Лекція № 9

Тема: «Психологія сімейного виховання».

Мета: ознайомити студентів із особливостями впливу сімейних і родинних взаємин на процес соціалізації підростаючого покоління.

План:

1. Поняття, різновиди сім’ї та її характеристика як інституту соціалізації.

2. Родинні взаємини та психологічні умови успіху родинного виховання (проблема ав­торитету батьків; виховання в діяльності; узгодженість виховних дій батьків, родини, школи).

3. Стилі сімейного виховання.

4. Спадковість, самоактивність, середовище та виховання як основні чинники розвитку гармонійної особистості.

5. Психологічна небезпека гіпер- та гіпоопіки.

6. Особливості виховання дітей у неповних та неблагополучних сім’ях. Депривація.

[4, 6, 10, 18, 23]

Поняття та різновиди сім’ї. Характеристика сім’ї як інституту соціалізації. Сутність, функції, види, психологічні особливості родинних взаємин. Психологічні умови успіху родинного виховання. Стилі сімейного виховання. Потреба дитини в повноцінній родині. Спадковість, самоактивність, середовище та виховання як основні чинники розвитку гармонійної особистості. Психологічна небезпека гіпер- та гіпоопіки. Особливості виховання дітей у неповних та неблагополучних сім’ях. Депривація. Особливості статевого виховання. Проблема авторитету батьків. Виховання в діяльності. Узгодженість виховних дій батьків, родини, школи.

Аналізуючи сім’ю, треба враховувати такі її концептуальні виміри: загальне, що охоплює ознаки і риси, властиві всім сім’ям; особливе, спричинене специфічними особливостями конкретної сім’ї; одиничне, що вказує на неповторність і своєрідність тієї чи іншої сім’ї. А. В. Фурман пропонує розширити схему “загальне – особливе – одиничне” шляхом уведення ще двох полярних аспектів “конкретне – універсальне” [4]. Згідно із організацією знань про сім’ю за принципом кватерності О. Б. Мартинюк виокремлює такі концептуально-аналітичні виміри сім’ї як об’єкта соціально-психологічного дослідження: сім’я як сукупність особистостей (мікросистема, одиничне), мала соціальна група (мезосистема, особливе), соціальний інститут (макросистема, загальне), універсум життєдіяльності (метасистема). Ці рівні оргінізації сімейної системи належать до розряду горизонтальних (зовнішній вияв життєдіяльності сім’ї). Серед вертикальних вимірів виділяють внутрішню сторону сім’ї, її глибинні і вершинні вияви – суб’єктність, зміст внутрішньої життєдіяльності, сенс сім’ї та її структурну зорганізованість. Відтак є змога виявити не тільки те, що відрізняє, а й те, що об’єднує різні типи сімей.

Неповні сім’ї, в яких з неповнолітніми дітьми проживають тільки матір або батько, можуть бути диференційовані на такі, що виникли після розлучення (розлученні); позашлюбні (материнські); є наслідком овдовіння (осиротівші); такі, що виникли внаслідок окремого мешкання членів сім’ї з різних причин (ті, що розпалися). Виділяють також специфічну категорію неповних сімей – функціонально неповні сім’ї, де присутні обоє батьків, але у зв’язку з професійними або іншими обставинами вони мало приділяють часу для сім’ї, та виконанню покладених на них обов’язків.

Дитячо-батьківські взаємини у неповних і повних сім’ях відрізняються як в емоційному, так і інтерактивному аспектах, що спричинює психологічні проблеми у дітей з неповних сімей. Такі діти демонструють тривожнішу, неспокійнішу, агресивнішу і більш неслухняну поведінку у стосунках з однолітками і дорослими порівняно з дітьми із повних сімей, частіше бувають відлюдними, боязливими, уникають тісних міжособистісних контактів через відчуття неповноцінності. До оточуючих вони здебільшого відчувають недовір’я і страх, оскільки у них немає психологічної підтримки з боку одного із батьків.

Емпіричні дані свідчать, що діти з неповних сімей потребують психологічної допомоги (особливо діти, чиї батьки розлучилися недавно), оскільки ця ситуація для них є психотравмуючою. Щоб допомогти дітям впоратися із своїми переживаннями, підвищити емоційну стійкість були застосовані методики емпатійного слухання, арттерапевтичні і аутотренінгові вправи на зняття нервово-психічного напруження, а також психогімнастика, що спрямована на підвищення прийняття власного Я.

У зв’язку з необхідністю надання кваліфікованої психологічної допомоги підліткам з сімей, батьки котрих недавно розлучилися, створена спеціальна програма, котра розроблена на основі моделі сімейної кризи (АВСХ-моделі) Р. Хілла. Програма передбачає надання допомоги дитині в адаптації до внутрішньої події у житті сім’ї (розлученню батьків), мінімізацію психологічних страждань, формування фрустраційної толерантності, в основі якої лежить здатність адекватно оцінювати реальну ситуацію і приймати позитивні рішення.

Як основний метод психологічної допомоги підліткам, що переживають розлучення батьків, вибраний психологічний дебрифінг (спеціально організоване обговорення, що використовується в групах людей, які пережили однакову кризову ситуацію). Також щоб допомоги дитині впоратися з своїми переживаннями, підвищити їхню емоційну стійкість був застосований наступний інструментарій: методика емпатійного слухання К. Роджерса, арттерапевтичні і аутотренінгові вправи на зняття напруженості і отримання позитивних емоцій, психогімнастика П. Г. Деннісонова для підвищення прийняття свого Я. А також задіяні ігрові та аутотренінгові вправи („Повітряна кулька”, „Паперові м’ячики”, „Політ”), що спрямовані на зняття в дітей нервово-психічного напруження і стимулювання позитивних емоцій.