1. Корпоративний пріоритет.

Визнавати екологічне управління одним із найвищих кор-поративних пріоритетів і вирішальним чинником сталого розвит-ку; визначати політику, програми й технічні правила для здійснення корпоративно! діяльності, ґрунтуючись на об'єктив-ному розгляді екологічних проблем.

2. Комплексне управління.

Повністю інтегрувати визначені політику, програми й технічні правила в кожен вид підприємницької діяльності як най-важливіші елементи управління, що забезпечують реалізацію всіх функцій такої діяльності.

3. Процес удосконалення.

Безпреривно поліпшувати політику, програми й екологічні характеристики з урахуванням технічних досягнень, наукового розуміння, потреб споживачів і сподівань суспільства, спираю-чись при цьому на правові норми; а також застосувати одні й ті самі екологічні критерії в міжнародному масштабі.

40

Управління природоохоронною діяльністю

4 . Навчання працівників.

Навчати, готувати й спонукати працівників здійснювати свою діяльність із відповідальністю за навколишнє середовище.

5. Попереднє оцінювання.

Оцінювати впливи на навколишнє середовище до початку своєї діяльності чи проекту, а також перед тим, як демонтувати виробничий об'єкт чи залишити місце розташування.

6. Продукція чи послуги.

Виробляти продукцію чи надавати послуги, які не мають шкідливого впливу на навколишнє середовище, є безпечними, за-безпечують економне споживання енергії та природних ресурсів протягом усього їхнього життєвого циклу.

7. Консультування замовників.

Консультувати й навчати замовників, дистриб'юторів і насе­ления безпечному використанню, транспортуванню, зберіганню та утилізації постаченої продукції і керуватися такими самими міркуваннями під час надання послуг.

8. Обладнання й роботи.

Розробляти, проектувати й експлуатувати обладнання, здійс-шовати діяльність на основі економного використання енергії, ма-теріалів, відновлюваних ресурсів, мінімізації несприятливих вшіивів на навколишиє середовище та кількості вироблених відходів, а також безпечного й відповідального видалення залишкових відходів.

9. Досліджешія.

Проводити чи сприяти проведению досліджень, що стосу-ються впливів на навколишнє середовище сировини, матеріалів, продукції, процесів, викидіа, скидів і відходів, пов'язаних із діяльніетю підприємства, а також способів мінімізації їхніх не­сприятливих впливів.

10. Попереджувальнин підхід.

Відповідно до наукового й технічного розуміння модифіку-вати процес виробництва, маркетингу, використаяня продукції чи послуг, здійснення діяльності для запобігання значній чя незво-ротній деградації довкілля.

11. Підрядники й постачальники.

Спрняти їїрнйняттю засад корпоративного екологічного управління підрядниками, що діють від імені підприємства,

41

Навчальний посібник

п ропонуючи і, за необхідності, вимагаючи приведения їхньої діяльності у відповідність з екологічною політикою підприємства, а також сприяти широкому прийняттю цих засад постачальникам.

12. Аварійна готовність.

Розробляти й підтримувати на надежному рівні плани аварійної готовності спільно з аварійними службами влади та місцевими громадами.

13. Передавання технологій.

Сприяти поширенню екологічно безпечних технологій та методів управління в промисловому, аграрному й громадському секторах.

14. Внесок у спільний результат.

Брати участь у розвитку державної політики, а також у підприємницьких, урядових і неурядових програмах, у виявленні ініціатив у сфері освіти, сприяючи таким чином підвищенню еко-логічної свідомості та охороні навколишнього середовища.

15. Відкритість та сприйнятливість.

Створювати сприятливі умови для проведения відкритого діалогу з працівниками й громадськістю, попереджуючи та реагу-ючи на їхню занепокоєність щодо потенційної небезпеки та впливів робіт, продукції, послуг чи відходів, у тому числі тих, що мають міжтериторіальний або глобальний характер.

