23. Софія Київська як світоглядна ідея і художній шедевр

Софійський собор у місті Києві, був закладений в 1037 р. Ярославом Мудрим.

Собор замислювався, будувався і прикрашався як головний храм держави, осередок її духовного життя. Поняття "Софія" на той час сприймалося як символ світла християнського вчення і як прилучення до мудрості цього вчення.

Візантійське духовенство схильне було розглядати впровадження християнської релігії серед "варварів" як справу своїх рук, а Софійський собор трактується як головне вогнище пропаганди нової релігії. Для Київської Русі цей ранній собор став яскравим художнім втіленням значно ширших ідей — не лише релігійних, а й державних.

Софія Київська стала не лише пам'ятником перемоги християнства на Русі, а й водночас монументом слави, бо була поставлена на тому місці, де Ярослав отримав перемогу над печенігами. Печеніги були найстрашнішим степовим напасником. Їх розгром надовго убезпечував кордони давньоруської держави.

Зведений на кошти великого князя київського, храм св. Софії мав також уславити самого Ярослава як одного з могутніх володарів Європи, і не тільки уславити, а й утвердити у свідомості народу непорушність тієї феодальної ієрархії, яка очолювалась князем, що сидів на київському столі. На бокових стінах і на західній стіні центрального нефа розміщувались портрети Ярослава.

Весь образ грандіозного п'ятинефного собору, увінчаного тринадцятьма главами, мав наочно втілити ідею прилученості Русі до світової християнської цивілізації, до розумно впорядкованого світу.

Композиція храму з його центральним внутрішнім простором і пірамідально зовнішніми обсягами втілює універсальний принцип об'єднання множини різновеликих частин в єдине ціле. Ця строга ієрархічна система є своєрідною моделлю Божественного Космосу, очищеного від усього випадкового, тлінного. У сприйманні тогочасних людей храм виглядав зримим образом неба не землі.

24. Особливості та роль культури в Галицько-Волинському князівстві.

Культура Галицько-Волинської Русі — одна з найяскравіших сторінок в історії української культури. Впродовж кількох століть вона, за словами М.Грушевською, залишалася головним резервуаром української державності та культури, виробленої київською добою.

Галицько-Волинське князівство в силу свого географічного положення та історичної долі знаходилося під постійним впливом різних культур — європейського католицизму і православ'я . Це спричинило постання нової галицько-волинської культури, яка успадкувала традиції Київської Русі й увібрала у себе багато новацій сусідніх держав. На сьогодні більшість відомостей про цю культуру маємо з писемних і археологічних джерел.

Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які водночас відігравали роль основних освітніх центрів держави. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь, а саме місто Володимир. Другим за значенням культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором, церквою св. Пантелеймона, а також пам'ятками письменства — Галицько-Волинським літописом який складається із двох частин галицької та волинської, Галицьким та Бучацьким євангелієм

Про архітектуру князівства відомо небагато. Писемні джерела описують переважно церкви, не торкаючись світських будівель князів чи бояр. Даних археологічних розкопок також не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів Галицько-Волинського князівства в поєднанні з записами літопису дають змогу стверджувати, що на західноруських землях залишалися міцними традиції руської архітектури Київської доби, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів. До сьогодні у Свято-Юрському соборі у Львові зберігається дзвін з 1341 р., якого відлив Яків Скора.

З розширенням міст будувалися міські укріплення, різні цивільні і культові споруди: князівські і боярські палаци, церкви тощо. Лише в Галичі археологи виявили залишки близько 30 кам’яних переважно культових будівель кінця ХІІ-ХІІІ століть.

Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяв закріпленню історичних традицій Київської Русі. Протягом багатьох сторіч ці традиції зберігались в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, у літописах та історичних творах. Проте водночас західно-руські землі потрапили під культурний вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знать шукали протидію агресії зі Сходу.