- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
Наступление "оттепели" в международной обстановке в 70-е XX века проецировалось и на Корейский полуостров. Активизировались действия руководства обеих Корей в пользу объединительного процесса. Однако их основой по-прежнему оставались попытки использования переговорного процесса для завоевания симпатий международного сообщества и решения внутренних проблем.
Союзные договоры между КНДР и СССР, с одной стороны, и США и РК, с другой, фактически способствовали сохранению "баланса сил" на протяжении периода "холодной войны". В результате в КНДР и РК сложились автономные политические структуры. В то же время упомянутые договоры позволили избежать развязывания еще одной "корейской войны", которая привела бы к осложнению обстановки не только в регионе, но и в мире в целом.
В 80-е годы создаются достаточно серьезные предпосылки для международно-правового закрепления статус-кво двух Корей. Но вместе с тем делаются и первые реальные шаги на пути к объединению, особенно со стороны южнокорейского руководства с приходом к власти первого демократически избранного президента РК Но Тэ У. Южнокорейские руководители впервые отказываются от идеологического подхода к "корейскому вопросу" и провозглашают демократические принципы построения общества на Юге. "Северная политика" президента РК Но Тэ У была успешной и результативной. При нем был заложен принцип фазового сближения национального объединения. Вместе с тем, Сеул не отказался от американского военного присутствия на своей территории. Это давало Пхеньяну возможность использовать данный факт в качестве серьезного контраргумента против политики Юга в "корейском вопросе".
В конце 80-х годов, с приходом к власти в СССР Горбачева М.С. и проведением политики "перестройки", возникла необходимость существенной корректировки советской политики в Корее. Однако просчеты и ошибки, допущенные в этот период во внешней политике руководства СССР, явились причиной упущения открывшихся уникальных возможностей для Советского Союза - выступить в качестве посредника между Севером и Югом Кореи в вопросе объединения, когда был заключен Договор о сотрудничестве. Неоправданное свертывание политических кон- , тактов с руководством КНДР сделало Москву неинтересной для Сеула, и в результате СССР перестал быть активным участником межкорейско- 1 го диалога.
С окончанием холодной войны наметились новые тенденции во взаимоотношениях между обоими государствами. После распада социалистического лагеря мировой порядок приобрел новый облик. В контексте происходящих в мире с конца 1980-х годов политических процессов ситуация
межкорейского противостояния стала меняться.
В декабре 1991 г. Сеул и Пхеньян подписали «Межкорейское соглашение о примирении, ненападении, обмене и сотрудничестве», в котором заявлялось о взаимном официальном признании двух сторон. Это соглашение является первым документом, подписанным двумя Кореями. Республика Корея и КНДР согласились на невмешательство, ненападение и экономическое сотрудничество между сторонами.4 С этого момента постепенно начали налаживаться контакты между Республикой Корея и КНДР с целью мирного объединения страны в будущем. В основном эти контакты носят гуманитарный характер.
С 1998 г., когда президентом Республики Корея стал Ким Дэ Джун, северокорейская политика РК по отношении КНДР стала именоваться политикой «солнечного тепла», что подразумевает ослабление напряжения в межкорейских отношениях. Политика «солнечного тепла» была направлена на преодоление враждебности, сотрудничество, и включала также помощь Северу в борьбе с отстальностью.
Итак, на рубеже XX–XXI вв. появилась надежда на мирное объединение двух Кореей. В июне 2000 г. впервые в истории состоялась межкорей ская встреча на высшем уровне. С 13 по 15 июня южнокорейский президент Ким Дэ Джун находился в Пхеньяне на межкорейском саммите. Перед отъездом Ким Дэ Джун заявил, что этот саммит должен быть первым шагом на пути к миру на Корейском полуострове, к сотрудничеству и, наконец, к объединению, положить конец 55-летней конфронтации и взаимному недоверию между двумя государствами.12 Первый межкорейский саммит привлек внимание политических деятелей и широкой общественности всего мира.
В ходе саммита 15 июня 2000 г. была подписана совместная межкорейская декларация. Можно сказать, что первый межкорейский саммит был предпосылкой перехода межкорейских отношений на начальный этап мирного сосуществования. Сам факт того, что политические лидеры и одновременно
главнокомандующие вооруженными силами Юга и Севера встретились и подписали совместное политическое соглашение был знаковым событием в истории межкорейских отношений, который мог стать основой для преодоления системы взаимной вражды и отчуждения, возникшей в годы холодной войны на Корейском полуострове. Лидеры двух Корей продемонстрировали намерение сотрудничать и работать для мирного объединения нации. Можно сказать, что благодаря саммиту межкорейские отношения перешли на новый этап своего развития.
После саммита 2000 г. за 7 лет так и не произошел обещанный ответный визит северокорейского лидера Ким Чен Ира в Сеул. Президент Южной Кореи Но Му Хен, продолжая политику «солнечного тепла» свого предшественника, заявил, что Южная Корея всегда готова провести саммит независимо от времени и места.
Второй межкорейский саммит в Пхеньяне состоялся 2-4 октября 2007 г.
