3. Доктрина Йосіди.

Прем'єр-міністр Йосида Сигэру прийшов до влади в Японії в 1946 році. У той час ВВП країни становив $10,31 млрд. Прем'єр використав для підйому японської економіки свої гарні відносини з американцями.

Згідно "доктрини Йосіди", Японія довірила власну безпеку США, витрачала на військові потреби лише 2% бюджету, а зекономлені засоби кинув на піднесення промисловості під гаслом "Наздоженемо Америку!".

Основна суть доктрини — відновлення та посилення позицій Японії у міжнародній торгівлі. Енергію японського народу слід направити на розбудову економіки, використовуючи дешеву привізну сировину, а зовнішню політику проводити під захистом США.

Незабаром вона стала другою економічною державою миру. Коли Йосіда пішов у відставку в 1954 році ВВП країни становив уже $118,89 млрд.

4. Основні пріоритети зовнішньої політики Японії у 1980-і рр.

Розвиток подій у світі і передусім посилення „х.в.” на початку 80-х рр. Не сприяли відродженню Японії як самостійного центру міжнародної політики, що володіє відповідним арсеналом засобів реалізації власних зовнішньополітичних інтересів. Японія так і не стала великою політичною державою, хоча майже всі цілі та завдання доктрини національних інтересів зразка 70-х втілила. На початку 80-х прем`єр-міністр Охіра проголосив доктрину „Тихоокеанського співробітництва”(див. Я. в АТР). Після смерті Охіра її обговорення на деякий час припинилося, оскільки новий прем`єр Судзукі по-іншому бачив ЗП, що вилилось у доктрині „комплексного гарантування національної безпеки”(КГНБ). Саме на КГНБ ґрунтувалась практична діяльність Я. на міжнародній арені у 80-ті рр. Доктрина складалась з трьох частин. На перший план винесена політична безпека, специфіка якої полягала не лише в зміцненні стратег. Трикутника США-Європа-Японія, а й у бажанні утворити інший: США-Японія-Китай. Причина- антирадянська і пекінська політика Вашингтона. Друга складова – економ. безпека – необхідність розв`язання суперечностей за лінією Захід- Схід і Північ-Південь . Третя складова – воєнна безпека, що передбачала зміцнення військових зв`язків зі США, іншими членами НАТО і власних збройних сил. При цьому зона дії останніх розширювалась на 1000 миль від території Я. Наголошується на ідеїї глобальності та неподільності безпеки всієї ринкової зони перед лицем загрози з боку РС. Яскравим прикладом економічного внеску у боротьбу з РС являють собою економічні санкції початку 80-х.

Головним ЗП партнером Я. залишались США, багатосторонні відносини з якими продовжували розвиватись, проте були економічні конфлікти (незбалансована торгівля).Намагаючись зменшити економ. тертя, яп. уряд не рідко спекулював на зацікавленості США мати сильного партнера в Азії і на Тихому океані.Я. консультувалась з США по всіх аспектах власної дипломатії, підкреслюючи солідарність з глобальним курсом США і особливе значення японо-американського „договора безпеки”. Рамки його дії були уточнені і розширені в 1978р. „Керівними принципами двосторонньої співпраці в області оборони”. З початком 80-х США вимагали від Я. збільшити витрати на власну оборону і на утримання амер. Військ на території. На зустрічі Рейгана і Накасоне в 1983р. підкреслено „спільна доля” країн на Тихому океані. Накасоне заявив про прагнення Я. стати „нетонучим авіаносцем”.В 1987р. досягнуто угоди про участь яп. фірм в науково-дослідних роботах в рамках амер. „стратегічної оборонної ініціативи”. Негативний вплив на яп.- рад. Відносини мало посилення амер.-рад. Конфронтації, ввід рад. військ в Афганістан, посилення угрупування сухопутніх військ РС на Далекому Сході для стримування Китая, розміщення рад. військ на Курильських о-вах. На зустрічі глав держав „G7” 1988р. Такесіта закликав Захід чинити „міжнародний тиск” на РС з „проблеми повернення північних територій”. При візиті Шеварднадзе в Токіо Такесіта виразив надію на позитивні зміни в рад-яп. стосунках, домовлено про зустріч вищих керівників РС і Я.