- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
Еще в 60-х годах КНДР выдвинула идею конфедерации, которая тогда означала объединение путем проведения всеобщих выборов. В 1980 г. эта идея была конкретизирована, смысл его сводился уже к созданию конфедеративного государства, в котором каждая часть развивалась бы своим путем, и в то же время решались бы совместные проблемы. Со второй половины 80-х годов Северная Корея предлагала ввести меры доверия на Корейском полуострове, включающие ограничение военных учений, запрет маневров иностранных войск. Южнокорейские инициативы сводились к расширению экономических и гуманитарных контактов. В 1990-1992 pp.межкорейский диалог успешно развивался, состоялось 8 встреч на уровне премьер-министров двух государств. КНДР отказалась от тезиса «две делегации - одно место», после чего оба корейских государства были приняты в ООН (сентябрь 1991 p.). КНДР и РК подписали Соглашение о примирении, ненападении, обменах и сотрудничестве (декабрь 1991 г.) и Совместная декларация о безъядерном статусе Корейского полуострова (февраль 1992 p.). Начала налаживаться экономическое сотрудничество. В это время США обвинили Северную Корею в разработке ядерного оружия (1993), хотя подтвердить факт наличия у нее военной ядерной программы не смогла ни одна международная инспекция, включая МАГ ATE. США исходили из того, что страна имела ядерные реакторы на АЭС и теоретически могла изготовить атомную бомбу. Конструктивные межкорейские контакты были прерваны, много совместных проектов заморожено.
В 1993 г. Ким Ир Сен выдвинул «Программу великой национальной консолидации всей нации для объединения Родины» из 10-ти пунктов.Предлагалось создать Демократическую конфедеративной республики Коре, в которой сосуществовали бы различные социально-экономические, идеологические, политические системы Севера и Юга. Во главе объединения должна стать Верховная национальная конфедеративное совет из равного количества представителей КНДР и РК и определенного количества соотечественников из-за рубежа. Совместное правительство координировал работу обеих региональных правительств. Это объединение должно было иметь безъядерный статус, на его территории запрещалось размещение иностранных войск, военных баз, производство, ввоз, применение ядерного оружия. Корейский полуостров навечно превращался в зону мира.
Официальные власти Южной Кореи выступали за предыдущую унификации двух систем перед объединением, что означало бы поглощение одного государства другим. Они считали, что после введения политики открытости их система будет добровольно принята на Севере. Лидер южнокорейской оппозиции, нынешний президент Республики Корея Ким Дэ Чжун предложил программу «Три принципа и три этапа». Тремя принципами объединения он назвал «мирное сосуществование, мирные обмены и мирное объединение».Создание общей корейского государства, по его мнению, должно происходить в три этапа, по мере создания необходимых условий: 1) конфедерация двух независимых государств, 2) федерация двух региональных частей, 3) объединение, при котором образуется «одна страна, одна нация , одно правительство ». Первый этап проекта Ким Дэ Чжуна близок к идее создания Демократической Федеративной Республики Корея. Возникла основа для поиска компромиссов и сотрудничества.
25 февраля 2008 г. в Южной Корее был выбран новый президент Ли Мен Бак. Он подчеркнул, что проблема объединения остается одним из главнейших приоритетов внешней политики Южной Кореи. Объединение – это мечта 70 млн. корейского народа. По словам Ли Мен Бака, межкорейские отношения должны развиваться болем продуктивно. Он заявил, что будет относиться к этому вопросу не как к идеологи ческому, а как к практическому. «Наша цель – это счастливая жизнь народа Юга и Севера и создание основы для объединения страны.
Возможно ли мирное объединение двух Корей? В нынешних условиях оно нереально по ряду причин, прежде всего - из-за нежелания руководства Пхеньяна и Сеула делиться властью с соперником. Существует, также, и стойкое опасение соседей по региону потерять своё исключительное влияние на одну из двух Корей. США и Япония не хотят объединения Юга с Севером, т.к. будут затронуты их экономические и стратегические интересы. По тем же причинам КНР и РФ не хотят чтобы КНДР вдруг становилась частью объединённой Кореи. Договориться же этим сторонам между собой предстоит ещё нескоро... Но нужно ли мирное объединение самим корейцам? Югу (при нынешнем правтельстве консерваторов), также как и Северу (находящемуся под пятой династии Кимов), нужно объединение исключитительно на своих условиях. Такой сценарий подразумевает полное поражение противника или его добровольный отаказ от претензий на власть. Однако так было не всегда. Проводившаяся с 1998 по 2008 в Южной Корее "Политика солнечного тепла" по отношению к Северу, подразумевала мирное сосуществование двух Корей и их тесное экономическое и культурное сотрудничество, примирение и взаимодействие. Но даже тогда мирное объединение в федерацию или конфедерацию оставалось невозможным из-за (опять!) нежелания обоих режимов делиться властью в будущем федеральном или конфедеративном паралменте. На Юге в два раза больше жителей и депутатов в объединённом парламенте тоже должно быть больше, что никогда не устраивало Север.
Постепенно процесс смены поколений в КНДР и в РК приведёт к более спокойному отношению двух Корей друг к другу. Старые обиды и идеологическая несовместимость двух обществ уйдут на второй план (как это было в 1998-2008 гг.). Возможно, лет через 30-40, КНДР сумеет улучшить свою экономическую ситуацию и без капитализма. Люди будут жить лучше материально и получат ряд важных свобод, котрые реально не будут отличаться от уровня жизни и свобод в Южной Корее. Но к тому времени северные и южные корейцы уже станут на столько разными, что жить в одном государстве им будет совсем неуютно.
Концепции объединения. Существуют три концепции объединения Кореи: Сев. Корея поглощает Юж.; Юж Корея поглощает Сев; Сев. и Юг создают конфедерацию и постепенно идут к объединению.
В настоящее время первая концепция представляется нереалистичной из-за огромного разрыва в развитии между двумя частями Кореи. В Южной Корее левые политики в основном поддерживают третью концепцию, а правые — вторую.
