- •Проблема територіального суверенітету у зовнішній політиці Японії в 50-і – 70-і рр.
- •Основні правові та політичні засади демілітаризації японської політики.
- •Доктрина Йосіди.
- •Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.
- •Зовнішньополітичні стратегії Японії у 1990-і - 2000-і рр.
- •Концепції політики Японії щодо країн Південно-Східної Азії.
- •Атр у зп Японії в 1980-2000 рр.
- •Миротворча діяльність у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема нерозповсюдження ядерної зброї у зовнішній політиці Японії.
- •Проблема суверенітету Японії в японсько-американських відносин у 1950-і – першій половині 1970-х рр.
- •Основні проблеми японсько-американських відносин у другій половині 1970-х-1980-і рр.
- •Трансформація японсько-американського союзу у 1990-і-2000-і рр
- •Нормалізація японсько-радянських відносин. Спільна декларація 1956 р.
- •14. Японсько-китайські відносини у 1990-і – 2000-і рр.
- •15. Становлення зовнішньополітичної програми кнр у 1940-і- на початку 1950-х рр.
- •6. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1950-х – першій половині 1960-х рр.
- •17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.
- •18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.
- •19. Вплив внутрішніх і зовнішніх чинників на зовнішню політику кнр у другій половині 1980-х – 1990-і рр.
- •4 Грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи зп Китаю:
- •20. Зовнішньополітичні доктрини кнр у 1980-і – 1990-і рр.
- •21. Доктрина зовнішньої політики кнр на початку ххі століття.
- •22. Виникнення тайванської проблеми та підходи кнр до її вирішення у 1950-і – 1960-і рр.
- •23. Тайванська проблема в зовнішній політиці кнр у 1980-і – 2000-і рр.
- •24. Китайсько-американське зближення на початку 1970-х рр. Китайсько-американські комюніке.
- •25. Проблеми китайсько-американських відносин у другій половині 1990-х – 2000-і рр.
- •26. Причини розколу у китайсько-радянських відносинах.
- •27. Китайсько-російське стратегічне партнерство.
- •28. Проблема “возз’єднання батьківщини” в сучасній зовнішній політиці кнр.
- •29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
- •30. Енергетична безпека в зовнішній політиці кнр в 1990-і – 2000-і рр.
- •31. Проблема об’єднання у зовнішній політиці країн Корейського півострова.
- •32. Міжкорейський діалог у 1980-і – 2000-і рр.
- •33. Міжнародні механізми розв’язання «ядерної проблеми» на Корейському півострові.
- •34. Основні пріоритети та принципи зовнішньої політики Індонезії в кінці 1950-х – на початку 1960-х рр.
- •35. Зовнішньополітичні концепції Індонезії у другій половині 1960-х – 1980-і рр.
- •36. Місце асеан у зовнішній політиці Індонезії
- •37. Ісламський фактор в зовнішній політиці Індонезії.
- •38. Регіональна політика Індонезії в пса та атр в 2000-і рр.
- •39. Регіональна політика Індії в Південній Азії у 1990-і – 2000-і рр.
- •40. Проблема регіонального лідерства в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1980-і рр.
- •41. Нейтралізм і неприєднання як основи зовнішньої політики Республіки Індії.
- •42. Проблеми міжнародної безпеки в зовнішній політиці Індії в 1970-і – 1990-і рр.
- •43. Зовнішньополітичні концепції Індії у 1990-і – 2000-і рр.
- •45. Індійсько-американські відносин у 1990-і – 2000-і рр.
- •46. Вплив територіальних проблем на відносини Індії із сусідами у 1960-і –1970-і рр.
- •47. Кашмірська проблема в зовнішній політиці Індії.
- •48. Індійсько-пакистанські конфлікти у 1960-і – 1970-і рр.
- •49. Індійсько-пакистанські відносини у 1990-і – 2000-і рр
- •50. Нормалізація індійсько-китайських відносин
- •51.Еволюція Індії на Середньому і Близькому Сході
- •52. Ракетгно-ядерна програма Індії та етапи її реалізації
- •53. Багатостороння дипломатія Індії на сучасному етапі. Індія і реформа оон.
- •54. Відносини стратегічного партнерства в з.П. Індії у постбіполярний період
- •55. Відносини Індії із країнами снд
- •56. Роль Індії в русі неприєднання
- •57. Засади зовнішньої політики Пакистану у 1950-60-і роки
- •58. Основи пакистансько-американського і пакистансько-китайського зближення у 1980-і рр.
- •60. Місце Афганістану у зовнішній політиці Пакистану.
- •61. Кашмір у зовнішній політиці Пакистану.
- •62. Бангладешська криза та її наслідки для зовнішньо-політичної стратегії Пакистану.
- •63. Етнічний фактор у з.П. Пакистану
- •Религия
- •Проблеми енергетичної безпеки в Пакистані.
- •66. Основні проблеми зовнішньої політики Ірану у 1940-і – на початку 1950-х рр.
- •67. Політика Ірану на Близькому та Середньому Сході у 1960-і – 1970-і рр.
- •68. Зовнішньополітичні стратегії Ірану в 1970-і рр.
- •69. Конституційні та ідеологічні засади зовнішньої політики Ісламської Республіки Іран.
- •70. Концепція та політика експорту ісламської революції у зовнішній політиці Ісламської Республіки Іран.
- •71. Зовнішньополітичні концепції ірі в 1990-і рр.
- •72. . Ірансько-російські відносини
- •73. Ірансько-американські відносини у 1980-і – 2000-і рр.
- •74. Основні проблеми зовнішньої політики ірі в 2000-і рр.