16. Відповідність та звітування.

Надавати інформацію про екологічні показники; проводити регулярні екологічні аудити й оцінювання відповідності право-вим і внутрішньокорпоративним вимогам та принципам; періодично надавати відповідну інформацію раді директорів, акціонерам, працівникам, органам влади й громадськості.

Задекларовані 16 принципів становлять концептуальні за­сади здійснення корпоративного екологічного управління та його функціональні основи.

Із загального погляду функції корпоративного екологічного управління спрямовані на раціональне природокористування й забезпечення екологічної безпеки, тоді як система державного екологічного управління пов'зана більшою мірою з охороною на­вколишнього природного середовища.

42

Управління природоохоронною діяльністю

Е вропейська Хартія проголошує, що "органи місцевого са-моврядування в межах, установлених законом, мають повну сво­боду дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питания, яке не виключене з їх, компетенції і не внесене до компетенції іншого органу влади" (пункт 4.2). Особлива увага повинна приділятися формуванню регіональної політики, яка мае забезпе-чувати здійснення положень Европейської Хартії. Це важливо то­му, що місто, район у місті, селище й село, в яких здійснюється місцеве самоврядування, та область і район, які забезпечують регіональне управління й відповідно до ст. 140 Конституції Ук-раїни [10], представляють спільні інтереси територіальних грома-дян як органи місцевого самоврядування, є админістративно-те-риторіальним одиницями країни.

Регіональна природоохоронна політика управління навко-лишнім природним середовищем має стати базою для впровад-ження державної екологічної політики у реальне життя, забезпе-чення стійкого розвитку регіонів, економічної стабілізації та рес-труктуризації економіки. Регіональна політика у сфері уп-равління природоохоронною діяльністю розподіляється на два види: тактику держави і внутрішню політику регіону. Регіональ-на політика держави являє собою дії держави, спрямовані на вирівнювання умов діяльності регіонів та її результатів, ефектив-не використання регіональних природних ресурсів і можливос-тей, створення умов підвищення ефективності їх діяльності, еко-логічно безпечних умов життєдіяльності. Внутрішня політика регіонів спрямована на створення умов для підвищення ефектив-ності використання всіх природних ресурсів регіону для підви-щення добробуту населения, вдосконалення структури ма-теріального виробництва, поліпшення стану навколишнього при­родного середовища, розвиток соціальної інфраструктури, спри-яння розвитку підприємництва, економічному й соціальному зростанню регіонів.

Положения регіональної політики повинні спиратися на принципи сталого розвитку в контексті розвитку держави, які формуються на системній основі і включають усі аспекта сталого розвитку регіону: економічний, соціальний, науково-технічний, екологічний, демографічний, гуманітарний і національний.

43

Навчальний посібник

О сновними виконавцями регіональної політики управління природоохоронної діяльності виступають:

• обласна й районні держадміністрації, що поєднують та ко- ординують діяльність

• урядових організацій, яким належить основна роль у розв'язанні проблем негативного впливу чинників навко- лишнього природного середовища на здоров'я населения, — Державні управління екоресурсів в області, санітарно- епідеміологічні служби, Міністерство з питань надзвичай- них ситуацій та у справах захисту населения від наслідків аварїї на Чорнобильській АЕС;

• обласні та місцеві органи виконавчої влади;

• обласні й місцеві органи самоврядування;

• неурядові організації - громадські організації, що зацікавлені у розв'язанні

• медико-екологічних проблем, профспілки;

• науково-дослідницькі організації;

• засоби масової інформації.

Основна мета розумної екологічної політики регіону на пер­спективу полягає у створенні безпечних умов життя людини й відновленні навколишнього природного середовища. Реалізація регіональної політики у сфері управління навколишнім природ-ним середовищем потребує розширення прав, можливостей і відповідальності адміністративних регіонів. Регіональна політика у сфері управління природоохоронною діяльністю мае стати ба­зою для впровадження державної екологічної політики в реальне життя, забезпечення стійкого розвитку регіону, економічної стабілізації та реструктуризації економіки.

