- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
После 1993 года вопрос энергетической безопасности КНР стал одной из главных проблем, обсуждаемых экспертным сообществом внутри страны и во всем мире. Причем за пределами страны главным стал вопрос о том, к каким последствиям во внешней политике Китая приведет увеличение потребностей страны в энергоресурсах.
За десять лет было выработано два принципиально различных сценария.
Первый из них сводится к тому, что растущий спрос в совокупности с подъемом военной мощи страны могут развязать руки руководству Китая и спровоцировать дестабилизирующие действия со стороны КНР. Развитие ситуации в этом ключе может быть самым разнообразным: от самостоятельного военного укрепления месторождений и транспортных путей до бартерного обмена энергоресурсов на оружие.
В соответствии со вторым сценарием растущая зависимость Китая от состояния мировой экономики и стабильности иностранных рынков не дадут этой стране совершить какие-либо агрессивные шаги. В результате КНР придется решать проблемы с поставкой энергоресурсов путем дальнейшей интеграции в международные механизмы торговли, открытия собственных рынков и продолжения их либерализации (в частности, например, акционирования нефтяных компаний).
Каждый из этих сценариев имеет определенную долю вероятности. Попробуем проанализировать их. Для этого прежде всего следует понять, кто же принимает решения в энергетической политике страны, и какими мотивами эти агенты руководствуются.
Наиболее влиятельными в вопросе энергетической безопасности являются три нефтяные компании Китая. Вес их голоса в дебатах растет вместе с котировками нефти, а, следовательно, с финансовой зависимостью государства от состояния дел этих предприятий. Кроме того, руководители этих компаний назначаются Центральным Комитетом Компартии Китая (ЦК КПК), что также дает хорошую возможность влиять на решения по энергетической политике на самом высоком уровне. Нефтяные гиганты КНР действительно обладают значительным практическим опытом, и будущие планы могут строить на основании объективной реальности, которую лучше них не знает никто. Главным интересом «большой тройки» является увеличение объема инвестиций в зарубежные проекты по разработке месторождений, так как это позволяет им «убить двух зайцев» сразу: с одной стороны, обеспечить долгосрочный запас нефти, с другой — выполнить свою основную функцию максимизации прибыли и повышения конкурентоспособности. Последнее совсем немаловажно, ведь все три компании котируются на фондовых биржах Китая, и успех их деятельности напрямую влияет на доходы высшего менеджмента.
Госплан, переименованный в 2003 г. в Комиссию по Национальному Развитию и Реформам (КНРР), является главным государственным органом, определяющим энергетическую политику государства. За ним закреплены функции по созданию пятилетних планов развития, в т.ч. установления цен на энергоносители. Это же ведомство должно утвердить любой проект с государственным участием, сумма сделок по которому превышает 30 миллионов долларов США — следовательно, без «зеленого света» со стороны КНРР не может быть реализован ни один проект по разработке нефтяных месторождений.
В 2002 году КНРР официально определила приоритеты в энергетической политике страны. Основной упор был сделан на инвестиции в нефтяные поля, находящиеся на территории других государств, а также создание национального стратегического резерва, в т.ч. прекращения добычи на еще неистощенных месторождениях страны. До 2003 г. важным игроком также являлась Государственная Комиссия по Экономике и Торговле, однако три года назад она была упразднена, а ее обязанности де-факто перешли к КНРР.
Министерство иностранных дел КНР, пожалуй, наиболее активно пропагандирует расширение международных связей как основное средство обеспечения энергетической безопасности. Это вполне естественно, если учитывать специфику ведомства. Однако МИД не только продвигает теоретические идеи, но и отвечает за фактические результаты. Именно в стенах этого учреждения определяются приоритетные географические направления межгосударственного сотрудничества. Как будет показано ниже, этот аспект текущей политики МИД Китая вполне обоснованно может вызывать беспокойство у западных аналитиков.
Разумеется, значительную роль в вопросах определения действий по обеспечению гарантий энергобезопасности играют силовые ведомства. Китайские военные в своих рекомендациях и стратегии в основном исходят из сценария китайско-американского конфликта. Подобное развитие событий возможно, если КНР предпримет агрессивные попытки по присоединению Тайваня — этот регион представляет особый интерес для США. Предложения китайских военных по энергетической политике сводятся к укреплению национальных сил и физическому усилению контроля территорий, по которым проходят транспортные линии (нефте- и газопроводы).
2005 р. була оприлюднена Національна стратегія розвитку енергетики на 15-річний період (до 2020 р.). Чільне місце в ній відведено ядерній та альтернативній енергетиці. А 26 грудня 2007 уряд видав перший документ стосовно енергетичної політики: «Доклад про розвиток енергетики Китаю » («Блакитна книга») та «Про положення політики Китаю в енергетичній сфері» («Біла книга») в яких зазначені внутрішні та зовнішні заходи щодо забезпечення енергетичної безпеки Китаю. До внутрішніх включають наступні компоненти: підвищення енергоефективності економіки; поглиблення ринкових реформ в галузі; розвиток газової галузі, атомної енергетики та альтернативних видів енергії з метою диверсифікації джерел та підвищення екологічної безпеки; створення державного нафтового резерву; впровадження технологій чистого вугілля для оптимального використання внутрішніх запасів вугілля.
Зовнішня складова складалася під сильним впливом китайських державних нафтових корпорацій. На сьогоднішній день вона включає два компоненти: диверсифікація нафтових постачальників і маршрутів поставок; участь китайських компаній у розробці родовищ вуглеводнів в інших країнах.
«П’ятирічний план» 2011 року знову стосується поновлюваних джерел енергії. Таких як сонячна енергія, енергія вітру, біопаливо, ГЄС тощо. В план входить диверсифікований розвиток на основі внутрішніх ресурсів і охорони навколишнього середовища. Зміцнення взаємного міжнародного співробітництва, налаштування і оптимізація енергетичної структури і побудова безпечної, стабільної, економічної і чистої сучасної енергетичної системи. Наприклад, розробка безпечних та ефективних вугільних шахт, а також реорганізації підприємств що задіяні у вугільних шахтах.
