59. Національний суверенітет і політичне самовизначення нації.

У ході етнічних процесів під впливом природних умов, особливостей господарської діяльності та інших чинників формуються специфічні для даної етнічної групи спільні риси матеріальної і духовної культури, етнічна самосвідомість. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є спільна родова назва даної групи - етнонім. З метою захисту свого існування, дальшого розвитку етнічні групи прагнуть до конституювання в свою соціально-територіальну організацію - в національну державу. Етногенез (походження народів) включає в себе як початкові етапи виникнення якогось народу, так і подальше формування його етнографічних, лінгвістичних і антропологічних особливостей.

Виділяють чотири етапи розвитку націй:

міжетнічна сумісність, ти­пова для індустріально-виробничих суспільств, так званий первісний процес внутрішньонаціонального обміну, коли утворюється ядро нації із тих етнічних спільнот, які безпосередньо беруть участь в індустріально-виробничому обміні.

перехідний, кризовий період, оскільки нова спільнота не­ухильно втягується у другий етап міжетнічної сумісності, коли наростає процес первісного внутрішньонаціонального користування ролями, набутими на початку шляху. На цьому етапі індустріально-виробничі суспільства стають індустріально-споживчими.

вторинний процес внутрішньонаціо­нального обміну, коли міжетнічна, тепер вже власне національна, сумісність досить стабільна і вимагає відповідних зрілих, фор­малізованих відносин - більш бюрократичних, природних для діяльності стабільних соціальних груп і сталих видів поділу праці й споживання.

етап міжетнічної суміс­ності національного типу, який характеризується рівновагою, відносинами діалогу між основною масою етніч­них груп, що беруть участь у націотворчому процесі.

Ряд політологів вважають, що нація формується на етніч­ній основі і що цей процес має три стадії:

академічний, коли пев­на етнічна група збирає та публікує народні пісні, легенди, прислів'я, досліджує історію, звичаї і вірування, складає слов­ники.

культурний, коли відбувається становлення літератур­ної національної мови, функціонування її в освітніх закладах, розвиток преси, вживання мови в науці, технічній літературі, у політиці, суспільному житті, побуті освічених людей.

полі­тичний, коли нація, об'єднана спільною мовою, прагне державного самовизначення, неза­лежності, суверенізації.

Національний суверенітет - це сукупність суверенних прав нації на вільний вибір соціально-економічного та політичного ладу, на цілісну національну територію, економічну незалежність, на розвиток її мови та культури, на повагу національної гор­дості та гідності.

Національний суверенітет - це повновладдя нації, володіння реальною можливістю розпоряджатися своєю долею. Об'єктивною передумовою суверенітету нації, її повновладдя виступають національні інтереси, мета та завдання, що стоять перед нею в конкретній обстановці. В суверенітеті нація знахо­дить правовий захист, свободу національного розвитку та на­ціональну незалежність.

В 1991 р. почався про­цес суверенізації народу України. Здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, 24 серпня 1991 р. Верховна Рада урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної унітар­ної держави - України. Її територія неподільна і недоторкана. На її території мають силу винятково Конституція і закони України, здійснюється захист та охорона національної державності українсь­кого народу. Україна самостійна в вирішенні питань свого державно­го життя, здійснює верховенство на всій своїй території, самостійно визначає економічний статус і закріплює його в законах. Відносини України з іншими державами будуються па основі договорів, укладе­них па принципах рівноправності, взаємоповаги та невтручання у внут­рішні справи.