Практична сторона управління природоохоронною діяль-ністю регіонів повинна бути спрямована на [24]:

• визначення екологічних пріоритетів;

• зміцнення інституційної структури управління природо­ охоронною діяльністю;

• упровадження ринкових механізмів підтримки еко- номічних заходів створення

• умов для розширеного внутрішнього й зовнішиього еко- логічного інвестування;

Управління природоохоронною діяльністю

— створення системи екологічної освіти для підготовки відповідних кваліфікованих кадрів, спроможних грамот­но та ефективно проводити екологічну політику в умовах ринкових відносин.

Нова модель соціально-економічного розвитку й форму-вання ринкової економіки мае витримати випробування на соціальну прийнятість та екологічну стійкість. Для її успішно-го розвитку немас іншого шляху, крім того, який спирається на екологічно сприятливі структурні зміни на основі нової форми балансу взаємовідносин із навколишнім природними середо-вищем. Вибір генеральної стратєгії екорозвитку передбачає вдосконалення всіх складових еколого-єкономічного ме-ханізму реалізації вибраних пріоритетів екологічної політики у сфері управління навколишнім природним середовищем, ак-тивізацію природоохоронних заходів у масштабі національного господарства з урахуванням регіональних зусиль на основі сти-мулювання розвитку ринкових структур і ринкових госпо-дарських відносин.

Етапи реалізації програми мають бути узгоджені з етапами реалізації "Основних напрямів державної політики України у га-луз! охорони довкілля, використання природних ресурсів та за-безпечення економічної безпеки", що затверджена Верховною Ра­дою України (№ 188/98-ВР).

На сьогодні можна вважати, що національне екологічне й природоохоронне законодавство пройшло шлях становления, проте ще не стало дієздатною системою нормативно-правово­го забезпечення екологізації національного шляху розвитку. Проблема дієздатності, забезпечення її ефективними ме-ханізмами виконання вимог чинного законодавства набула те-пер надзвичайної гостроти. Перед екологічним законодавст-вом стоять проблеми постійного удосконалення чинного зако-нодайства відповідно до сучасних вимог реформування еко-номіки та реалышх умов діяльності суб'єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу "забруднювач платить", а також гармонізації національного екологічного зако­нодавства з європейським.

45

Навчальний посібник

Питания для самоперевірки

1. Ефективність реалізації управління у сфері охорони на- вколишнього природного середовища.

2. Головні завдання уряду України у сфері охорони навко- лишнього природного середовища.

3. Основні джерела екологічного законодавства і права Ук- раїни.

4. Роль права у регулюванні взаємодії природи й сус- пільства.

5. Система гарантій, яка передбачена законом "Про охорону навколишнього природного середовища".

6. Екологічні права громадян України. Об'єкти охорони природи.

7. Реалізація прав громадян на відшкодування шкоди, за- подіяної порушеннями екологічного законодавства.

1. Система екологічних нормативів України.

2. Форми власності на землю.

10. Відповідальність за порушення вимог земельного зако­ нодавства.

11. Правова охорону вод від забруднення, засмічення й вис- наження.

12. Відносини з охорони й відтворення лісів.

13. Забезпечення раціонального, комплексного використан- ня надр.

14. Збереження нормального стану атмосферного повітря для забезпечення екологічної безпеки людини.

15. Перелік порушень законодавства про охорону атмосфер­ ного повітря.

16. Правові основи організації, охорони й використання природно-заповідного фонду України.

17. Основні аспекти регіональної політики управління на- вколишнім природним середовищем.

46

Управління природоохоронною діяльністю

К раїни повинні маши у яв­ления про свої національні можливості щодо життєзабезпечення на­селения.

Порядок денний на XXI століття