2. Предмет та методи теоріїуправління

На підставі принципів гармонізації життедіяльності і зба-лансованого розвитку наведемо головні напрями державного еко-логічного управління: екологічне оздоровления деградованих природних об'єктів, ландшафтів і стабілізація екологічного стану держави; відновлення природного потенціалу, заощадливе приро-докористування; формування національної екологічної мережі; охорона навколишнього природного середовища; екологізація за-гальних функцій управління державою; розвиток національного екологічного партнерства.

Згідно із сучасними уявами відомих учених [5, 6, 7] уп-равління - це процес впливу на систему для переведения ЇЇ до но­вого стану або для підтримання ЇЇ у якомусь установленому ре­жим!. Воно характеризується наявністю системи та зв'язку між ЇЇ елементами, керуючої та керованої підсистем, динамічного харак­теру системи. Початковим пунктом управлінської діяльності є формування й вибір мети, кінцевим - її досягнення. Риси, що притаманні всім видам управління, можна об'єднати в 2 групи: статистичні (форми і структури управління) і динамічні (прита-манні процесу управління).

Метод теорії управління містить у собі логічний метод і ме­тод зразків. У свою чергу, логічний метод розкривається в наступ-них підходах: плановому, міжгалузевому, системному, комплекс­ному, оптимізаційному.

Процес управління можна охарактеризувати з точки зору змісту організації та технологи. Зміст визначається сутністю, ме­тою, функціями й методами управления. Організація характери­зуется наступними стадіями: планування й прогнозування; ор-ганізація, координація й мотивація; облік, аналіз і контроль.

21

Навчальний посібник

У теорії управління виділяють 2 частини: теорія управління, яка побудована на базі логічного методу, і мистецтво управління, яке включає узагальнення.

Наукові основи управління — це система наукових знань, яка складає теоретичну базу практики управління. Уся система наукових основ управління складається з 3-х частин:

1. Методичні основи управління - відповідні розділи суспільних наук і науки, що вивчають загальні ор- ганізаційно-технічні закони, притаманні різним видам управління (кібернетика, теорія систем і т. і.).

2. Конкретні управлінські науки про елементи, функції та аспекта управління: планування, облік, статистика, соціологія, право.

3. Теорія управління. Предмет теорії управління: закони й закономірності управління як цілісного, комплексного суспільного явища.

Функції управління - це особливий вид діяльності, продукт процесу розподілу праці та спеціалізації у сфері управління. У за-гальному вигляді виділяють класифікацію функцій управління між різними ступенями ієрархії органів управління. Вони назива-ються господарчими і містять — попереднє управління, оператив-не управління і завершальне управління [5, 7].

Функції попереднього управління: визначення мети, про-гнозування й планування.

Функції оперативного управління: організація (включає організацію об'єкта й суб'єкта управління, дію суб'єкта на об'єкт); мотивація (стимулювання), координація дії; усунення конфліктів.

Функції завершального управління: контроль, облік та аналіз.

Управління природоохоронною діяльністю є забезпечення виконання норм і вимог, які обмежують шкідливий вплив забруд-нюючих речовин на навколишнє середовище, раціональне вико-ристання природних ресурсів та їх відновлення й відтворення [7].

Управління у сфері екології базується на основних прин­ципах охорони навколишнього природного середовища. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки й обов'яз-

22

Управління природоохоронною діяльністю

к овість дотримання еколопчних стандартів; гарантування еко-логічно безпечного природного середовища для життя й здоров'я людей; попереджувальний характер заходів з охорони навколиш-нього природного середовища; науково обгрунтоване узгодження економічних, еколопчних та соціальних інтересів суспільства; ви-користання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропо-генних змін території проживания населения; прогнозування ста­ну навколишнього середовища й обов'язковість екологічної екс-пертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан навколишнього природного середовища й формування в на­селения екологічного світогляду; стягнення плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ре-сурсів; компенсація збитків, заподіяних порушенням екологічно-го законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони навколишнього природного середовища, як основні заса­ди правового регулювання взаємодії суспільства з природою, істотно впливають на визначення екологічної правосуб'єктності державних органів і громадян країни.

Сутність управління у сфері охорони навколишнього сере­довища полягає у виконанні функцій регулювання, нагляду, про­гнозування, планування, програмування, інформування, експер-тизи, досліджень, контролю та інших видів виконавчо-розпоряд-чої діяльності.

Головною метою екологічного управління є найбільш ефективне досягнення гармонізації соціального, економічного і екологічного розвитку (балансу між цими складовими сталого розвитку); реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведения ефективних і комплексних заходів щодо раціонального використання природ­них ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадсь-ких органів у сфері охорони навколишнього середовища.

