Політико-правова система сучасного українського конституціоналізму: поняття, принципи, зміст. Поняття та структура методології сучасного конституціоналізму.

Конституционализм – это более широкое понятие, чем конституц. право. Это политико-пр. система, кот имеет институциональные, нормативные, идейные и прогностические элементы, а конституц. право – это система норм. Таким образом, конституционализм – это теория и практика конституц. строительства. Представляет собой особую систему конституц-пр-х отнош-й, определяющую в общем виде полновластие народа, его суверенитет. Важным составляющими конституционализма явл теория и доктрина, в соответствии с кот. проводится конституц строительство, формирование важнейших общественных и гос. институтов. Как специфическая форма отражения объема реальности, конституционализм воздействует на конституц. сознание, а значит, явл. реальным способом защиты обществ-х и констит-х отнош-й. Конституционализму, как сложной системе, присущи структура и функции. Характерным явл. то, что его нельзя отождествлять с конституц. законод-вом или процессом. Фактический конституционализм – экономич-е, политич-е, социал-е основы общ-ва., органически связаны между собой. Юр. конституционализм – это официально-определенный фактический порядок вещей, способ пр. регулирования реальных общест-х отнош-й. Юридичне розуміння конституціоналізму проявляється перш за все у тому, що це — особливий режим функціонування державної влади. Зміст конституціоналізму становлять «конституція разом із її доктринальними основами, системою політико-правових цінностей, що відображують концепцію, філософію, сутність конституції, а також практикою її здійснення, конституційна правосвідомість, конституційні правовідносини і конституційна законність, на встановлення якої зрештою спрямовано функціонування цієї складної системи». Сутність конституціоналізму в юридичному аспекті становлять його принципи. До принципів конституціоналізму належать принцип суверенітету, принцип народовладдя, принцип пріоритету прав і свобод людини, принцип верховенства права, принцип поділу публічної влади на державну і самоврядну (місцеве самоврядування), принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову за наявності системи стримувань і противаг тощо. Якщо ці прифнципи закріплені у джерелах права і реалізуються у повсякденному житті, можна стверджувати, що у цій державі існує конституціоналізм.Методология – это теория концептуального подхода на разных уровнях познавательной деятельности. Проф. Недбайло: «Методология тогда имеет смысл, когда её рассматривают как теорию, приведенную в действие». Методология включает методы и методики. Методы – это способы познания и практического преобразования действительности. Методики – это способы сбора, поиска, систематизации и использования конституц-й информации в теоретических или научно-практических целей. Такая структура методологии применима в узком смысле слова. В самом широком, прагматическом смысле, методология науки и практики включает роль данной отрасли науки и сферы практики в общечеловеческой деят-ти. Функции этой науки и практики, сущность, отраженную в предмете, логика науки и практики, включающая систему категорий с её основной категорией, методы и методики. Основные методы, используемые в конституц. науки и практики: конкретно-социологический; формально-юр-й; сравнительно-пр-й; системный; функциональный. В области конституц. рава используются самые различ.методики: методика социологического анализа; анализ систематических (статистических) материалов; изучение архивных материалов. Методология современного конституционализма –учение о совокупности взаимообусловленных, взаимосвязанных концептуальных принципов, подходов и методов, которые используются в познании сущности, содержания конституционализма, в реализации его принципов и институтов в современных условиях украинских реалий. Она основывается на принципах – антропологизма, познаваемости, истинности, объективности научного познания конституционализма - признание факта существования конституционно-правовых реалий, единства теории и практики и детерминизма, системности, критичности. Структура методологии - горизонтальный и вертикальный срез. Горизонтальный срез –концептуальный методологический идеи, подходы, методологический принципы, конкретные методы и методики, способы познания.Вертикальные – уровни – 1. Уровень – философский – философские категории и понятия, законы принципы. Философской основой конституционализма - диалектика позволяющая рассматривать конституц. в его движении, динамики, развитии, понятие историческое, логическое, конкретное, абстрактное. 2 уровень - специальный – состоит из общенаучных методов - историко-генетический метод, синергетический, аксиологический, формально-логический, системный, структурно- функциональные методы, анализ, синтез, индукция, дедукция др. из частнонаучных и специальных методов(уровень) –социологический, статистический, сравнительно-правовой, формально-юридический, конституционно-научного прогнозирования, метод моделирования, правового эксперимента, др. Диалектический метод – все явления имеют начало и конец, все они пребывают в постоянном движении

