17. Зовнішньополітичні концепції кнр періоду „культурної революції”.

«Культурна революція», що спалахнула в КНР в 1966 р., завела в цілковитий хаос і внутрішнє життя, і ЗП країни. На зовнішньому фронті Пекін здійснив спроби нав'язати ба­гатьом країнам, що розвиваються, досвід «культурної революції», китайську модель соц.-екон. та політ.організації суспільства. Це порушило відносини КНР з десятками країн Азії, Африки та ЛА. Китай пос­варився фактично з усіма країнами «соц. та­бору» (за винятком Албанії та Румунії), включаючи ті, з якими мав дружні взаємини — ДРВ та КНДР. За­гострилися також відносини КНР із цілим рядом держав Заходу, в тому числі Великобританією та Японією. Згуб­но відбилася «культурна революція» й на відносинах з СРСР. Стала широко вживаною теза про «загрозу з Півночі», підкреслювалося, що радянські раке­ти можуть долетіти з Москви до Пекіна. Відбув. збільшення угруповань рад. військ на кордоні, натяки про можливість вживання заходів до КНР та ін.

Квітень 1969 – 9 з’їзд КПК: закріпив курс на протидію СРСР, по суті назвав СРСР ворогом № 1. Після 9-го з’їзду КПК китайська преса стверджує, що не можна обійтися без війни. Збереження антирадянської спрямованості ЗП Китаю.

У виступі представника КНР на спец. сесії ООН у 1974 р. всі минулі тези було зведено в загальну теорію «трьох світів». Спочатку ця теорія виглядала та­ким чином: «перший світ» — СРСР та США — дві «наддержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Вихо­дячи з цього, Мао зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого». Однак означені настанови було швидко змінено: СРСР став вважатися «більш небез­печним, ніж США, вогнищем світової війни», а США, таким чином, — державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім краї­нам потрібно створити «широкий міжнародний фронт боротьби» проти СРСР. Теза про те, що СРСР — го­ловний ворог, була внесена до Конституції КНР 1978 р.

18. Зовнішньополітичні концепції кнр кінця 1970-х рр.

У 1974 р. Ден Сяопін в ООН виклав розгорнутий варіант нової теорії «трьох світів». Спочатку ця теорія виглядала та­ким чином: «перший світ» — СРСР та США — дві «наддержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Вихо­дячи з цього, Мао зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого».

Перш за все, різкій критиці піддаються «дві наддержави». І СРСР, і США звинувачуються ним у тому, що вони «прагнуть захопити світ, використовуючи різні методи, прагнуть поставити країни, що розвиваються під свій контроль, є новими вогнищами війни» і т.п.

Місце КНР: «КНР - одночасно і розвивається, і соціалістична держава». Надалі анти рад. аспект у ЗП підходах КНР посилювався. Хоча в офіційних документах з'їзду ще не було прямого заклику до створення антирадянського «єдиного фронту» з включенням до нього США, Ден Сяопін прямо висловився в даному сенсі в інтерв'ю, що «треба зірвати глобальний план, виношуваний СРСР». І далі додав, що він сподівається, що в цю справу включиться весь світ: «третій світ», «другий світ» і навіть частина «першого світу» - США.

Через деякий час, з остаточним приходом до влади прихильників Ден Сяопіна, ця тенденція на порівняно короткий термін вилилася в проголошення на офіційному рівні доктрини «єдиного міжнародного фронту боротьби» проти Радянського Союзу.

Він оголосив курс «чотирьох модернізацій», очевидний акцент робився на здійсненні внутрішньоекономічних перетворень. ЗП була відведена допоміжна роль, пов'язана із забезпеченням сприятливих зовн. умов для модернізації Китаю. Відповідно до цього змінювався комплекс ЗП пріоритетів. На передній план виходять не підштовхування світової революції, ідеологічної боротьби і «стратегічного розширення», а проблеми нац. безпеки, пов'язані із забезпеченням мирного стабільного оточення, і питання розвитку, які прямо залежать від перспектив оптимізації положення Китаю в структурі світових економічних і науково-технічних контактів.

Протягом 60-70 рр. в Пекіні вважали, що сам факт існування у світі імперіалістичних (або соціал-імперіаліст. держав) означає неминучість, а в певному відношенні і бажаність нової світової войни. Проте скоро серед цілей кит. дипломатії згадується завдання боротьби за більш тривалий мир.