3 урахуванням вищевикладеного актуалізуються наступні стратегічні задачі управління природоохоронною діяльністю на перші десять років XXI століття [4]: забезпечення екологічної безпеки всіх сфер життєдіяльності; екологічне оздоровления і відтворення порушених екосистем, у першу чергу, басейнових; створення екологічних передумов для переходу до сталого роз-

23

Навчальний посібник

в итку, насамперед на екологічно депресивних територіях; збере-ження й розширення біологічного та ландшафтного різноманіття; внутрішня інтеграція екологічних вимог у секторальну політику, до систем забезпечення життєдіяльності суспільства; у міжнарод-них стандартів, регламентів системного екологічного управління і аудиту, розвиток корпоративних систем екологічного управління; демократизація процесу прийняття рішень і підсилення відповідальності за їх виконання.

Стратегічні задачі в екологічному управлінні досягаються шляхом формування й реалізації відповідних заходів згідно з на-ступними критеріями: стан здоровья населения сучасних і прий-дешніх поколінь; гармонізація життєдіяльності суспільства у при­родному середовищі; екологічна свідомість і відповідальність усіх верств населения; екологічна чистота й культура виробництва й господарювання; економія ресурсів, енергії, збереження са-мовідновлюваних властивостей і господарської ємності біосфери. Національна екологічна стратегія має гармонійно поєднувати: біотичний підхід, що заснований на біотичному механізмі регулю-вання та природній домінанті життієдіяльності суспільства; інтег-раційний підхід, що має забезпечити інтеграцію екологічних ви­мог в усі сфери життєдіяльності, у формування інтегральних індикаторів розвитку та кумулятивної ефективності; системний підхід, що забезпечує взаємну зумовленість екологічних проблем, стратегічних задач та еколого-економічних механізмів їх, досяг-нення, цілісність і системні взаемозв'язки як «кологічного, так і всіх інших аспектів національної політики, ефективніеть ре-алізації прийнятих рішень.

Процес реалізації національної екологічної стратегії у сфері управління природоохоронною діяльністю вимагає тісного взаємопов'язування короткострокових, середньострокових та довгострокових задач і етапів на десятирічному відрізку часу. їхня особливість полягає у тому, що варто дотримуватися принципу "снігової кулі" - від малих проектів до великих, від некапіта-ломістких заходів до середніх і капіталомістких.

Основними пріоритетами національної екологічної стра-тегії є наступні об'єктивно визначені положения: екологізація всіх сфер життедіяльності населения у контексті нацюнальної безпеки

24

Управління природоохоронною діяльністю

У країни; впровадження системи професійної екологічної підготов-ки державних службовців, керівників і посадових осіб, які прийма-ють відповідальні рішення на локальному, регіональному і держав­ному рівнях; удосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, прискорення процесу гармонізації екологічного законодавст-ва України з вимогами міжнародних стандартів, з нормативами ЄС; забезпечення екологічної безпеки ядерних об'єктів та місць накопичення радіоактивних відходів, підвищення ступеня захище-ності населення та довкілля від радіаційного впливу, пом'якшення наслідків катастрофи на Чорнобильській АЕС; захист, стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах, зокрема Донецько-Придніпровського регіону; запровадження інтегрованого управління водними ресурсами з метою їх збере-ження і відтворення, прискорення переходу до управління водоко-ристуванням за басейновим принципом; поліпшення екологічного стану річок та підземних вод України, зокрема, басейну Дніпра, та якості питної води; формування екологічно збалансованої системи природокористування на основі екологічно безпечних технологій та адекватної структури виробничого потенціалу в промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; реалізація заходів щодо пом'якшення негативного впливу гло-бальних екологічних проблем, зокрема, змін клімату, на стан еко-логічної безпеки України.

Основу організації управління навколишнім еередовищем і раціональним використанням природних ресурсів становить За­кон України "Про охорону навколишнього середовища" [8]. Закон містить 72 статті, які об'єднуються в такі розділи:

1. Екологічні права та обов'язки громадян.

2. Повноваження Рад народних депутатів у сфері охорони навколишнього природного середовища.

3. Повноваження органів управления у сфері охорони на­ вколишнього природного середовища.

4. Спостереження, прогнозування, облік та інформування у сфері охорони навколишнього природного середовища.

5. Екологічна експертиза.

6. Стандартизація й нормування у сфері охорони навколиш­ нього природного середовища.

25

Навчальний посібник

7. Е кономічний механізм забезпечення охорони навколиш- нього природного середовища.

8. Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

9. Надзвичайні екологічні ситуації.

10. Відповідальність за порушення законодавства про охо- рону навколишнього природного середовища.

11. Міжнародні відносини України у сфері охорони навко­ лишнього природного середовища.

Організація управління охороною навколишнього середо­вища регламентується також розроблюваними відповідно до За­кону земельним, водним, лісовим законодавствами, законодавст-вом про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного й тваринного світу та іншими юридич-ними нормами, нормативами й стандартами.

Основним об'єктом управління у сфері екологічної діяль-ності є навколишнє середовище як сукупність природних і при-родно-соціальних умов та процесів; природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і невикористовані в господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рос-линність, тваринний світ, ландшафти та інші природні комплек-си).

У сучасних умовах реформування економіки, виробничих відносин, форм власності ще діє поняття "галузеве управління" як наслідок минулих форм централізованого управління народним господарством. Раніше розвиток галузей відбувався здебільшого за рахунок бюджетних коштів і ресурсів. Нині, в умовах децент-ралізації управління власністю, акціонування капіталу, у зв'язку з розширенням підприємництва все більше набуває поширення корпоративне управління, яке ґрунтується на трьох фундамен-тальних підходах [9]:

• для задоволення суспільних і підприемницьких інтересів потрібно знайти такій

• підхід до проблем управління, який сприяв би новому ро- зумінню партнерства між урядом, суспільством і підриємництвом;

• оскільки підприємництво явилось ефективною рушійною силою суспільного

26

Управління природоохоронною діяльністю

• р озвитку, то вимоги, поставлені перед системою уп- равління, повинні зміцнювати фундамент оновлення цінностей життєдіяльності й прибутковості;

• підприємці та ради директорів корпорацій повинні узгод- жувати свою

• діяльність, цілком усвідомлюючи нові обсяги відповідаль- ності, які випливають із нових масштабів і зростання ваги підприємства, розуміючи, що за все треба платити, і у першу чергу, за природокористування та шкоду, завдану природі.

Під корпорацією зазвичай розуміють об'єднання підприємств і власників для ведения підприємницької діяльності, метою якої є отримання прибутку; або об'єднання, що надає послу-ги населению (забезпечення газом, водою, електроенергією тощо).

Корпоративне управління має особливості, які випливають із принципу партнерства, — це потрійна взаємодія корпорацій, уряду й суспільства. Система корпоративного партнерства охоп-лює такі поняття, як корпоративна філософія, корпоративні цінності, корпоративна культура, корпоративний стиль уп-равління, які повинні бути узгоджені як із національною культу­рою, так і зі світовими та міжнародними інтересами й забов'язан-нями.

Для здійснення вказаного підходу кожна корпорація повин­на мати свою корпоративну еколопчну політику і реалізовувати її у контексті глобальної, європейської та національної екологічної політики і міжнародних екологічних забов'язань держави. Це по-требує створення й забезпечення ефективного функціонування системи корпоративного екологічного управління як складової загальної системи корпоративного управління, яка мае керувати-ся державними й міжнародними регламентами і стандартами, що стосуються систем екологічного управління за принципами:

• відповідальності - пошук та ідентифікація джерел еко- логічної шкоди,

• відповідальність за порушення екологічних регламентів і норм;

• раціональності - досягнення господарських цілей за мінімальних впливів на навколишнє середовище;

• превентивності - постійний моніторинг, проведения ПО-

ЭТ

Навчальний посібник

п ереджувальних заходів щодо впливів;

• мотивації (адміністративної та економічної) - ефективне природокористування;

• компенсації - відшкодування витрат, пов'язаних із завда- ною шкодою як у природній, так і в соціальній сферах.

Питания для самоперевірки

1. Управління як процес впливу на систему.

2. Процес управління навколишнім природним середови- щем.

3. Методичні основи управління.

4. Наукові основи управління.

5. Мета та задачі управління природоохоронною діяльністю.

6. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища.

7. Стратегічні задачі управління навколишнім природним середовищем.

8. Об'єкти управління у сфері управління навколишнім природним середовищем.

9. Процес реалізації національної екологічної стратеги у сфері управління навколишнім природним середовищем.

10. Корпоративне управління природоохоронною діяльністю.

28

Управління природоохоронною діяльністю

В изнавати принцип екологічного уп-равління одним із найвищих корпора­тивных пріоритетів і вирішальним чинником сталого розвитку; визнача-ти політику, програми та технічні правила для здійснення діяльності, ґрунтуючись на об'єктивному роз-гляді екологічних проблем

Хартія Міжнародної торгової палати (ІСС)