1.Предмет та метод конституційного права України. Джерела конституційного права України. Законопроектні роботи на сучасному етапі розвитку України як демократичної, правової держави.Конституционное право – это совок-сть прав. норм, закрепляющих и регулирующих обществ. отношения, через кот обеспечивается организационное и функциональное единство общ-ва как целостной социал. системы, основы конституц. строя, статус человека и граж-на, взаимоотношения личности и гос-ва, систему и принципы деят-ти органов гос. власти и органов местного самоуправления. Предмет любой отрасли права – это группа обществ-х отношений, регулируемых данной отраслью права. Исходя из этого, любая отрасль права явл. Пр. моделью этой группы обществ-х отнош-й, а все отрасли права вместе взятые – есть пр. модель общ-ва в целом. Главная проблема, относящаяся к конституц. праву – это проблема основания выделения конституционного права как отрасли права и юридической науки. Правовая система имеет, в качестве первичного основания деление на отрасли, предмет правового регулирования. По предмету создается первичная правовая система и выделяется первичный уровень отраслей права. Но дальнейшее движение, развитие системы, «приращивание» правового материала в дальнейшем по предмету невозможно. Метод правового регулирования не может быть органичен применительно к конституционному праву только способом воздействия данной отрасли права на общественные отношения. Метод правового регулирования – это вся субъектно-субъективная сторона правового регулирования. Условиями такого подхода являются: признание сложности состава метода правового регулирования; невозможности, при помощи какого-либо элемента метода, определить отраслевую принадлежность конституционной нормы; необходимость при определении предмета конституционного права пользоваться принципом субординации элементов.Основным предметом правового регулирования Конституционного права в Украине является общественные отношения, возникающие и действующие в процессе осуществления власти народом Украины. Предмет конституционного права включает в себя 4 группы общественных отношений:отношения, складывающиеся в области народовластия и суверенитета народа (сущность полновластия народа проявляется в: политических основах общественной жизни; экономических предпосылках разнообразия общественных отношений; социальных основах);отношения, определяющие строительство, государственное устройство, как организацию власти народа (власть – необходимый способ организации общества, процессов происходящих в нем);отношения, определяющие основополагающие принципы функционирования государства (гуманизм, демократизм, разделение властей);отношения, определяющие характер связей между государством и конкретным лицом (отношения правового статуса личности, гражданства, гарантии реализации прав и свобод, отношения, вытекающие из факта ответственности).

. Метод конституційного права значною мірою зумовлюється предметом конституційно-правових відносин, в основі яких лежать владні суспільні відносини політичного характеру. Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві ті самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу правового регулювання загалом. Він стосується тільки юридичних норм; забезпечує єдність правового регулювання; гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу; є одним з основних критеріїв поділу норм права на галузі.Водночас методу конституційного права властиві й спеціальні ознаки, що дозволяють розмежовувати цю галузь національного права з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регулює найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші, тісно пов'язані з ними суспільні відносини; обумовлений функціями конституційного права; має, здебільшого, імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права стосовно інших галузей національного права; представлений сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах. Зокрема, імперативний метод застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.Утім імперативний метод або метод субординації в сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Утім методи конституційного права продовжують зберігати імперативний характер, що обумовлюється визнанням домінування в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом - народу України і Української держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб'єктами і залежать від народного суверенітету і державного суверенітету. Тож для сучасного конституційного права властиве органічне поєднання двох основних методів правового регулювання - субординаційного і координаційного, із домінуванням імперативного методу.Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукальному щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: "Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки".Метод конституційного дозволу знаходить своє нормативне вираження в положеннях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: "Кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї Інтелектуальної, творчої діяльності".Значно рідше в конституційному праві застосовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.Окрім загальних методів правового регулювання в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифеніціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".Метод конституційного нормування, на думку О. Ф. Фрицького, є характерним для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього Інституту. Не виключається можливість виявлення й інших методів конституційно-правового регулювання.Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці як категорія "метод конституційного права".