- •75. Політика Ісламської Республіки Іран щодо країн Перської затоки.
- •76. Ядерна програма Ісламської Республіки Іран і позиції великих держав
- •77.Зовнішня політика Турецької Республіки на початку "холодної війни" (1948-1953 рр.)
- •78.Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 1980-і -1990-і рр.
- •79.Проблеми безпеки в зовнішній політиці Туреччини в 1940-і - 1950-і рр.
- •80. Турецько-американські відносини після завершення «холодної війни».
- •81. Кіпрська проблема в зовнішній політиці Туреччини.
- •82. Турецько-грецькі відносини.
- •83. Місце нато в зовнішній політиці Туреччини.
- •84. Проблема інтеграції Туреччини в єс в 1990-і – 2000-і рр.
- •85. Турецько-ізраїльські відносини.
- •86. Арабська політика Туреччини у 1960-і - 1970-і рр.
- •87. Зовнішньополітичні концепції Туреччини в 2000-і рр.
- •88. Політика Туреччини на Близькому Сході у 1990-і – 2000-і рр.
- •90. Політика Туреччини на пострадянському просторі.
29. Політика кнр в Індокитаї у 1960-і – 1980-і рр.
В экспансии Китая на юг и юго-запад все снова переменилось после окончания Второй мировой войны, ухода европейцев из ЮВА, победой китайской революции и провозглашения КНР в 1949 г. Наступил период китайского возвращения в регион, после более чем 150 лет вынужденного отступления. Существуют несколько точек отсчета начала этого процесса, которые можно считать знаковыми:
Первая - заявление, сделанное в августе 1951 г. премьером уже коммунистического китайского правительства Чжоу Эньлаем. Он сказал, что «Острова в Южно-Китайском море испокон веков являлись частью китайской территории». (Границы Китая - история формирования М., 2001 с.421). Новый китайский премьер фактически повторил то, что до него заявлял его политический антагонист - Чан Кайши, а это свидетельствовало о том, что смена властей в Пекине в 1949 г. и провозглашение КНР, при всех радикальных переменах во внутренней политике, никак не сказались на курсе Китая в отношении ЮВА.
Вторая - высадка китайских войск на группе островов Амфитрит в Парасельском архипелаге в 1956 г., которая засвидетельствовала то, что впервые за последние 150 лет Китай готов с помощью армии и флота продвигать сферу своего контроля и защищать свои интересы в ЮВА.
Что касается побудительных мотивов к возобновлению экспансии в ЮВА, то они в это время лежали скорее в плоскости восстановления престижа страны, демонстрации новой силы Китая, чем в сфере экономики или политики. Издание карт с историческими границами со странами ЮВА, которые не соответствовали современным, выдвижение к этим странам территориальных претензий как по морской, так и по сухопутной границам, заявления об исторической ответственности Китая за положение дел в Юго-Восточной Азии, свидетельствовали о том, что вне зависимости от руководящих персоналий их идеологии в китайском самосознании непрерывно сохраняются идущие из глубины веков представления о том, что вся ЮВА есть вассальное по отношению к Китаю сообщество государств, где только Китай может доминировать.
«Подтверждением этого вывода может служить и то, что отдельными и очень влиятельными китайскими публицистами страны ЮВА рассматриваются ныне как чуть ли не потерянные территории, как регион, где доминирование Китая должно быть восстановлено в первую очередь. Многие китайские политологи стали включать в формирующийся с их точки зрения «Большой Китай» (материковый Китай, Тайвань, Гонконг и Макао) еще и Сингапур, а также зарубежную китайскую диаспору (главным образом ее «азиатскую» часть). Еще четче эту мысль сформулировал китайский политолог Чжао Хун. По его мне-нию, под термином «Большой Китай» следует понимать «экономическую, культурную и историческую целостность континентального Китая с сателлитами». (Проблемы Дальнего Востока № 5 1998. с. 61), Совершенно очевидно, что в этом определении понятие сателлиты относится в первую очередь к государствам ЮВА, признававших китайский сюзеренитет и в понимании китайцев как раз и являвшихся сателлитами «срединной империи».
Проведенный анализ показывает, что сегодня нет никаких сомнений, что руководство КНР последовательно и настойчиво на протяжении уже многих лет ищет пути для восстановления исторических позиций Китая в этом регионе мира, утраченных в колониальный период истории ЮВА. Цель этих усилий очевидна- добиться исторического реванша именно в ЮВА, как территории прилегающей к китайской границе и как «историческом» регионе китайского верховенства, там где отступление Китая в XIX и в начале XX веков было для него особенно жестким и болезненным.
4. Основные этапы и модели в китайской политике в ЮВА
В этой борьбе Китая за восстановление своего верховенства и доминирования в ЮВА можно проследить несколько основных этапов - с начала 50-х и до начала 70-х длительный период, когда в Пекине рассчитывали на то, что политика поддержки местных коммунистических партий при непризнании правящих политических режимов, позволит коммунистам в странах ЮВА придти к власти и, тем самым, вопрос о возвращении Китая в регион как доминирующей силы был бы решен.
Второй этап - начало 70-х годов и вплоть до конца 90-х можно назвать периодом двойной политики, когда с одной стороны последовало признание правящих политических режимов в странах ЮВА, а с другой проводилась политика непрерывного на них военно-политического давления и расширения китайского присутствия в регионе. В этот период были захвачены все Парасельские острова, значительные части островов Спратли, сохранилась и еще более усилилась и прозрачность сухопутных границ с Бирмой, Лаосам и Вьетнамом.
