв універсальної й об'єктивної тенденції до регіональної інтеграції. Не випадково тоді в «третьому світі» поширилася концепція колективної опори на власні сили», яка ідеологічно обґрунтовувала необхідність економічного, політичного й культурного зближення цих країн, зміцнення їхнього взаємного співробітництва.
Створенню Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) сприяли такі фактори, як одно типність економічних систем країн, схожість соціальщ політичних структур, культурна спільність та ідеологічна однорідність. 8 серпня 1967р. на засіданні міністрів закордонних справ Малайзії, Сінгапуру, Індонезії, Таїланду, Філіппін у Бангкоці було проголошено утворення на субрегіональній основі Асоціації держав Південно-Східної Азії. Офіційна мета організації — прискорення економічного зростання, соціального прогресу й культурного розвитку, сприяння встановленню миру й стабільності в Швденно-Східній Ази. Найвищим органом організації стали щорічні конференції міністрів закордонних справ, що проводились по черзі в столицях країн Асоціації. У випадках виникнення надзвичайних обставин, кризових ситуацій, конфліктів і т.д. передбачалося проведення спеціальних конференцій міністрів закордонних справ з метою вирішення особливо важливих і термінових, переважно політичних, проблем.
Головними спонукальними причинами, які привели до створення субрегіональної організації, були причини не тільки внутрішнього, а й зовнішнього характеру. До того ж політичні міркування нерідко превалювали над економічними. Створення АСЕАН за часом збіглося з апогеєм американської агресії у В'єтнамі, коли азіатські союзники Вашингтона вочевидь упевнилися в його нездатності силою стримати зростання національно-виз¬вольного руху в Південно-Східній Азії, забезпечити спри¬ятливі політичні умови для стабільного розвитку країн регіону. Вашингтон, як вважали в регіоні, не зміг також протистояти посиленню там позицій Радянського Союзу й Китаю. Створюючи АСЕАН, керівники п'яти держав прагнули завчасно підготуватися до будь-якого можливого наслідку боротьби між двома політичними силами в Індокитаї, створити умови для того, щоб азіатські проблеми вирішувалися самими азіатами в межах регіонального співробітництва. Внутрішньорегіональним чинником створення АСЕАН було намагання ухвалювати колективні рішення і мирним шляхом усувати складні суперечки й конфлікти, що виникають між державами Південно-Східної Азії.
Проблема забезпечення регіональної безпеки безпосереднім чином пов'язана з таким елементом політичного співробітництва між країнами—членами АСЕАН, як координація їхньої зовнішньополітичної діяльності. Мабуть, найважливішим здобутком початкового етапу становлення АСЕАН стало вироблення концепції «зони миру, свободи й нейтралітету» в Південно-Східній Азії, проголошеної в Куала-Лумпурі в листопаді 1971 р. Сутність концепції полягає в прийнятті державами Південно-Східної Азії зобов'язання будувати свої відносини на основі принципів мирного співіснування, утримуватись від участі в конфліктах між великими державами, від розміщення на своїх територіях іноземних баз тощо.
У 70-ті роки під впливом розрядки міжнародної напруженості й зміни політичної ситуації в Південно-Східній Азії країни АСЕАН виявили прагнення не тільки до взаємного зближення і нормалізації відносин між ними на базі принципів мирного співіснування, а й до розширення на цій основі зв'язків з іншими країнами азіатського континенту, зокрема з КНР, яку більшість держав субрегіону не визнавали протягом тривалого відрізка часу. Мова йде про Малайзійську Федерацію, Філіппіни й Таїланд, які встановили дипломатичні відносини з Пекіном у 1974 і 1975 pp. відповідно. Цим самим були усунуті перешкоди на шляху розвитку міждержавних відносин між цими країнами. Важливою віхою розвитку АСЕАН стала Перша конференція глав держав і урядів країн-учасниць, що відбулася на острові Балі (Індонезія) в лютому 1976 р. Скликання цієї конференції спричинювалося необхідністю дати оцінку новій ситуації в Південно-Східній Азії, яка склалася внаслідок воєнної перемоги В'єтнаму й поразки авантюристичного курсу Вашингтона в Індокитаї, потребою підбити підсумки початкового етапу розвитку Асоціації, виробити нову стратегію і тактику. Таким чином, Балійський саміт відкрив новий етап У розвитку АСЕАН, виявив тенденцію до її організаційного зміцнення й політичної консолідації.
В серпні 1977 р. в Куала-Лумпурі відбулася Друга конференція глав держав і урядів країн—членів АСЕАН. Вона підтвердила, що асеанівські зустрічі у верхах остаточно перетворилися на вищий політичний орган Асоціації, а характер питань, які обговорювалися, засвідчив поступальний, хоча й повільний, розвиток інтеграційних процесів у межах АСЕАН.