Источники права – это форма (способ) осуществления правовых норм. Под источником права в юридическом смысле понимают те формы, в которых находят свое выражение правовые нормы. Основными видами источников конституционного права являются нормативно-правовые акты, судебные или административные прецеденты, правовые обычаи, а также, иногда, международные и внутригосударственные договоры. ЗАКОН - ДЖЕРЕЛО КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА Закон у широкому розумінні — це встановлені дер­жавою загальнообов'язкові правила. У власне юридич­ному значенні закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України. Конституційні закони (КЗ) — особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом право­вого регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, про­довжують її: про статус Прези­дента України; про політичні партії; територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; влас­ність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяль­ність. За порядком прийняття, структурою, формою та ін­шими ознаками КЗ нічим не відрізняється від звичайних законів. Поняття "конституційний закон" в офіційному законодавстві не трапляється. РЕГЛАМЕНТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Регламент, як процесуальний нормативний акт, фіксує правову регламентацію порядку діяльності Верховної Ради України. Регламент — похідний від Конституції акт, який приймається на її основі, конкретизує її положення, забезпечує перехід норм Конс­титуції із "статики" в "динаміку". Принципово важливим є питання співвідношення Конституції і Регламенту, проблема розмежування сфер, які регулюються Основ­ним Законом і нормуються Регламентом. Як і будь-який нормативний акт, Регламент повинен конк­ретизувати конституційні приписи, причому межа такої конкретизації може бути досить широкою. АКТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ. Закони України, як вже зазначалось, можуть бути прийняті народним голосуванням (всеукраїнським рефе­рендумом). Референдум — це безпосереднє волеви­явлення народу, спрямоване на встановлення, зміну чи скасування правових норм. Референдум — особливий вид правотворчості, коли верховним законодавцем, творцем права виступає сам народ, минаючи представницькі та інші органи влади. АКТИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ Деякі його акти можуть містити конституційно-правові норми. Йдеться про ті рішення Конституційного Суду, які приймаються з питань невідповідності нормативно-правових актів, що містять норми конституційного пра­ва, Конституції і законам України та визнаним Україною міжнародним актам. АКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕЛЕГОВАНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ Практика делегування повноважень, під якою зви­чайно розуміють передачу повноважень одного суб'єкта суспільних відносин іншому, має давню історію і набула досить значного поширення. Народ передає законодавчі повноваження представницьким органам, ті, в свою чергу, — виконавчим. Повноваження передаються по гори­зонталі і вертикалі. АКТИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Кількість актів Кабінету Міністрів, які є джерелом конституційного права, досить незначна. Це й зрозумі­ло переважна більшість постанов і розпоряджень Кабі­нету Міністрів стосується його виконавчої діяльності, що регламентується переважно нормами адміністратив­ного права. В той же час трапляються акти, які містять норми конституційного права. Такими, наприклад, є "Положення про порядок легалізації об'єднань грома­дян"; "Положення про поря­док реєстрації символіки об'єднань громадян", УКАЗИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Практика знає немало указів Пре­зидента нормативно-правового характеру, що цілком уз­годжується з його конституційним статусом.

Законопроектные работы – это внесение изменений в нормативно-правовые акты, которые касаются конституц и административного права, внесение проектов законов касательно основных сфер жизнедеятельности, которые регулируют эти отрасли, усовершенствование законодательной и нормативно-правовой базы. Розпорядження Кабінет Міністрів України «Про затвердження орієнтовного плану законопроектних робіт на 2013 рік» (таке розпорядження приймається кожен рік) вiд 20.03.2013  № 147-р.(Законопроекти - про внесення змін до митного тарифу, адміністративно-процедурний кодекс,внесення змін до бюджетного кодексу, податкового кодексу, ін.) Например внесение изменений в КУ, в КУпАП, в ЗУ «О местном самоуправлении», законопроект об административных услугах и административно-процедурный кодекс, др.

2.Конституційно-правові норми: особливості структури і механізму дії. Конституційно-правові інститути.

Конституционная норма - формальнообязательное правило поведения, которое носит общий характер, устанавливается и санкционируется государством с целью регулирования политико-правовых отношений в процессе организации, осуществления и взаимодействия публичной власти с человеком и гражданином и это правило обеспечено принудительной силой государства. Особенности норм конституционного права – носит политический, государственно-властный характер ( в преимущественном большинстве ),отличаются повышенной стабильностью, большая степень охраны, большая юридическая сила, в предмете правового регулирования, метод правового регулирования (императивный),учредительный характер норм конституционного права, ответственность наступающая за нарушение этих норм, непосредственный прямой характер норм, эти нормы не всегда устанавливают конкретные права и обязанности, структура нормы. Структура норм конституционного права –норма состоит из 3 элементов – гипотеза, диспозиция, санкция, а конституционная норма не всегда имеет все эти три элемента. У многих из них отсутствует санкция или гипотеза, некоторые из норм состоят только из диспозиции. Гипотеза – условия, диспозиция – права и обязанности субъектов правоотношений, дозволение, запрет, обязывание, санкция – мера государственного принуждения. В некоторых случаях нормы конституционного права содержат отсылки к нормам других отраслей. Конституционно-правовые нормы – это установленные или санкционированные государством правила, определяющие поведение участников конституционно-правовых отношений. Обладает рядом специфических черт: а)особое значение в системе национального права, регламентирующего отношения, складывающиеся в процессе осуществления власти народом; закрепление отношений, складывающихся в сфере исполнительной власти; конституционные нормы закрепляют основы административного и других отраслей права; б)исполнительные интеграционные функции в правовой системе страны, соединяет ее в единое целое, определяет ее структурные и функциональные характеристики, направления усовершенствования и развития. Характерные общественные отношения, урегулированные нормами конституционного права, определяют их структуру. Внутренняя форма организации и построения, назначение, рекомендации конституционных норм являются нетрадиционными, большинство норм содержат только диспозицию. Специфические черты конституционно-правовых норм, обусловленные их отраслевой принадлежностью, в конечном счете определяются предметом самой отрасли. По сравнению с нормами других отраслей права они отличаются: а)своим содержанием (той сферой общественных отношений, на регулирование которых они направлены); б)источниками, в которых они выражены; в)своеобразием вида норм (больше норм обще-регулятивного, а конкретно-регулятивного характера: нормы-принципы, нормы-дефиниции, нормы-задачи, они рассчитаны на всех участников правоотношений); г)учредительным характером содержащихся в них предписаний (они первично устанавливают обязательный для создания всех правовых норм других отраслей права порядок); д)особым механизмом реализации (многие из этих норм в своей реализации связаны не с возникновением конкретных правоотношений, а с особого вида отношениями общего характера или правового состояния); е)специфическим характером субъектов, на регулирование отношений которых они обращены (народ, государство, нации, высшие государственные органы); ж)особенностями структуры (для них не характерна трехчленная структура, обычно имеется гипотеза и диспозиция и лишь в отдельных случаях – санкция);Классификация конституционно-правовых норм: 1)по содержанию, т.е. по кругу регулируемых общественных отношений (правового статуса личности, конституционного строя, устройства, системой органов государства); 2)по юридической силе; 3)по территории действия; 4)по характеру содержащегося предписания (управомочивающие – закрепляют право субъектов осуществлять какие-либо действия, обязывающие, запрещающие); 5)по степени определенности содержащихся в них предписаний (императивные – не допускают свободы , а конкретно определяют вариант поведения; диспозитивные – предусматривают возможность выбора). 6)По назначению в механизме правового регулирования (материальные и процессуальные (процедурные) нормы; в отличие от уголовного, гражданского права конституционному праву не соответствует специализированная процессуальная отрасль, нормы которой призваны устанавливать общий, единообразный порядок реализации норм). Действие конституц норм – конституц нормы по территории действия делятся на - нормы действующие на всей территории Украины - большинство (КУ), действующие на определенной ее части (К АРК). По действию во времени – в течении определенного времени. Нормы с ограниченным сроком действия. Еще выделяют исключительные и чрезвычайные нормы. По кругу лиц – нормы конституц права распространяются на неопределенную группу лиц, на всех субъектов; на определенную группу лиц, на определенных субъектов. Закон обратной силы не имеет. Но если закон или другой нормативно-правовой акт смягчает или отменяет ответственность лица - закон имеет обратную силу. Конституционно-правовой институт – функционально-отделенная, внутренне стабильная подсистема взаимосвязанных правовых норм, главным подразделением конституционной отрасли права является система институтов и охватывает не один, а несколько разновидностей правоотношений, однородных по своему содержанию и методам правового воздействия (институт создания государственного строя – является основой Конституции Украины – институт народовластия, институт конституционного оформления народовластия, институт правового статуса человека и гражданина, институт государственного строительства, институт гражданского общества). Конституционно-правовой институт – совокупность норм, регулирующие определенный круг однородных и взаимосвязанных общественных отношений, образующие отдельную обособленную группу. Тодыка – конституционно-правовые нормы- институт основ конституционного строя основ правового статуса человека и гражданина, непосредственного народовластия, институт парламентаризма, институт главы государства, исполнительной власти, правосудия, территориального устройства и местного самоуправления. Федоренко, Погорилко - институты особенной части (выше перечисленные )и общей части конст права – институт истории и теории украинского конституционализма, КУ, система конст права, институт источников конст права, функций, конст-правовых отношений, конст-правовой ответственности конст права + Крусян – институт конст конфликтов, правовой охраны КУ, конст процесса. Выделяют – генеральные- институт основ правового статуса личности, и тд, основные-институт гражданства, полит убежища, иностранцев и другие, субинституты.